Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Микола Кіпоренко, Тетяна Трегубова

2003 р. Звід пам’яток Києва

Розмір зображення: 1013:715 піксел

296. Московська вулиця, 18–20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Від пл. Арсенальної до вул. Кутузова. До неї прилучаються вулиці М. Грушевського, Січневого повстання, пров. Інженерний, вулиці Анищенка, А. Іванова, М. Гайцана, Кловський узвіз, вулиці Суворова, Лейпцизька, Різницька, Рибальська, Панаса Мирного, Цитадельна, О. Копиленка. В серед. 1970-х рр. у зв’язку з переплануванням скорочена (раніше сягала вул. Старонаводницької).

Одна з найдавніших вулиць Печерська.

Виникла на поч. 18 ст. разом з будівництвом Старої Києво-Печерської фортеці (цитаделі) у т. зв. Новій слободі, заселеній мешканцями Печерського містечка, зруйнованого під час фортифікаційних робіт. Назва пов’язана з російським (московським) гарнізоном, що дислокувався на території цитаделі (у 1922–44 – вул. «Арсеналу»). Траса починалася від природного гребеня (перешийка) в районі сучасної пл. Арсенальної, який з’єднував Печерськ і Липки; від перетину з вул. Еспланадною (тепер вул. Суворова) проходила вздовж межі еспланадної зони до дороги у Наводницькому яру (тепер вул. Старонаводницька). До 1830-х рр. вважалася центральною вулицею Києва.

На ній розташовувалися садиби заможних мешканців, найкращі галантерейні й мануфактурні магазини, громадські будівлі. На території еспланади перед сучасними будинками № 40 і 42 у 1755–1833 стояла дерев’яна Володимирська церква (згодом перенесена до району «Новоє Строєніє»), перед будинками № 30 і 34 – купецький гостиний двір, побудований коштом Києво-Печерського монастиря (не зберігся), неподалік від якого були питний та шинковий двори, монастирська бійня.

На місці будинку № 30 на замовлення Лаври було зведено найкращий у місті «Зелений готель» (не зберігся). Забудову вулиці поч. 19 ст. характеризують садибний будинок № 40-б (відновлений у 1990-х рр.), будинок № 34/2, споруджені у стилі класицизм. До цієї ж доби належав одноповерховий дерев’яний будинок № 46, зведений 1808 за проектом арх. А. Меленського для київського коменданта О. Массе і реконструйований у 1880-х рр. у дусі «ропетовщини» (розібраний на поч. 1980-х рр.).

Під час будівництва Нової Печерської фортеці у 1830–50-х рр. вулиця була забудована численними об’єктами військового відомства, до яких належать пам’ятки архітектури, що збереглися: арсенальні виробничі майстерні (№ 2), казарми жандармського полку (№ 22) та військових кантоністів (№ 45), вежа № 4 (№ 47).

Важливим містобудівним акцентом і духовним осередком району стала заснована 1878 Введенська жіноча громада з однойменною церквою, влаштованою у реконструйованому колишньому будинку війта Г. Рибальського поч. 19 ст. (№ 42).

Після скасування в 1897 еспланадних правил на вулиці зводяться прибуткові житлові будинки – № 5/2 (не зберігся), 15, 27, 29, 29-а, 29-б, 30, 31 (не зберігся), особняк арх. А.-Ф. Краусса (№ 5), громадські споруди: будинки Київського місцевого правління Російського товариства Червоного Хреста (№ 1/2), Києво-Печерського військового зібрання (№ 7; не зберігся), прибутковий будинок Введенського монастиря (№ 38), печерські платні лазні (№ 33; знесені у 1984), кілька виробничих корпусів і механічний цех (№ 8; див. ст. 154.1), пов’язані з розвитком заводу «Арсенал».

Архітектура будинків кін. 19 – поч. 20 ст. відображає стилістичні напрями історизму (№ 5, 27, 29, 29-а, 29-б, 30, 38), модерну (№ 8, 15), цегляного стилю (№ 1/2, 4–6).

