Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Олександра Тимченко, Лариса Федорова

296.1. Будинок Київського місцевого правління Російського товариства Червоного Хреста 1904, в якому містився Київський відділ Російського військово-історичного товариства і Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва(архіт., іст.).

Вул. Московська, 1/2. У кварталі, обмеженому вулицями Московською, Січневого повстання, пл. Арсенальною та пров. Інженерним, що з серед. 19 ст. належав Інженерному відомству.

У березні 1904 ділянку було надано в оренду Київському місцевому правлінню Російського товариства Червоного Хреста, яке того ж року звело тут власний двоповерховий будинок, а також цегляні складські приміщення (не збереглися). Виконавець – будівельна контора Л. Гінзбурга. Будівництво велося завдяки цільовій пожертві у розмірі 15 тис. крб. цукрозаводчика і філантропа Лаз. Бродського, зробленої у зв’язку з початком воєнних дій на Далекому Сході. Коли меценат помер у вересні 1904, додаткові витрати на себе взяв його брат Л. Бродський. Окреме розташування будинку й форма ділянки обумовили складне членування його об’єму, розрахованого на круговий огляд.

Двоповерховий на цоколі, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний зі зрізаним наріжжям з боку пров. Інженерного. Дах двосхилий, обмежений на торцях ступінчастими щипцями, перекриття пласкі.

Оздоблений у цегляному стилі. Планувальна система коридорна з двобічним розташуванням приміщень, пов’язана з двомаршовими сходами у торцях будинку. На першому поверсі – вестибюль з головним входом, орієнтованим на площу. Інший вхід – з боку вул. Московської. Архітектурне вирішення фасадів обумовлено чітким ритмом вертикальних членувань прямокутними віконними прорізами та лопатками, насиченістю цегляним декором. З боку пров. Інженерного та вул. Московської пластика фасадів спрощена.

Більш розвинений декор фасаду на вул. Січневого повстання підкреслює його парадне призначення. Асиметричну композицію тут формують флангові членування характерними для цегляного стилю фігурними лопатками, а також три різновеликі й відмінні за формою аттики. Зрізане наріжжя будинку включає широкі тристулкові вікна й кругле аттикове віконце. Спільними для всіх фасадів елементами оздоблення є фриз і карниз, обмежений знизу хвилястої форми валиком, що над вікнами імітує лучкову перемичку; міжвіконні горизонтальні пояси з поребрика; завершення вікон клинчастими перемичками (із замковими каменями – на другому поверсі, рустованими – на першому); підвіконні ніші, заповнені поребриками та сухариками. Вхідні двері – глухі, із заскленою фрамугою, східці гранітні. В інтер’єрі збереглися первісні сходи з ажурними металевими огородженнями.

Будинок – цікавий зразок споруди медичної установи поч. 20 ст.

У будинку працювало Київське місцеве правління Російського товариства Червоного Хреста, яке збирало й розподіляло пожертви між пораненими воїнами та їхніми рідними, незаможними ветеранами, колишніми медсестрами. Під час війни передбачалося забезпечення будинку повним комплектом майна, щоб у разі необхідності розгорнути лазарет на 200 ліжок. Приміщення складів призначалися для речових пожертв.

До Київського місцевого правління у різні роки входили: генерал-губернатори В. Сухомлинов, Ф. Трепов; губернатор П. Ігнатьєв, віце-губернатор М. Суковкін; командувач військ КВО генерал М. Іванов; генерали А. Зальца, О. Маврін, М. Рузький, Є. Шмітт; лікарі В. Сахновський, І. Флейшман; підприємці та доброчинці Л. Бродський, С. Могилевцев; член Державної думи Д. Піхно; громадські діячі Г. Вишневський, М. Рєпнін, П. Скорделлі, О. Хойнацький та ін.

1909–14 в будинку містився Київський відділ Російського військово-історичного товариства, що ставило за мету дослідження у галузі військової історії, поширення військово-історичних знань, сприяння упорядкуванню архівів, збереженню, відновленню і спорудженню пам’ятників, проведенню археологічних досліджень, заснування спеціалізованих музеїв і бібліотек тощо. Відділ утворений у листопаді 1908, відкритий 21 лютого 1909. Його діяльність поширювалася на сім губерній, які входили до Київського військового округу: Київську, Подільську, Волинську, Полтавську, Харківську, Чернігівську і Курську.

