Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Тетяна Григор’єва, Дмитро Малаков, Світлана Панькова

296.7. Особняк 1899, в якому проживали Жаданівський Б. П., Карачківський М. Ф., Краусс А.-Ф. К., Нестеров П. М. (архіт., іст.).

Вул. Московська, 5. На червоній лінії забудови вулиці, другий від перетину з вул. Анищенка (колишня вул. Левандовська).

Зведений за проектом і під наглядом київського техніка-арх. А. Краусса в його садибі, яка в кін. 19 ст. була частиною великої наріжної ділянки.

Первісно мав два з половиною поверхи, 15 кімнат. На першому поверсі (бельетажі) містилися кабінет і вітальня (вікнами на вулицю), їдальня та дві кімнати (вікнами на подвір’я), на другому поверсі – менші кімнати, у нижньому напівповерсі – кухня, комора, кімнати для прислуги, на горищі – пральня. Будинок мав водяне опалення.

На подвір’ї розташовувався двоповерховий флігель служб, що містив каретний сарай, стайню, корівник – на першому поверсі, льодовню – під каретником, кухню і три кімнати для прислуги – на другому поверсі (будівля не збереглася). Навесні 1904 А.-Ф. Краусс продав особняк з публічних торгів, і нові власники переобладнали його на багатоквартирний, з окремими кухнями й пічним опаленням. Тоді ж на розі вул. Левандовської споруджено чотири-, п’ятиповерховий прибутковий будинок. Згодом до лівого торця особняка прибудували додатковий об’єм, зробили арку проїзду на подвір’я, переробили сходи тощо. Під час 2-ї світової війни наріжну частину колишнього прибуткового будинку зруйновано. У 1950-х рр. на її місці зведено п’ятиповерховий житловий будинок (вул. Московська, 5/2), над особняком надбудовано третій поверх, що стилістично не гармонує з первісним об’ємом.

Триповерховий з цокольним напівповерхом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний.

Оформлений у стилі історизм. Головний фасад за композицією асиметричний – з бічним розташуванням входу, зміщеним лівим ризалітом, увінчаним фронтоном, з балконом, огородженим щільно зібраними горизонтальними прутами, оздобленими накладними металевими квіточками. Праворуч у ніші-екседрі на рівні другого поверху – алегорична жіноча скульптура на повний зріст. Оздоблення еклектичне з використанням мотивів неоренесансу й можливостей фігурного цегляного мурування.

Будинок – зразок приватного київського особняка кін. 19 ст.

У липні–листопаді 1905 в трикімнатній квартирі № 41 будинку проживав разом з двома офіцерами Жаданівський Борис Петрович (1885–1918) – військовий (підпоручик), учасник революції 1905 і громадянської війни на Півдні України. По закінченні Миколаївського інженерного училища у Санкт-Петербурзі приїхав до Києва для продовження служби, де отримав призначення на посаду командира взводу 3-ї роти 5-го понтонного батальйону 3-ї саперної бригади (містився на вул. Московській, 22). Встановив зв’язок з Київською військовою організацією РСДРП.

17 листопада 1905 брав участь у роботі конференції представників військових частин і військових організацій РСДРП, що винесла ухвалу про збройну демонстрацію саперів (безпосереднім приводом до повстання був арешт саперів-зв’язківців, які відмовилися замінити працівників київського телеграфу, що страйкували). Б. Жаданівському було доручено керівництво військовою радою, яка розробила детальний план демонстрації, склала вимоги солдатів до командирів.

18 листопада 1905 очолив колону повсталих озброєних солдатів трьох рот 3-ї саперної бригади (бл. 800 чоловік) та робітників, що приєдналися до них. Повсталі пройшли вулицями міста (зокрема, Жилянською; 1926–41, 1944–93 носила ім’я Б. Жаданівського) з Печерська до Галицького майдану (тепер пл. Перемоги), де були зупинені залпами військових частин. Поранений Б. Жаданівський переховувався на агрофермі політехнічного інституту (колишній хут. Грушки), у грудні був заарештований (утримувався у Лук’янівській в’язниці, в Косому капонірі). 1906 засуджений до страти, яку замінили довічною каторгою. Після Лютневої революції 1917 вийшов на волю хворий на сухоти, поїхав на лікування до Криму.

Був заступником голови Ялтинської Ради робітничих депутатів. У квітні 1918 організував загін для боротьби проти австро-німецьких військ. 27 квітня 1918 загинув у бою з ними. Похований в Алушті.

В 1920-х – на поч. 1940-х рр. у квартирі № 13 проживав Карачківський Михайло Федорович (1899 – після 1964) – історик. Представник київської історичної школи М. Грушевського. В період проживання в цьому будинку – кандидат в аспіранти (1925), аспірант (1925–28), науковий співробітник (1929) науково-дослідної кафедри історії України. Під керівництвом В. Щербини і П. Клименка підготував промоційну (кандидатську) працю «Київське цехове ремісництво ХІХ ст.» (захист не відбувся). Одночасно активно працював в установах Історичної секції під головуванням М. Грушевського: комісії старої історії України, комісії бібліографії історії України, українсько-молдавській комісії. Штатний співробітник комісії для складання історично-географічного словника української землі під головуванням О. Грушевського.

