1999 р. Звід пам’яток Києва

Борис Проценко

Елеватор, 1951 – 54 рр.

(архіт.).

Вул. Набережно-Хрещатицька, 10.

Біля річкового порту, де традиційно склався транспортно-хлібний район. Містобудівна домінанта Подолу добре проглядається з річки та схилів правого берега Дніпра. Будівництво здійснено трестом «Укрзаготівбуд». Проект елеватора типу М-3 – 175 виконала у 1950 р. контора «Промзернопроект» (арх. В. Голштейн, інж. В. Геммерлінг). Потужність елеватора – 32 тис. т на добу. Це складний комплекс, що має різноманітне транспортне і технологічне устаткування. Головні виробничі елементи елеватора: робоча башта, два силосні корпуси, три верхні з’єднувальні мости, двоповерхова нижня з’єднувальна галерея, приймальний пристрій на 8 ящиків, пневматичний пристрій для приймання зерна з водного транспорту (середня експлуатаційна продуктивність – 90 т за годину). Робоча башта залізобетонна, її розміри у плані 19,2 х7,0 м. Висота від верху фундаментної плити до покрівлі вишки – 66,9 м, до покрівлі робочої башти – 59,2 м. Перший поверх заглиблений на 3,2 м. У зв’язку з технологічними потребами башта поділяється на поверхи: нижній прохідний із зерносушаркою, підсепараторний, сепараторний, надсилосний, розподільчий, ваговий, галереї норій. Головними виробничими елементами башти є три норії типу ТНС-175 (продуктивність кожної 175 т за годину; висота 57,2 м) та зерносушарка (продуктивність 12 т за годину). Залізобетонний елеваторний комплекс для зберігання зерна – два чотирирядні блоки з 44 банок-силосів та 27 зірочок (об’єми поміж силосами). Перший корпус складається з 20 силосів, другий – з 24. Розрив між корпусами – 5,7 м. Використовується тільки один тип силосу діам. 6,0 м, заввишки 30 м та ємністю 600 т. Проектувальна товщина стінок силосів 0,16 м, але під час експлуатації вони були підсилені зсередини залізобетонними кільцями. Асиметрична композиція комплексу розкривається з боку Дніпра, вертикаль робочої башти повернута торцем до річки, два силосних корпуси містяться з боку міста. Робоча башта до висоти силосної розчленована вузькими тонкими пілястрами, вгорі має мініатюрний карниз; завершується невеликою надбудовою. Робочу башту пофарбовано у зелений колір, силосні – у білий. Усі геометричні параметри елеватора зумовлені насамперед функціональними і технологічними вимогами. Тому при прив’язці мало враховані архітектурна цінність забудови Подолу і масштабність його історичного середовища.

Київський елеватор є одним з типових прикладів містобудівного розміщення промислових споруд серед житлової забудови.

Брунь П. Элеваторы в новой пятилетке // Мукомолье и элеваторное хозяйство. – 1953. – № 1;

Платонов П. Н., Ляторовский Б. Г., Рекайкин П. Н. Элеваторы и склады. – М., 1954.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 356.