У радянський час вулиця зберегла змішаний промислово-житловий характер. У 1930-х рр. зведено п’ятиповерховий багатоквартирний житловий будинок № 44 у стилі пізнього конструктивізму. З будівель 1950-х рр. заслуговують на увагу Будинок культури заводу «Арсенал» (№ 3), житловий будинок працівників «Метробуду» (№ 5/2), великий житловий комплекс між вулицями Лейпцизькою та Цитадельною (№ 37–41). У 1960–80-х рр. здійснено реконструкцію забудови вулиці, під час якої розібрано кілька цінних будинків 19 – поч. 20 ст. (№ 13, 31, 33, 46) та збудовано ряд виробничих корпусів «Арсеналу» й інших об’єктів, архітектурно не пов’язаних з історичним середовищем. Для влаштування прямого зв’язку з Кловським узвозом знесено стайні у лівому крилі колишньої казарми жандармського полку. 1987 на розі з вул. Суворова споруджено кінотеатр «Зоряний» (№ 31–33; арх. В. Юдін та ін.).

Незважаючи на різнохарактерність забудови, вулиця має цінність як одна з давніх планувальних осей історичного району Києва – Печерська.

Історичне значення вулиці зумовлене насамперед її військово-промисловим характером. Майже 150 років тут діє одне з найбільших військово-промислових підприємств України – завод «Арсенал» (№ 2–10; тепер Київське АТ «Завод “Арсенал”»), заснований у 18 ст. (див. ст. 154). На вул. Московській, 2 розташовані арсенальні виробничі майстерні, споруджені 1850–54 за проектом арх. О. Геміліана як головний корпус заводу, що входив до складу Київської фортеці (тепер музей заводу) і механічний цех (№ 8), побудований 1912–14, в яких вироблялися і ремонтувалися артилерійське спорядження, новітня зброя. У радянський час на заводі було налагоджено виробництво точних оптичних приладів.

Кілька споруд входило до складу Київської фортеці. У казармах військових кантоністів (№ 45) з 1865 містилося Київське піхотне юнкерське училище, перетворене 1914 на Перше Київське Костянтинівське військове училище, вихованцями й викладачами якого були відомі діячі, зокрема військові міністри Української народної республіки О. Галкін, В. Сальський, українські воєначальники доби визвольних змагань 1917–21 О. Бурківський, А. Вовк, В. Кущ, В. Янченко, командувач білогвардійської Добровольчої армії А. Денікін та ін. У казармах жандармського полку (№ 22) дислокувалися інженерні частини.

Звідси розпочалася збройна демонстрація 18 листопада 1905 під керівництвом підпоручика Б. Жаданівського, до якої приєдналися робітники заводу «Арсенал». Не збереглися казарми 5-го понтонного батальйону (№ 44), солдати якого також брали участь у повстанні 1905, і 4-го важкого артилерійського батальйону (№ 26). У будинку № 7 на поч. 20 ст. містилося Києво-Печерське військове зібрання, у № 16 – Товариство взаємодопомоги офіцерів КВО, в яких об’єдналися відомі військові діячі (обидва будинки знесено).

На поч. 20 ст. вулиця стала одним із центрів революційних подій у Києві.

Повстання солдатів у листопаді 1905 – одне з перших у царській армії під час революції 1905–07. Рішення про збройний виступ прийнято на нараді представників військових частин і військових організацій РСДРП 17 листопада 1905 у будинку № 31 (втрачений). Керівник повстання – підпоручик Б. Жаданівський проживав у будинку № 5. Робітники заводу «Арсенал» та солдати збільшовичених військових частин у жовтні 1917 вели збройну боротьбу проти Тимчасового уряду Росії, у січні 1918 – проти Української Центральної Ради, про що свідчать меморіальні дошки на арсенальних виробничих майстернях (№ 2).

У вуличних боях їм протистояла гвардія УЦР – 1-й Український козацький піший полк ім. гетьмана Б. Хмельницького, що містився 1917–18 в казармах жандармського полку (№ 22).

