2011 р. Звід пам’яток Києва
Людмила Рилкова
489.3.4. Завод свічковий, 1830 – 31, 1872 – 74 (архіт., іст.).
Корпус № 64. У південно-східній частині Гостиного двору, вздовж дороги до Дальніх печер.
Первісний об’єм – одноповерховий цегляний будинок заводу споруджено 1830 – 31 будівничим І. Забєліним за проектом арх. А. Меленського. Подвір’я було огороджене парканом з в’їзною брамою. Сюди перевели свічарню, яка до цього існувала на верхній території Лаври (задвірки корпусу № 4). 1869, у зв’язку з необхідністю збільшення виробничої площі, арх. О. Середа розробив проект надбудови другого поверху, здійснений 1872 – 74 під наглядом арх. О. Ветринського. У кін. 1880-х рр. проведено капітальний ремонт: укріплено фундамент і стіни, східне наріжжя посилено контрфорсом, проведено водогін. Після побудови 1898 у Китаївській пустині нової споруди лаврського свічкового заводу (арх. В. Ніколаєв) приміщення було переплановано та переобладнано на номери готелю, підвали – на комори для зберігання свічок та дві келії. У радянський період тривалий час використовувався як житловий будинок. Споруду ремонтували 1920, 1948, 1990, 2004.
Двоповерховий з підвалом, що на чоловому фасаді має вигляд цокольного поверху, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані П-подібний, завершений вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Планування переважно коридорного типу. Перекриття першого та другого поверхів пласкі, над підвалом – коробові склепіння.
Вирішений у стилі класицизм. Композиція чолового (східного) фасаду симетрична відносно центральної осі. Середню п’ятиосьову частину виділено розкріповкою та увінчано уступчастим аттиком. Розташовані на флангах входи до будинку оформлено виступними ганками з двоколонними портиками на рівні першого поверху, на який ведуть тримаршові розпашні сходи. На третьому поверсі над колонами влаштовано балкони. Товщина зовнішніх стін – 0,85 м. Завершені карнизом фасади розчленовано міжповерховим і підвіконним гуртами. Прямокутні вікна на другому поверсі прикрашено сандриками.
Будівля заводу – складова частина історичної забудови Лаври, одна з небагатьох промислових споруд монастиря.
Завод забезпечував потреби Києво-Печерської лаври та єпархії у церковних свічках. У 1830-х рр. свічарня виготовляла до 300 пудів свічок різного гатунку, 1860 – до 2 тис., у 1870-х рр. – до 3 тис. пудів. Сировину для свічок білого та жовтого воску отримували з Київської, Чернігівської та Курської губерній, понад 30 пудів бавовняної пряжі для гнотів постачав купець С. Морозов, золото-двійник – торговий дім Л. Виноградова (Москва). Свічки виробляли різного кольору (у т. ч. червоні на Великодні свята), гладенькі, або з позолотою чи з художнім оздобленням; різного розміру, від найтонших до т. зв. пудових. На заводі було встановлено два пародвигуни, виготовлені 1873 за кресленнями рясофорного Анастасія. Станом на 1894, устаткування складалося з парового двигуна, залізного котла для плавлення воску та мідного котла, виготовленого в слюсарній майстерні Лаври для розплавки та витягування свічок. Крім свічкового, монастирю належав також воскобійний завод у Китаївській пустині.
1990 корпус передано УПЦ.
Тепер – навчальний корпус духовної семінарії і духовної академії УПЦ.
Література:
НКПІКЗ, фонди, КПЛ – ПЛ-140; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 2541, 3450; ф. 1434, оп. 1, спр. 6; Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской Лавры с присовокуплением разных грамот и выписок… – К., 1847.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1366 – 1367.