1999 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Білокінь, Михайло Кальницький, Віктор Мойсеєнко, Світлана Панькова, Дмитро Табачник

Житловий будинок наукових співробітників 1931 р., в якому проживали відомі вчені і діячі культури

(архіт., іст.).

Вул. Лютеранська, 21/12.

На розі вулиць Лютеранської та Банкової. Один з перших житлових будинків для спеціалістів, споруджених у Києві на поч. 1930-х pp. Автор проекту – арх. М. Холостенко; у проектуванні та спорудженні брали участь архітектори О. Вербицький, В. Обремський та ін.

Чотириповерховий, цегляний, тинькований. Має симетричну наріжну частину й два крила: коротке – з боку вул. Лютеранської та довге – з боку вул. Банкової. У межах ділянки створено затишний наріжний палісадник. Кожна з двох секцій має форму трилисника із сходовими клітками у центрах, що дало змогу спланувати входи у три квартири на кожному поверсі без погіршення умов інсоляції та провітрювання житлових приміщень. Усього в будинку 24 квартири, в кожній від трьох до шести кімнат, передпокій, ванна, туалет, господарська комора, виходи на один або два балкони. Пам’ятка належить до конструктивістського напряму в архітектурі. Гладенькі цегляні стіни позбавлено будь-яких декоративно-художніх елементів. Істотну роль у композиції головного фасаду відіграє ритмічне чергування балконів і своєрідних глухих еркерів, що виступають на рівні четвертого поверху.

У цьому будинку проживали:

У 1935 – 36 рр. – Бойчук Михайло Львович (1882 – 1937) – художник-монументаліст, один із професорів – фундаторів Української академії мистецтв у Києві (1917), засновник української школи монументального мистецтва, професор Київського художнього інституту (з 1924). У цей час разом із художниками О. Павленко, І. Падалкою, В. Седлярем працював над оформленням Червонозаводського театру у Харкові. 25 листопада 1936 р. заарештований у цій квартирі. Розстріляний у Києві. Разом з М. Бойчуком проживали його син Петро, який загинув 1941 р., та С. Налепінська. Мешкав у квартирі № 47. Раніше митець жив у Києві на вул. Татарській, 25 і на вул. Ярославів Вал, 12 (обидва будинки не збереглися).

У 1936 – 41 рр. – Буйко Петро Михайлович (1895 – 1943) – акушер-гінеколог, професор (з 1938), доктор медичних наук (з 1940). Учасник партизанського руху в Україні під час Великої Вітчизняної війни 1941 – 45 pp., Герой Радянського Союзу (1944 р., посмертно). У 1933 – 38 рр. – директор Київського науково-дослідного інституту охорони материнства та дитинства (тепер – Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України, що носить ім’я П. Буйка). У 1939 – 41 рр. – професор кафедри акушерства та гінекології Першого Київського медінституту. З цієї квартири на початку війни пішов добровольцем у Червону армію. Поранений під Уманню, у серпні 1941 р. потрапив у полон, звідки втік. Працював лікарем у Фастівській районній лікарні (Київська обл.), мав зв’язок з партизанами. З липня 1943 р. очолив медичну службу партизанського загону. Під час бою схоплений фашистами і після тортур спалений живцем разом з іншими партизанами. Мешкав у чотирикімнатній квартирі № 34 на четвертому поверсі правого крила будинку.

На поч. 1930-х pp. до 1941 р. та у 1944 – 47 рр. – Воблий Костянтин Григорович (1876 – 1947) – економіст, статистик, економ-географ та історик народного господарства, акад. УАН (з 1919), заслужений діяч науки УРСР (з 1944). З 1919 р. і до кінця життя працював в АН УРСР, у 1928 – 30 рр. – віце-президент ВУАН, 1942 – 47 – директор Інституту економіки АН УРСР. Досліджував проблеми розвитку продуктивних сил України, зокрема, цукрової промисловості, комплексного освоєння Дніпра, економіки торгівлі, статистики та економічної географії, організації науки. Автор першого в СРСР підручника «Економічна географія України» (1930). Мешкав у чотирикімнатній квартирі № 18 на другому поверсі у правому крилі будинку.

У 1931 – 41 та 1944 – 47 рр. – Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович (1857 – 1947) – гігієніст і епідеміолог, акад. ВУАН (з 1921). У 1928 – 34 рр. – неодмінний секретар Президії ВУАН. У 1934 – 38 рр. керував відділом Інституту демографії та санітарної статистики АН УРСР, у 1938 – 41 рр. – консультант Інституту клінічної фізіології АН УРСР. У період проживання у цьому будинку сформулював у своїх працях закон періодичності епідемій дифтерії та положення про антагонізм між епідеміями дифтерії та іншими дитячими інфекційними захворюваннями, опрацював сучасну номенклатуру хвороб українською мовою. Відомі також його праці з історії земської медицини, дослідження з епідеміології та профілактики інфекційних захворювань, з санітарної статистики та демографії. Мешкав у п’ятикімнатній квартирі № 19 на третьому поверсі у центральній частині будинку.

