Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва (2)

Михайло Дегтярьов, Тетяна Кочубинська, Олексій Овчаренко, Сергій Юрченко

296.6.1. Головний будинок Свято-Введенських жіночих релігійної громади й монастиря 1804–79, в якому похована Єгорова М. О. (архіт., іст., мист.).

Вул. Московська, 42. На розі з вул. Рибальською.

Садибу забудовано не пізніше останньої чв. 18 ст. За планом міста 1803 на ній зафіксовано дерев’яний будинок, розташований паралельно вул. Московській з відступом від червоної лінії забудови. На схемі Києва 1804 позначено вже досить велику, в плані Г-подібну споруду із заокругленим наріжжям, зверненим до перехрестя вулиць. В експлікації до плану зазначено, що це цегляний, з такими ж льохами, двоповерховий будинок війта Г. Рибальського, зведений 1804. В його наріжній частині була кругла у плані зала з відкритими лоджіями на другому ярусі. 1811 будівля постраждала від пожежі. Пізніше садиба належала іншим власникам, у 2-й пол. 19 ст. нею володів поручик М. Голубовський.

1876 маєтність придбала засновниця Свято-Введенської громади М. Єгорова. Між 1876 і 1879 здійснено перебудову будинку із влаштуванням замість зали церкви в ім’я Введення до храму Пресвятої Богородиці, освяченої 14 листопада 1878 митрополитом Київським і Галицьким Філофеєм (Успенським).

На цей час монументальним живописом було оформлено тільки склепіння храму. Розписування тривало деякий час по тому.

Основною прикрасою церкви був багатоярусний позолочений іконостас (втрачений), виготовлений у Санкт-Петербурзі майстром І. Пошехоновим і встановлений самим виконавцем.

Ікони для іконостаса писали також санкт-петербурзькі майстри.

Окрім царських врат, він мав шість секцій, відділених одна від одної канелюрованими стовпами, обвитими стрічкою. Стовпи підтримували тонкий орнаментований антаблемент. Над кожною секцією було напівкругле завершення зі вписаним у нього зображенням шестикрилого серафима. Верхи колон увінчували капітелі у вигляді стилізованих променів світла. Царські врата були дуже скромні, їхні стулки мали тільки два невеликі живописні зображення (вірогідно, архангела та Богоматері). Над вратами містилися дві ікони напівкруглого формату. Ікони у бічних секціях мали аркове обрамлення.

Храм прикрашали кілька ікон великого розміру (2,9 1,47 м), написаних на полотні, із зображеннями Бога Отця та Богородиці. Наявність численних богородичних ікон (Всіх скорботних радість, Казанська, Охтирська, Печерська, Покрова, Смоленська, Староруська та ін.) у срібних шатах визначалася тим, що церква була присвячена Богородиці. Крім того, кілька ікон у дорогоцінних шатах поч. 19 ст. надійшли з храму колишніх казарм Миргородського полку.

Одночасно з влаштуванням церкви було добудовано північно-західне крило (не збереглося), внаслідок чого будинок набув у плані П-подібної форми.

Між прибудовою і більш раннім об’ємом вздовж вул. Рибальської спорудили відкриту на подвір’я двоярусну галерею, яка з часом була забудована. 1878, після отримання дозволу від митрополита Київського та затвердження необхідної документації в будівельноінженерному управлінні, в підвальному приміщенні церкви Введення до храму Пресвятої Богородиці влаштували церкву в ім’я св. великомученика Димитрія Солунського, освячену 17 червня 1879. В ній був дерев’яний позолочений іконостас (втрачений). Цей храм став усипальнею засновниці громади М. Єгорової.

В 1970-х – на поч. 1980-х рр. споруда перебувала в аварійному стані: через пошкодження дахів і підтоплення фундаментів грунтовими водами замокали стіни, зруйнувалася баня, відпала частина тиньку з внутрішніми розписами.

1982 розпочато ремонт, під час якого відбудовано баню, поновлено тинькування фасадів, розібрано північно-західне крило.

У 1988–89 проводилися роботи з консервації та реставрації живопису Введенського храму художниками-реставраторами І. Дорофієнко (керівник), В. Мінько, А. Остапчуком, В. П’ятковським та ін.

1992 будинок передано церковній громаді. В головному храмі було поновлено фрагменти живопису 19 ст., що вціліли, написано нові композиції.