Перший голова – Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор, генерал від кавалерії В. Сухомлинов (у 1908), з 1909 – командувач військ КВО генерал-ад’ютант М. Іванов, попечитель – Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор, генерал від кавалерії Ф. Трепов, товариші голови – історик, професор Київського університету В. Іконников, начальник штабу КВО генерал-лейтенант М. Алексєєв, секретар відділу – старший ад’ютант Окружного штабу КВО підполковник Б. Стеллецький (до 1910), пізніше – ад’ютант генерал-губернатора підполковник С. Крейтон.

Керівні органи – Рада і Розпорядчий комітет. До складу Ради, яка проводила засідання і в цьому будинку, входили відомі вчені, військові, культурно-громадські діячі: окружний генерал-квартирмейстер штабу КВО генерал-майор В. Драгомиров, начальник 42-ї піхотної дивізії генерал-лейтенант М. Єпанчин, професор Київської духовної академії В. Завитневич, професор Київського університету Ю. Кулаковський, професор Ніжинського історико-філологічного інституту В. Ляскоронський, начальник Київського окружного артилерійського складу генерал-майор Д. Меньшов, завідувач Управління пересуванням військ Київського району підполковник Б. Стеллецький (секретар Ради), начальник військових сполучень КВО генерал-майор М. Ходорович, начальник Київського окружного інженерного управління КВО генерал-лейтенант К. Холостов. Поточною діяльністю відділу керував Розпорядчий комітет. Його очолював начальник штабу 9-го армійського корпусу генерал-майор М. Рєщиков, з травня 1910 – Д. Меньшов, секретар – поручик 14-го саперного батальйону Т. Губенко.

У складі відділу діяло кілька комісій: музейна (голова В. Драгомиров), архівна і бібліотечна (В. Іконников), редакційна (М. Ходорович, з липня 1911 – молодший офіцер 5-го понтонного батальйону капітан М. Наркевич), будівельна (К. Холостов), ревізійна (окружний черговий генерал генерал-майор К. Новогребельський), зйомок і знімків (начальник Управління Київської військової топографічної зйомки генерал-лейтенант Ю. Шмідт), також театральна і лекційна. Редакційна комісія видавала у 1909–14 журнал «Военно-исторический вестник» (редакція містилася на вул. Банковій, 11) та іншу друковану продукцію відділу. Канцелярія відділу видавала довідки, записувала нових членів, приймала членські внески, продавала квитки на лекції, екскурсії та інші заходи.

До початку 1-ї світової війни відділ створив у губерніях місцеві осередки, військовий архів, бібліотеку, у грудні 1910 відкрив Київський військово-історичний музей, що містився у будинку Київського художньо-промислового і наукового музею (тепер вул. М. Грушевського, 6), організував власним коштом розкопки в Білгородці, Вишгороді, Китаєві, Межигір’ї, влаштував низку публічних лекцій, театральних вистав, екскурсії у пам’ятні історичні місця та музеї України. Члени товариства підготували проведення урочистостей з нагоди 200-річчя Полтавської битви (1909), Київської фортеці (1910), 100-річчя війни 1812, розробили проект спорудження комплексу пам’ятників видатним історичним діячам, який називався «Історичний шлях».

Першим з них був пам’ятник св. княгині Ользі, відкритий 4 вересня 1911. Комітет з його спорудження очолював Ф. Трепов. На зібрані відділом кошти (починаючи з 1909) на пл. Микільській (тепер – пл. Арсенальна) 26 червня 1914 відкрито пам’ятник І. Іскрі та В. Кочубею (тепер на його постаменті встановлено гармату).