Після ліквідації Історичної секції та науково-дослідної кафедри історії України у 1931–33 – науковий співробітник, секретар комісії історії Києва і Правобережжя кафедри історії українського народу доби торговельного капіталу Історичного циклу ВУАН. 1933 допомагав історику, племіннику М. Грушевського С. Шамраю врятувати науковий архів історичних установ. Того ж року звільнений з ВУАН. 1941 – співробітник Шевченківської районної управи міста.

З 1944 – на еміграції. Автор наукових розвідок з історії київського цехового ремісництва – «Архівна спадщина київських цехів» (1927), «Київські цехи за литовсько-польської та ранньої московської доби» (1930), а також праць з історії міст Поділля, рецензій.

У цьому будинку до 1904 проживав Краусс Андрій-Фердінанд Кіндратович (1859–1911) – технік-архітектор. У цей період за його проектами споруджено: готель «Пале-Рояль» з прибутковим будинком на вул. Басейній, 1/2 (1899–1900) та готель «Ермітаж» на вул. Фундуклеївській, 26 (1899–1902; тепер вул. Б. Хмельницького); житлові будинки на сучасних вулицях: Басейній, 15 (1900), Горького, 14 (1900–01), Лабораторній, 7 (1900–01), Михайлівській, 11 (1899), Рейтарській, 25 (1899), Саксаганського, 112-а, 112-б (1898–1900) та 147/5 (1900–03), О. Шмідта, 33 (1900–01), Спаській, 8 (1902) тощо.

Звідси переїхав на вул. Микільську, 4 (тепер вул. Січневого повстання, будинок не зберігся).

У квітні 1913 – липні 1914 у квартирі № 23 мешкав Нестеров Петро Миколайович (1887–1914) – військовий льотчик, штабс-капітан, засновник вищого пілотажу. Після закінчення 1912 офіцерської повітроплавної школи у Гатчині і перепідготовки у Варшаві направлений до Києва, виконував обов’язки начальника, з лютого 1913 – начальник 11-го корпусного авіаційного загону 3-ї київської авіароти, яка базувалася на Сирецькому військовому аеродромі. Вступив до Київського товариства повітроплавання, співробітничав з авіаційним гуртком при Київському політехнічному інституті, Київським відділом Російського технічного товариства. Двічі на тиждень в його квартирі збиралися аматори авіації.

Розробив і запровадив у практику польотів застосування кренів, вперше виконав ряд фігур, у т. ч. 27 серпня 1913 вперше у світі зробив на літаку над Святошинським аеродромом замкнену криву («мертву петлю») у вертикальній площині, що дістала назву «петля Нестерова». Поклав початок аеронавігаційній службі, подав оригінальний проект моноплана. 1913–14 здійснив рекордні перельоти Київ–Одеса–Київ і Київ–Гатчина. У червні 1914 виїхав у діючу армію на Південно-Західний фронт. Загинув у бою 26 серпня 1914, вперше застосувавши повітряний таран проти австрійського літака над містечком Жовква (тепер місто Львівської обл.). Був похований на Аскольдовій могилі. 1937 прах перепоховано на Лук’янівському цвинтарі.

Меморіальні квартири у будинку не збереглися внаслідок перепланування.

1947 на фасаді встановлено меморіальну дошку П. Нестерову, замінену 1977 на нову – мармурову з барельєфним портретом в овалі (ск. К. Кузнецов, арх. В. Гнєздилов); 1969 – меморіальну бронзову дошку Б. Жаданівському з барельєфним портретом на тлі прапора, багнета гвинтівки і молота (ск. О. Банников, арх. А. Сницарев).

Тепер будинок використовується як адміністративно-конторський.

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 1318; ф. 163, оп. 41, спр. 5775; ІР НБУ, ф. Х, № 2234, 4195; Бурче Е. Ф. Петр Николаевич Нестеров. 1887–1914. – М., 1955; Вейгелин К. Е. Очерки по истории летного дела. – К., 1940; Залуцкий Г. В. Выдающиеся русские летчики М. Ефимов, П. Нестеров, Е. Крутень, К. Арцеулов. – М., 1953; Історія Національної академії наук України. 1924–1928: Документи і матеріали. – К., 1998; Клінченко В. В. Петро Миколайович Нестеров: Видатний російський льотчик. – К., 1950; Кравцов А. П. Борис Жадановский. – К., 1973; Литвак Ю. С. Борис Петрович Жадановський: Іст.-біогр. нарис. – К., 1962; Могилевский Б. Л. Узник «Косого капонира». – М., 1974; Скибицкая Т. В. Творцы многоэтажного Киева // Стр-во и архитектура. – 1985. – Ч. 9; Сохань П. С., Ульяновський В. І., Кіржаєв С. М. М. С. Грушевський і Academia. – К., 1993; Трунов К., Голышев М. Петр Нестеров. – М., 1971; Шипилов И. Ф. Жизнь, отданная будущему. – 2-е изд. – М., 1962; Юркова О. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924–1930 рр.). – К., 1999.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 748 – 750.