2011 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Дегтярьов, Діана Ільницька, Людмила Рилкова

489.2.16. Мур оборонний, 1844 – 45, 1866 (архіт.).

Корпус № 93. Є частиною комплексу Київської фортеці. Відповідно до складного рельєфу місцевості то опускається до Дніпра, то піднімається на узгір’я. Охоплює півколом неправильної форми комплекси споруд на Ближніх і Дальніх печерах. Зі сходу та з півдня відокремлює нижню територію Лаври від паркової зони, з заходу – від Гостиного двору монастиря. З півночі прилягає до оборонного муру 18 ст. верхньої території Лаври.

В 1-й пол. 19 ст. під час розширення й реконструкції Києво-Печерської фортеці здійснено укріплення відкритої частини горжі цитаделі, зверненої в бік Дніпра. Проект муру навколо нижньої території Лаври на замовлення монастиря розроблено 1837 військовим інж. Київського гарнізону О. фон Фрейманом. Проте, дозвіл на його будівництво надійшов з Інженерного департаменту на поч. 1839. Кошти за указом російського імператора Миколи І частково виділила Лавра (бл. 30 тис. руб.), частково – військове відомство (бл. 28 тис. руб.). Будівництво здійснювала спеціальна військово-інженерна команда Київського гарнізону під керівництвом підполковника Бурмана.

Мур зводили з жовтої цегли, яку доставляли «зимовим шляхом» з либідських казенних заводів. У ході робіт проект коригувався на окремих ділянках. Зведення муру розпочато у квітні 1844, в основному завершено в кін. 1845; 1846 під керівництвом арх. П. Спарро проведено упорядкування території.

За описом 1845, довж. муру становила 519 сажнів 3 фути, вис. цоколю – 2 фути 4 дюйми, середня вис. від цоколю – 12 футів, товщина – 3,5 цеглини, напіввежі – 5 і 9,5 цеглин. Первісно в оборонному мурі налічувалося 697 бійниць, у напіввежі – 36, амбразур у стіні – 22, у напіввежі – 20. Фортечний мур такої значної довжини на пересіченій місцевості періодично потребував ремонту на окремих ділянках. 1866 проведено грунтовну реконструкцію муру в межах Різдвяного бастіону з метою зміни напрямку обстрілу зі сходу (у бік Дніпра) на південь (у бік Неводницького яру). В кін. 19 ст., коли Києво-Печерська фортеця втратила своє оборонне значення, мур виконував функцію монастирської огорожі. З цього часу в ньому закладено частину бійниць та амбразур, пробито нові отвори.

Під час Великої Вітчизняної війни мур значно пошкоджено. У 1980-х рр. проведено ремонтно-реставраційні роботи (автори проекту – архітектори Д. Ільницька і Л. Мішуткіна).

Змурований з жовтої цегли, нетинькований. Має три в’їзні отвори: два в місцях прилягання до муру верхньої території лаври – браму нижню на в’їзді до Ближніх і Дальніх печер (корпус № 71-в), браму північну (корпус № 93-а), один – у нижній частині території Лаври, зверненої до Дніпра. На східній ділянці з муром поєднані три відкриті напіввежі (одна – діам. 1,6 м, дві – по 8 м), вкриті, як і мур, бляхою по дерев’яних латах. Фундамент цегляний, на складних ділянках – бутовий, глибина залягання – до 1,5 м. Сучасна довж. стін – 1039,0 м, вис. – 4,0 – 4,5 м, товщина – бл. 1,0 м. Із зовнішнього боку стіну завершує карниз з лекальної цегли, з внутрішнього – цегляний поребрик. Гладенькі поверхні стін муру і башт прорізано вузькими рушничними бійницями та гарматними амбразурами. У деяких місцях у цокольній частині муру влаштовано різного розміру півциркульні отвори з гратами – для стікання води.

Являє значний історико-культурний інтерес як єдина добре збережена ділянка мурів Київської фортеці.

Література:

ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 1109, 1840, 1870, 1898, 3119; оп. 2 заг., спр. 370; ф. 1434, оп. 1, спр. 33; Дегтярьов М. Г. Про одну фортифікаційну споруду // Нар. творчість та етнографія. – 1989. – № 4; Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 2; Київ: Історичний огляд. – К., 1982; Килессо С. К. Киево-Печерская лавра. – М., 1975; Меньшов Д. П. Старо-Киевская и Печерская крепости. – К., 1913.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1341 – 1342.