Комітет зі спорудження пам’ятника очолював директор Першої гімназії М. Стороженко. 1910 почесним членом Київського відділу обрано голову Київського біржового комітету С. Могилевцева, який пожертвував на потреби його діяльності 10 тис. крб. Переважну кількість членів відділу складали військові, а також відомі вчені, культурно-громадські діячі, загалом – понад 330 осіб. Серед них – директор Київської контори Державного банку Г. Афанасьєв, директор Київського міського музею М. Біляшівський, нумізмат К. Болсуновський, київський губернатор О. Гірс, генерал штабу підполковник М. Духонін, історик, археограф І. Каманін, мистецтвознавці Г. Павлуцький і А. Прахов, історик А. Стороженко, філолог, професор Київського університету Т. Флоринський, археолог В. Хвойка, ректор університету М. Цитович, професори Київської духовної академії М. Петров і Ф. Титов, лікар І. Сікорський, підприємець і колекціонер Б. Ханенко, архітектори Є. Єрмаков і П. Голландський та ін.

1910–19 в будинку містилося Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва, що ставило за мету виявлення, дослідження, охорону й відновлення як нерухомих, так і рухомих пам’яток історії та культури. Перший статут товариства зареєстровано в березні 1910, у новій редакції – в липні 1918. Його діяльність розповсюджувалася на Київську, Подільську і Волинську, Бессарабську, Гродненську, Катеринославську, Люблінську, Мінську, Полтавську, Херсонську і Чернігівську губернії, під час Української революції – на територію Української народної республіки і Української Держави.

Засновниками виступили преосвященний Павло (Преображенський), єпископ Чигиринський; Київський губернатор О. Гірс; професори Київського університету: історики М. Довнар-Запольський і В. Іконников, філолог та історик Ю. Кулаковський; етнограф і літературознавець А. Лобода; професори Київської духовної академії: протоієрей Ф. Титов, історик В. Завитневич і літературознавець М. Петров; археолог В. Хвойка; директор Київського художньо-промислового і наукового музею М. Біляшівський; завідувач Управління пересуванням військ Київського району КВО підполковник Б. Стеллецький; управитель канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора О. Невєров; співробітники канцелярії: старший чиновник з особливих доручень О. Мьордер і старший помічник діловода К. Бахтін, ад’ютант генерал-губернатора підполковник С. Крейтон; окружний генерал-квартирмейстер штабу КВО генерал-майор В. Драгомиров; мистецтвознавець А. Прахов; секретар-діловод Тимчасової комісії для розгляду давніх актів О. Левицький.

Почесний голова – генерал-губернатор Ф. Трепов (1910–17), голови Ради товариства: єпископ Чигиринський Павло (Преображенський; 1910–11), Київські губернатори О. Гірс (1911–12) і О. Ігнатьєв (1915–17), Київський віце-губернатор М. Суковкін (1913–15); товариші голови: В. Іконников (з 1910 до грудня 1915) і В. Завитневич (1915–19, фактичний голова Ради в 1917–19). Члени Ради: Л. Добровольський, М. Довнар-Запольський, О. Ертель (хранитель музею товариства), Ф. Істомін, Ю. Кулаковський, О. Левицький, В. Леонтович, М. Наркевич, Г. Павлуцький, Б. Стеллецький, А. Стороженко, Ф. Титов, В. Щербина. 1912 організовано Розпорядчий комітет товариства, який керував поточними справами громадського формування.

До складу комітету входили в різний час: О. Мьордер (голова комітету і бібліотекар), П. Голландський, О. Ертель, В. Завітневич, М. Істомін, І. Каманін (голова тимчасової Вченої архівної комісії), А. Лобода, В. Обремський, М. Пахаревський та ін.

Відкриті засідання Ради і спільні зібрання членів товариства відбувалися в будинку генерал-губернатора на вул. Інститутській, 40 (не зберігся), уся поточна робота здійснювалася за цією адресою. Інформація про діяльність товариства друкувалась у «Военно-историческом вестнике» Київського відділу Російського військово-історичного товариства, з яким воно постійно співпрацювало.