Здійснено ремонт нижнього храму, який прикрасили новими іконами.

1999 розроблено проект реставрації цього будинку, яким передбачено також відбудову дзвіниці в первісному вигляді («Укрпроектреставрація», арх. С. Юрченко).

Будівля двоповерхова з підвалом, цегляна, тинькована, у плані Г-подібна.

Складається з наріжного, круглого у плані двосвітнього об’єму церкви Введення до храму Пресвятої Богородиці (діам. 11,5 м), до якого прилягають прямокутні в плані крила приміщень келій на п’ять (уздовж вул. Московської) і чотири (з боку вул. Рибальської) віконні осі. Під крилом з боку вул. Московської містяться два прямокутні в плані льохи, під наріжжям – округле, з чотирма конхами, орієнтованими на чотири сторони світу, приміщення нижнього храму св. Димитрія Солунського.

Перекриття у крилах – пласкі дерев’яні, над підвалами – коробові цегляні склепіння, над нижньою церквою – півсферичне цегляне склепіння з розпалубками. Приміщення верхнього храму перекрито півсферичною цегляною банею на металевому каркасі, що спирається на стіни. Дахи бляшані по дерев’яних кроквах. Внутрішнє планування крил – дворядне коридорне та коридорно-анфіладне. Верхня і нижня церкви сполучаються внутрішніми сходами. Входи до будівлі – з боку подвір’я, а також через відновлений ганок з боку вул. Рибальської.

Оформлена в стилі класицизм. Композиційним акцентом споруди є наріжний об’єм церкви-ротонди, перекритої банею з маківкою і золоченим хрестом.

Баню встановлено на глухому двоярусному циліндричному підбаннику, прикрашеному невеликим щипцем з двох волютоподібних завитків. У міжвіконнях ротонди – чотири напівколони тосканського ордера заввишки у два поверхи. Чолові фасади розкреслені горизонтальними гуртами, об’єднані спільним карнизом з сухариками, а також стрічковим рустуванням та арковою формою вікон на рівні першого поверху. Вікна другого поверху мають лучкові перемички та обрамлення у вигляді вухатих лиштв. Подовження розташованого над колонами архітравного гурта утворює архівольти над вікнами бічних крил.

У цілому в оздобленні колишнього будинку війта Г. Рибальського простежуються деякі риси архітектури Арсеналу старої Києво-Печерської фортеці.

Вхід до церкви через подвір’я. Передпокій облицьований рожевим черепашником, що зберігся від часів, коли в будинку була лікарня. Стіни прикрашені гіпсовими рельєфами із зображеннями св. Воніфатія, Христа і Богоматері на троні; ці рельєфи є ескізними відливками з моделей для мармурового іконостаса, встановленого 1992 в крипті храму.

Двері праворуч ведуть до просторого світлого коридору, з якого колись був головний вихід на вул. Московську (закладений під час ремонтів; нині відновлений в автентичному вигляді за гравюрами і фотографіями кін. 19–поч. 20 ст.). В будинку також були розібрані груби та димарі. Ще раніше двоє вікон ротонди біля корпусу вздовж вул. Московської були частково замуровані (тепер закладені повністю).

Нині тут розташована монастирська книжкова крамниця й службові приміщення.

Коридор веде до церкви-ротонди. Передпокій – до вестибюля, з якого можна рухатись у трьох напрямках. Ліворуч – приймальня монастиря і келії першого поверху. Двомаршові сходи з’єднують вестибюль з другим поверхом, також зайнятим келіями.

На першому поверсі в імпровізованій ніші, під аркою тимчасово закритого бічного входу до головного приміщення Введенської церкви, у різьбленому позолоченому кіоті в оточенні шести менших ікон, присвячених Богоматері (заповнюють бічні стулки кіота), міститься одна із святинь монастиря – ікона «Зглянься на смирення». У серпні 1993 на склі, яке прикривало ікону, відбилися лики Богородиці й Христа.

Указом Синоду УПЦ від 22 листопада 1995 ікону визнано чудотворною. Існує гіпотеза, яка пояснює даний феномен хіміко-фізичними процесами взаємодії різних за своїми властивостями пігментів, що призводить до інтенсивного випаровування фарби в темних частинах зображення.