З поч. 1930-х pp. до 1938 р. – Кравчук Михайло Пилипович (1892 – 1942) – математик, акад. ВУАН (з 1929). З 1921 р. – професор Київського політехнічного інституту та інших вузів. Одночасно очолював Комісію математичної статистики ВУАН (1923 – 33) та відділ математичної статистики Інституту математики АН УРСР (1934 – 38). Автор наукових праць з алгебри, математичного аналізу, диференційних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей та математичної статистики, у т. ч. перших українських збірників термінології з алгебри та геометрії, а також підручників з математики. Істотне значення мають його дослідження неперервності коренів цілої трансцендентної функції, про полюси мероморфних та аналітичних функцій. Узагальнені ним поліноми Ерміта відомі як поліноми Кравчука. Праці вченого друкувалися в наукових виданнях Франції, Німеччини, Італії. Був організатором першої математичної олімпіади школярів Києва (1935). У 1938 р. М. Кравчук став жертвою незаконних репресій. 21 лютого його було виключено зі складу дійсних членів АН УРСР, у вересні засуджено військовою колегією Верховного суду СРСР. Помер 1942 р. у місцях позбавлення волі. У 1956 р. – реабілітований посмертно. Мешкав у п’ятикімнатній квартирі № 23 на четвертому поверсі у правому крилі будинку.

У 1936 – 41 та 1944 – 61 рр. – Птуха Михайло Васильович (1884 – 1961) – економіст, статистик, демограф, акад. УАН (з 1920), чл.-кор. АН СРСР (з 1943), заслужений діяч науки УРСР (з 1944), член Міжнародного статистичного інституту (з 1929). Один з основоположників вітчизняної статистики і демографії. У 1919 – 38 рр. – директор Демографічного інституту ВУАН (з 1934 р. – Інститут демографії та санітарної статистики АН УРСР), створеного з його ініціативи. Одночасно у 1919 – 40 рр. – професор ряду київських вузів; у 1940 – 50 рр. – завідувач відділу статистики Інституту економіки АН УРСР, у 1945 – 52 рр. – голова Відділу суспільних наук АН УРСР. Основні праці присвячено проблемам загальної теорії статистики, теоретичної та прикладної демографії, історії статистики і демографії, питанням економічної статистики. Був одним з організаторів проведення ряду переписів населення України. Мешкав у чотирикімнатній квартирі № 16 на другому поверсі у центральній частині будинку.

У 1944 – 56 рр. – Ревуцький Лев Миколайович (1889 – 1977) – композитор, педагог, музично-громадський діяч, народний артист СРСР (з 1944), акад. АН УРСР (з 1957), Герой Соціалістичної Праці (1969). У цей період – професор Київської консерваторії (з 1935). У 1954 – 55 рр. спільно з Б. Лятошинським та М. Рильським завершив роботу над новою редакцією опери М. Лисенка «Тарас Бульба». Проживав у квартирі № 41 на другому поверсі.

У 1934 – 41 рр. – Серенсен Сергій Володимирович (1905 – 77) – вчений у галузі механіки, теорії міцності у машинобудуванні, акад. АН УРСР (з 1939). В ці роки працював в Інституті будівельної механіки АН УРСР (тепер – Інститут механіки АН УРСР ім. С. Тимошенка НАН України), директор закладу у 1934 – 40 рр. Голова Відділу технічних наук АН УРСР (1939 – 46). З 1941 р. – у Москві. Засновник і керівник школи конструкційної міцності у машинобудуванні. Проживав у квартирі № 12.

У 1931 – 41 та 1944 – 45 рр. – Федоров Михайло Михайлович (1867 – 1945) – вчений у галузі гірничої механіки, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки РСФРР (з 1932). У 1929 – 34 рр. – керівник кафедри гірничої механіки Відділу технічних наук ВУАН, у 1934 – 39 рр. – директор Інституту гірничої механіки АН УРСР. Основні роботи вченого, написані в період проживання у цьому будинку, присвячено теоретичному обґрунтуванню динаміки рудникового підйомного обладнання, методам розрахунку рудникових турбомашин, рудникової вентиляції, а також техніці безпеки у гірничій промисловості. Мешкав у чотирикімнатній квартирі № 13 на першому поверсі у правому крилі будинку.

З 1930-х до 1941 та у 1944 – 53 рр. – Холодний Микола Григорович (1882 – 1953) – ботанік, фізіолог, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (1944). У 1931 – 49 рр. – завідувач відділу Інституту ботаніки АН УРСР (з 1971 інститут носить його ім’я), одночасно у 1933 – 41 рр. завідував кафедрою мікробіології Київського університету. Наукові праці присвячено фізіології рослин, мікробіології, загальній біології тощо. Мешкав у квартирі № 11.

На фасаді будинку встановлено меморіальні дошки:

1966 р. – К. Воблому (гранітна; арх. В. Шевченко);

1968 р. – М. Федорову (гранітна, з барельєфним портретом; ск. I. Макогон);

1992 р. – М. Кравчуку (бронзова, з барельєфним портретом; ск. Н. Дерегус, арх. М. Дерегус);

1985 р. з боку вул. Банкової – П. Буйку (бронзова, з горельєфним портретом; ск. Б. Микитенко, арх. М. Фещенко) [735].

Архів Президії НАНУ, особові справи академіків Кравчука М. П., Птухи М. В. Юридична група, оп. 14;

Білокінь С. Колективізм – пафос творчості Михайла Бойчука // Образотворче мистецтво. – 1988. – № 1;

Його ж. Останні тижні життя Михайла Бойчука // Розбудова держави. – 1992. – № 7;

Демографический энциклопедический словарь. – М., 1985;

Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982;

Коган С. С. Видатний санітарний діяч України-академік АН УРСР О. В. Корчак-Чепурківський. – К., 1965;

Михаил Филиппович Кравчук / Н. А. Вирченко, В. А. Добровольская, Ю. А. Митропольский, А. С. Смогоржевский // Укр. мат. журнал. – 1968. – № 1;

Сорока М. О. М. Кравчук. – К., 1985;

Федорова З.М. М.М.Федоров. – Донецк, 1967.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 526 – 528.