Київськими членами товариства були також митрополит Київський і Галицький Флавіан (Городецький), командувач військ КВО генерал-ад’ютант М. Іванов, генерал-майор Д. Меньшов, міський голова І. Дьяков, нумізмат К. Болсуновський, історики С. Голубєв, Ф. Ернст, І. Огієнко, Н. Полонська-Василенко, М. Стороженко, археологи В. Данилевич і В. Козловська, архітектори В. Безсмертний, К. Іваницький, О. Кобелєв, В. Кричевський і Г. Позняков, медик В. Чернов, голова Київського товариства старожитностей і мистецтв Б. Ханенко, видавець В. Кульженко, князь В. Жевахов та ін.

Серед членів з інших міст – голова Імператорської археологічної комісії граф О. Бобринський, голова Московського археологічного товариства графиня П. Уварова, Волинський губернатор князь О. Кутайсов, графині М. Браницька і О. Толстая, князь Р. Сангушко, член Державної думи Д. Чихачов, протоієрей Ю. Сіцинський. 1912 товариство включало 213 членів, з яких у Києві проживало 64.

Товариство організовувало роботу з виявлення й обліку нерухомих пам’яток історії та культури (церков і монастирів, пам’яток монументального мистецтва і пам’ятних знаків, фортифікаційних споруд, археологічних пам’яток, поховань, історичних урочищ), а також рухомих пам’яток (архівів і окремих документів, рідкісних книг, листування, історичних предметів, археологічних знахідок) на підвідомчій йому території, для чого розробило і розіслало на місця опитувальні листи (понад 15 тис.), організовувало експедиції і виїзди своїх членів на місця з метою експертизи й опису пам’яток, допомоги в пам’яткоохоронній діяльності.

У січні 1913 засновано підвідділ товариства в м. Умані (перший голова – директор Уманського комерційного училища Першого товариства викладачів М. Бутирський, потім – відставний учитель Одеського інституту імператора Миколи І, член Одеського Імператорського товариства історії і старожитностей і Таврійської ученої комісії Х. Ящуржинський).

Велику увагу було приділено охороні пам’яток Києва: Софійського собору, Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Андріївської церкви, Золотих воріт, брами Заборовського, курганів у Китаєві й на Проневщині, Ірининського стовпа, фонтана «Самсон». Члени товариства відкрили й обстежили Звіринецькі печери, залишки Батиєвої брами, фундаменти давньоруського храму св. архістратига Михаїла у Видубицькому монастирі, підземні ходи на розі вул. Стрілецької і сучасної вул. О. Гончара, в садибі Микільського військового собору (не зберігся), фундаменти старого Київського магістрату, проводили археологічні спостереження під час нового будівництва в історичному ядрі Києва і прокладання вулиць.

Археологічні й архітектурно-історичні дослідження здійснювалися під керівництвом Імператорської археологічної комісії (ІАК), яка мала виняткове право проведення і надання дозволу на розкопки в державі. Для найвідповідальніших робіт ІАК направляла в Київ своїх членів з Москви, що викликало суперечки між двома науковими інституціями щодо методики, форм і засобів пам’яткоохоронної діяльності. Під час археологічних досліджень й обстеження пам’яток у Південно-Західному краї здійснювали обміри і фотографували пам’ятки, складали креслення, щоденники тощо. Було організовано музей і бібліотеку товариства, які 1913–15 містилися у будинку Педагогічного музею на вул. Володимирській, 57, потім – на квартирах членів товариства, в міській бібліотеці тощо. 1913 засновано тимчасову Вчену архівну комісію для розбору давніх документів в архівах Києва і губерній Південно-Західного краю, що підлягали знищенню. 1920 колекції товариства передано Українському науковому товариству в Києві, частину бібліотеки – Київському археологічному інституту.

Тепер у будинку міститься районне поліклінічне відділення № 1.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 4210; ЦДІАКУ, ф. 725, оп. 1, спр. 1–4, 8, 10, 22-а, 23, 25, 30; ф. 1196, оп. 1, спр. 1, 3, 6–10, 21–24, 26–28, 40–45, 52–60; Ковалинский В. В. Меценаты Киева. – К., 1998; Отчет Киевского местного управления и подведомственных ему комитетов Российского общества Красного Креста за 1904 год. – К., 1905; Устав Императорского Российского военно-исторического общества и Положение о местных отделах. – К., 1910; Устав Киевского общества охраны памятников старины и искусства. – К., 1910.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 740 – 742.