Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Духовна семінарія, 1828 – 30 рр.

(архіт., іст.).

Вул. Костянтинівська, 5.

На червоній лінії забудови вулиці. Споруда триповерхова, з підвалом, цегляна, тинькована, у плані Г-подібна. Перекриття в підвалі склепінчасті, на першому – третьому поверхах – плоскі. Планування коридорне. Архітектура будинку витримана у формах пізнього класицизму. Симетрично-осьова композиція головного фасаду підкреслена пілястрами великого ордера й уступчастим фронтоном по центру. Збереглася права в’їзна брама із закладеним арковим проїздом.

Київську духовну семінарію відкрито 1817 р. на основі реорганізованої Києво-Могилянської академії. З 1819 р. існувала як самостійний навчальний заклад для підготовки священиків. До 1828 р. містилася в академічному будинку бурси при Братському Богоявленському монастирі на вул. Набережно-Хрещатицькій, 27. Будинок семінарії зведено в садибі Петропавлівського монастиря, що згорів 1811 р. Крім триповерхового навчального корпусу, було споруджено одноповерховий флігель для кухні, їдальні й комори, що містився вздовж північної межі ділянки з невеликим відступом. У 1830 р. семінарії було передано церкву Петропавлівського монастиря. До комплексу входили також лікарня і будинок ректора (на Притисько-Микільській вул.). Семінарське подвір’я мало в’їзди: один – від церкви Богородиці Пирогощі й два – з Кирилівської вул. (тепер Костянтинівська) – ліворуч і праворуч від навчального корпусу. У 1871 р. семінарія придбала у вдови надвірного радника Є. Смородинової садибу.

В 1874 – 76 рр. тут проведено будівельні роботи: до головного корпусу добудовано другу половину (арх. М. Іконников), надбудовано другий поверх у флігелі і з’єднано його з головним корпусом, розширено їдальню, здійснено внутрішню перебудову бібліотеки, влаштовано огорожу між новим корпусом і сусідньою садибою, проведено газо- і водопровід.

У 1899 – 1901 рр. зведено новий будинок на Копиревому кінці (тепер Українська академія мистецтва). Стару споруду з садибою придбало духівництво єпархії, сюди були переведені Києво-Подільське й Богуславське духовні училища. На першому поверсі навчального корпусу семінарії містилися три квартири викладачів, дві житлові кімнати для учнів, а також дев’ять кімнат на третьому поверсі (на 11 – 18 осіб). Тут проживали казеннокоштні й напівказенні учні, інші мешкали у найманих квартирах.

Духовна семінарія підлягала Київській духовній академії через зовнішнє академічне управління, зі свого боку вона контролювала духовні училища на території єпархії. Навчання тривало 6 років (4 – загальна освіта, 2 – богословська). Готували не лише священиків, а й богословів, словесників, філософів. На курсі навчалося бл. 150 учнів. У 1896 р. Міністерство освіти дало дозвіл випускникам духовних семінарій вступати у деякі університети. Публічні екзамени в семінарії відвідував митрополит Київський і Галицький Євгеній (Болховітінов Євфимій Олексійович; 1767 – 1837) – історик, археолог, краєзнавець і бібліограф.

У духовній семінарії навчалося чимало відомих діячів культури: у 1835 – 38 рр. – Гулак-Артемовський Семен Степанович (справж. – Артемовський; 1813 – 73) – композитор, співак, актор, котрого як кращого співака хору семінарії запросив 1838 р. композитор М. Глінка до Придворної співацької капели у Петербурзі; у 1853 – 58 рр. – Нечуй-Левицький Іван Семенович (справж. – Левицький; 1838 – 1918) – письменник; у 1903 р. семінарію закінчив Стеценко Кирило Григорович (1882 – 1922) – композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, священик; у 1891 – 96 рр. – Єфремов Сергій Олександрович – літературознавець, політичний діяч.

У радянський час навчальний заклад було ліквідовано, у 1920-х pp. будинок передано Спілці водників і розміщено її клуб. Тепер споруда належить Національній гвардії України.

ВіталійОтченашко, Лариса Федорова

ДАКО, ф. 1542 (плани Києва);

Радецкий В. Киевская духовная семинария в первой половине XIX ст. (Воспоминания) // Україна. – 1907. – Жовтень;

Хінкулов Л. Ф. Письменник жив у Києві. – К., 1982.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 487 – 488.