Ікона «Зглянься на смирення» є списком 19 ст. з оригіналу 15 ст. До Введенської церкви її передала 1994 схимомонахиня Феодора, яка зберігала образ протягом 55 років. Богоматір зображена за іконографічним типом Одигітрії.

В руках Христа-немовляти – держава й скіпетр. Живопис твору витончений, з дуже м’яким світлотіньовим моделюванням. Коштовна риза ікони щедро прикрашена золотим та срібним шитвом, низками перлів. Зображення Богоматері й Христа також оздоблені коштовними вінцями й шатами.

Головне приміщення храму зазнало певних перепланувань. Зокрема, раніше існувало кілька лоджій, відкритих у внутрішній простір ротонди, які, ймовірно, правили за хори й містилися над арковими отворами нижнього ярусу.

Можливо, спочатку їх було чотири, про що свідчать однотипні з огородженням грати в одній з ніш та особливості планування приміщень, суміжних з ротондою. Пізніше ці балкони-лоджії були замуровані, так само, як і вікно ліворуч від центрального входу, що освітлювало сходи до підвальної частини церкви.

На старих фотографіях можна побачити значну частину розписів склепіння і стін, а також іконостас. Наскільки їх можна ототожнювати з первісними тепер визначити важко, але за стилістикою вони цілком могли бути створені в 1870–80-х рр. На вівтарному склепінні було зображення Богоматері у сяйві. Обабіч неї – групи святих у молитовних позах, серед яких за атрибутами можна чітко визначити Іоанна Хрестителя та царя Давида. Далі по колу йшли зображення архангелів на хмарах (вкривали все склепіння). Ці розписи повністю втрачені. Система розпису стін, також зафіксована у фотографіях, загалом збігається з наявною нині, окрім вівтарної частини, де первісний живопис зовсім не зберігся й пізніше не відновлювався.

На межі склепіння й стін йшла широка орнаментальна стрічка, візерунок якої складався зі стилізованих арабесок, ромбів та вписаних у них кіл. Поверхня стіни поділялася ще однією орнаментальною стрічкою на два яруси.

Малюнок орнаменту в ній витонченіший і пишніший. Стилізовані рослинні елементи утворювали вписані в кола хрести, зв’язані між собою складним плетивом спірально закручених арабесок з квітами. Кольорова гама м’яка, побудована на зіставленні сіро-оливкових, синіх, вохристо-жовтих та теракотових відтінків. Від цього орнаментального фриза в східній частині ротонди зберігся автентичний фрагмент бл. 2,0 м у довжину. Нині фриз відтворено.

У верхньому ярусі містилися двофігурні та однофігурні зображення, переважно апостолів і пророків, у нижньому – особливо шанованих, зокрема й місцевих святих. Безпосередньо над входом – зображення царя Давида, обабіч нього – святі Алезій та Михаїл, далі по обидва боки – образи пророків Ісайї, Іони та Іллі, св. Константина, апостолів Варнави та Варфоломія, св. Іакова. У нижньому ярусі – преподобний Варлаам, ігумен Печерський, Єлизавета, апостоли Андрій Первозванний, Петро, святі преподобні Анна та Іоаким, Стефан, ігумен Печерський та Микола Святоша, князь Чернігівський, преподобні Євфросинія, Мотрона та ін. Всі ці зображення зазнали значних пошкоджень.

Серед збережених і відреставрованих образів до найбільш художньо цікавих можна віднести розташовану ліворуч від входу двофігурну композицію із зображенням преп. Стефана, ігумена Печерського, та Миколи Святоші на тлі зелених печерських схилів, маківок лаврських храмів, архаїзованих на зразок північно-російських церков. Трохи менші за натуральну величину, постаті зображені на повен зріст, розміщені на першому плані. Преподобні немов зустрілися на стежці й вітають один одного в поклоні. В руках Миколи Святоші його атрибут – казанок – як нагадування про його трирічну службу в монастирській кухні.

Живопис розпису пастозний, побудований на поєднаннях блідих сіро-зелених, синіх, світло-вохристих колірних градацій. Ліплення форм узагальнене. Застосовуючи експресивну фактуру, автор, мабуть, прагнув досягти враження життєвої безпосередньості. Водночас окремі деталі, наприклад очі, зображені суто графічними засобами. У композиції вдало поєднано сюжетний та репрезентативний аспекти зображення.

