Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Марія Кадомська, Інна Шулешко

576.20. Садиба, кін. 19 – поч. 20 ст. (архіт.).

Вул. Ярославів Вал, 16, 16-б. До 1898 – № 14. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці (№ 16) і житлового флігеля на подвір’ї (№ 16-б).

Її історія простежується з 1-ї пол. 19 ст. У 1830 – 50-х рр. земельна ділянка входила до складу великої садиби, яка включала сучасні прибудинкові території на вулицях Рейтарській, 21, Стрілецькій, 15 та Ярославів Вал, 16, 18, 20 і належала сім’ї чиновника Ф. Лужинського. 1860 виділено окрему садибу № 16 пл. 315 кв. сажнів. На той час вона була незабудована, зайнята фруктовим садом.

1860 – 66 ділянка належала титулярному раднику Ф. Теренецькому-Климовичу. 1867 – 97 її забудову складали дерев’яний будинок, флігель, служби з каретним сараєм, стайнею, корівником, льохом та льодовнею, альтанка у саду. Власниками садиби були: 1866 – 67 – дружина штабс-капітана М. Горленкова, 1867 – 77 – вдова генералмайора К. Єнохіна, 1877 – 96 – міщани А. і О. Болкунови та їхні нащадки, 1896 – 97 – купець М. Шампаньєр та його дружина Б. Шампаньєр.

26 червня 1897 садибу придбав оперний співак і підприємець, потомствений почесний громадянин М. Михайлов (Зільберштейн), який у липні того ж року купив невелику частину суміжної садиби № 14. На його замовлення на місці старої дерев’яної забудови зведено чотириповерховий з підвалом, цегляний прибутковий будинок і триповерховий житловий флігель. Роботи проводилися за проектом та під керівництвом арх. А.-Ф. Краусса. У півповерсі головного будинку містилося п’ять квартир і двірницька, на першому поверсі – дві квартири: семи- і трикімнатна, на другому – четвертому поверхах – по дві квартири: шести- і семикімнатні; парадні сходи кам’яні, чорні – дерев’яні.

На другому й третьому поверхах флігеля було розміщено по дві шестикімнатні квартири. У лютому 1898 ділянка з усіма будівлями надійшла у заставу до Полтавського земельного банку. В жовтні 1898 майно придбав Г. Зелінський, який був директором-розпорядником акціонерного товариства Південноросійського порохового заводу, київським агентом Полтавського земельного банку (агентство містилось у цій садибі). 1899 з півночі зроблено одноповерхову прибудову до західного крила флігеля. 1906 – 07 садибою володіла М. Бабаєва, 1908 – 12 – генералмайор М. Ухач-Огорович. 30 листопада 1912 ділянку з будівлями купила з публічних торгів дружина купця Р. Брегман, яка 1914 надбудувала флігель двома поверхами. Останнім власником став купець О. Березовський-Желєзняк, який купив майно 26 грудня 1919.

На поч. 20 ст. у садибі також розміщувалися київська торговельна фірма парових машин Й. Райхера, підприємство «Очищення і випрямляння річок і ставків», бакалійні і фруктові магазини купця Б. Горенштейна. 1922 садибу націоналізовано.

Під час поточних ремонтів головного будинку перегородками змінено первісне планування, втрачено частину ліпленого декору на фасадах та в інтер’єрі, більшість кахляних груб. У 1990-х рр. проведено капітальний ремонт.

Головний будинок, 1897 – 98 (№ 16).

Чотириповерховий з мансардою і підвалом, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний, односекційний. Ліворуч має проїзд на подвір’я, закритий металевими воротами з ажурними гратами. Центральні парадні сходи гранітні, чорні – дерев’яні. Перекриття підвалу та сходових майданчиків – склепінчасті цегляні, міжповерхові – пласкі по дерев’яних балках. Дах бляшаний. Чоловий фасад оформлено у стилі неоренесанс. Композиція симетричноосьова, п’ятидільна, побудована на чіткому ритмі півциркульних вікон зі здвоєними колонами у простінках трьох верхніх поверхів. Центральну вісь виділено розкріповкою з парадним входом і витягнутим по вертикалі вікном сходової клітки. Пластичної виразності фасаду надають завершені фронтонами бічні еркери третього – четвертого поверхів, які підтримують каріатиди з балконів другого поверху. Лопатки першого поверху рустовано. Вікна прикрашено профільованими лиштвами й архівольтами, лучковими сандриками, рельєфними замковими каменями та підвіконними вставками з рослинним орнаментом. Завершує фасад карниз, декорований скульптурними жіночими голівками.