Відомим духовним осередком міста у кін. 19 – на поч. 20 ст. була Введенська жіноча громада, перетворена 1901 на Свято-Введенський жіночий монастир. Відновлення у 1990-х рр. церкви Введення до храму Пресвятої Богородиці стало віхою у житті мешканців Печерська. Доброчинний характер мала також діяльність Київського місцевого правління Російського товариства Червоного Хреста (№ 1/ 2), в будинку якого містився Київський відділ Російського військово-історичного товариства і Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва, в яких працювали відомі діячі.

На вулиці діяло кілька знаних навчальних закладів: військове училище (№ 45), корпус якого тепер входить до комплексу Військового інституту зв’язку Міністерства оборони України; приватний навчальний заклад 1-го розряду О. Плетньової, перетворений з часом на гімназію (спочатку № 12, 31, після побудови власного комплексу – № 34/2).

Серед викладачів цього закладу були історик літератури В. Адріанова-Перетц, учений-хімік, інженер-металург, майбутній міністр торгу і промисловості Української народної республіки І. Фещенко-Чопівський, до членів опікунської ради входили арх. О. Кобелєв, інженер, генерал-майор І. Лільє. У № 4 функціонувало двокласне училище для дітей майстрових і робітників заводу «Арсенал».

На вул. Московській проживали відомі діячі вітчизняної історії: в № 5 – історик М. Карачківський, архітектор А. Краусс, підпоручик Б. Жаданівський, легендарний льотчик П. Нестеров; у № 27 – військовий льотчик Є. Крутень; у № 30 – генерал-лейтенант, військовий історик і архівіст Д. Меньшов та його дочка – історик Н. Полонська-Василенко. Їхніми гостями було чимало військових, культурногромадських діячів, вчених.

У будинку № 13 (не зберігся) жив арх. В. Моцок; у «Зеленому готелі» в садибі «Судового двору», що належала Києво-Печерській лаврі (не зберігся, тепер на його місці № 30), зупинялися письменники Т. Шевченко, Є. Гребінка, О. Грибоєдов, декабрист А. Муравйов та ін.; у № 31 (зруйнований) на початку століття містився кінотеатр «Танго», в якому під час Української революції влаштовувалися свята, концерти з метою збирання коштів на національні справи. Зокрема, у вересні 1917 члени УСДРП Печерська і Робітничого просвітницького товариства «Рідний курінь» на користь друкарні «Робітничої газети» поставили спектакль «Наталка Полтавка», в якому брали участь провідні діячі партії М. Авдієнко, П. Понятенко; у вересні того ж року відбувся спектакль на користь Третьої української гімназії ім. І. Стешенка, що відкрилася у приміщенні П’ятої Києво-Печерської гімназії тощо.

Будинок культури заводу «Арсенал» (№ 3), заснований у кін. 19 ст., уславився народним самодіяльним театром, у діяльності якого брали участь відомі режисери, актори, композитори А. Бучма, К. Лаптєв, П. Саксаганський, А. Слісаренко, Н. Ужвій та ін. Серед інших сучасних закладів культури – Музей «Культурна спадщина» – філіал Музею історії міста Києва, відкритий 1999 у відновленому т. зв. Старопечерському будинку кін. 18 – поч. 19 ст. (№ 40-б), де представлено колекції, зібрані діячами української культури – киянами, які за різних обставин емігрували.

Великий історико-культурний потенціал вул. Московської обумовлює її значення як комплексної пам’ятки архітектури, історії та містобудування.

Література:

ДАКО, ф. 289, оп. 1, спр. 745; ЦДІАКУ, ф. 1434 («Київська інженерна команда»); Галайба В. Фотоспомин: Київ, якого немає: Анотований альбом світлин 1977–1988 років. – К., 2000; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, – К., 1983. – Т. 1; Робітнича газета. – 1917. – № 120, 127.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 738 – 740.