Типовими для розписів інтер’єра є образи преподобних Євфросинії та Мотрони. Частка збереженого в них автентичного живопису дуже незначна, особливо це стосується облич, написаних майже повністю наново. Преп. Євфросинія зображена в клобуку на тлі пейзажу з банями церков. Малюнок і моделювання постаті виконані на доброму академічному рівні. Трактовано її підкреслено матеріально, осяжно, що сприймається сильніше завдяки темним, насиченим контрастуванням темно-синього й червоно-брунатного відтінків, які складають основу колористичного вирішення.

Зображення преп. Мотрони відрізняється від попереднього незначними деталями в одязі та молодшим віком святої. У верхньому ярусі над ними – подвійний образ апостолів Варнави та Варфоломея, світлий колорит якого побудований на поєднанні світло-червоних гіматіїв та сірувато-оливкового тла, що просвічує крізь напівпрозорий фарбовий шар в усіх частинах зображення.

Теперішній іконостас створений 1992.

Привертають увагу два образи намісного ряду – Богоматері та Христа, написані М. Титовим. Богоматір з Христом-немовлям зображена за типом Одигітрії як цариця небесна у короні, Ісус у намісному образі представлений як ієрей. Звернувшись до цих іконографічних типів, художник, проте, зробив акцент не на трансцендентній величі та зовнішній маєстатичності. Вираз облич у Марії та Ісуса сповнений душевної простоти і лагідної людяності.

Використовуючи гармонійні зіставлення чистих яскравих барв, автор спирався на традиції народного іконопису, досягши балансу між ним та настановами академізму й залишившись водночас цілком сучасним митцем.

Вікна верхнього ярусу ротонди мають вітражне заповнення, складене з різноманітних геометричних елементів пурпурового, білого й блакитного кольорів та хрестів, уписаних у чотирилисники та кола.

Круто вигнуті гранітні сходи ведуть до підземної частини – усипальні черниці Димитри (М. Єгорової) й одночасно храму св. Димитрія Солунського. Високо на стіні, над сходами, вмонтовано мармурову плиту з позолоченим написом, в якому зазначено ім’я і дати життя засновниці громади.

Крипта, можливо, є найдавнішою частиною будівлі, що залишилася без істотних змін. Вона має півсферичне склепіння оригінальної конструкції.

Поверхня склепіння майже до самого центру прорізана чотирма глибокими стрілчастими нішами. Утворене таким чином конструктивне перехрестя, в свою чергу, також має чотири менші ніші в нижній частині пілонів. Крипту повністю оновлено й впорядковано, підлогу встелено плитами червоного полірованого граніту, склепіння тиньковано й побілено. У східній частині крипти 1992 встановлено вишуканий одноярусний мармуровий іконостас на зразок візантійської вівтарної препони.

Автор проекту – настоятель храму о. Даміан (Давидов). Іконостас виконано з використанням мотивів і композиційних прийомів північноросійських іконостасів. Його компактний гранчастий об’єм збагачує пластику храмового простору. Відхилені назад бічні частини іконостаса функціонально збільшують площу вівтарної частини і водночас наповнюють рухом усе приміщення. Над царськими вратами з підковоподібним завершенням встановлено картуш складного силуету з зображенням «Тайної вечері». Розвинені карнизи іконостаса, колонки вибагливої форми, панелі внизу щедро вкриті ажурним мереживом візерунків. На гранях іконостаса – мармурові зображення Христа, Богоматері, святих Димитрія Солунського та Воніфатія. У малих нішах підземного храму є зображення святих воїнів Євстратія, Мини та Меркурія, Георгія Змієборця. Праворуч від іконостаса у мармуровому саркофазі зберігаються мощі засновниці обителі черниці Димитри, ліворуч – хори.

Споруда – цінна пам’ятка архітектури доби класицизму.

Література:

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, фонди, інв. книги № 136, 137; ЦДІАКУ, ф. 127, оп. 763, спр. 293; оп. 768, спр. 604; Дятлов В. Монастыри Украинской Православной Церкви. – К., 1997; Киевские епархиальные ведомости. – 1879. – № 1; Свято-Введенская обитель. – К., 1998; Хроника киевской общественной жизни по дневнику митрополита Серапиона // Киевская старина. – 1884. – Т. ІХ.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 745 – 748.