Декор інтер’єра еклектичний. На плафоні четвертого поверху в парадному під’їзді збереглися живописні сюжетні композиції: «Осінній пейзаж з річкою і рибалкою», «Весняний пейзаж з річкою» та два путті з лавровими вінками, виконані олійними фарбами пастельних тонів. На стіні вздовж сходів – фрагмент трафаретного розмалювання рослинного характеру. У житлових кімнатах збереглися ліплені оздоблення плафонів (розетки та карнизи, прикрашені гірляндами, смугами «перлів» та іонік), а також два живописні паннонатюрморти з зображенням овочів, фруктів та предметів сервіровки столу.

Ліплені деталі декору (серійного виробництва двох зразків) повторюються в кімнатах аналогічного призначення на всіх поверхах. Збереглися груби з білих гладеньких кахлів з фігурними рамами, медальйонами та завершеннями.

Будинок – цікавий зразок прибуткової житлової споруди кін. 19 ст.

Флігель, 1897 – 98, 1914 (№ 16-б).

П’ятиповерховий з підвалом, цегляний, у плані П-подібний, односекційний. Перекриття пласкі по дерев’яних балках. Головний об’єм завершено двосхилим дахом по дерев’яних кроквах з бляшаною покрівлею, бічні крила – односхилими дахами.

Чоловий фасад на дев’ять віконних осей оформлено еклектично. Центральну вісь з розміщеними на ній порталом входу та півциркульним вікном третього поверху виділено розкріповкою, яку увінчано аттиком з лучковим прорізом і трикутним фронтоном. Вхід фланковано іонічними тричвертєвими колонками, що підтримують антаблемент, та обладнано двосхилим бляшаним піддашком на ажурних металевих кронштейнах.

Симетрію композиції фасаду порушує розташований ліворуч від центральної осі прямокутний отвір проїзду. Середню частину на три віконні осі акцентовано розрідженням ритму прямокутних вікон, пілястрами у простінках другого, тричвертєвими композитними колонками третього та пласкими лопатками четвертого – п’ятого поверхів і завершено парапетом обабіч центрального аттика. Перший поверх оброблено цегляним рустуванням й розчленовано фільончастими лопатками – простінковими (у середній частині) та фланговими. Фасад членують карнизні гурти першого і другого поверхів, переривчастий фриз із аркатурним поясом над вікнами третього поверху завершує простий розкріпований карниз.

У насиченому декорі трьох нижніх поверхів застосовано орнаментальні керамічні елементи – скрутень (в облямуванні віконних прорізів), меандр (у міжвіконнях третього поверху), дентикули (у підвіконнях) та гірлянди на пілястрах. Віконні прорізи прикрашено замковими каменями, у центрі на рівні другого поверху вміщено у пласкі ніші з фігурним завершенням. На оформленні двох верхніх поверхів позначився вплив стилю модерн: вікна з клинчастими перемичками вписано у вертикальні ніші, фільонки на п’ятому поверсі прикрашено фактурним керамічним заповненням. Пластику фасаду збагачують вертикальні ряди балконів з ажурним металевим огородженням на другій та восьмій осях.

Садиба – зразок прибуткового домоволодіння на рубежі 19 – 20 ст. з інтенсивним використанням площі земельної ділянки.

Література:

ДАК, ф. 31, оп. 1, спр. 291; ф. 100, оп. 1, спр. 400; ф. 143, оп. 1, спр. 433; ф. 163, оп. 41, спр. 5509, 5833; ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 565; ЦДІАУК, ф. 486, оп. 3, спр. 130, 146, 218; Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1905 – 1907) год. – К., 1905 – 1907; Календарь: Справочная и адресная книга г. Киева на … (1908 – 1914) год. – К., 1908 – 1913; Кальницький М. Улюбленці муз серед київських домовласників // Янус. – 1998. – № 23.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2043 – 2044.