Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Микола Андрущенко, Ольга Єгорова, Елла Піскова, Галина Скляренко

Інститут фізики, в якому працювали відомі вчені

(архіт., іст., мист.).

Просп. Науки, 46.

Будівництво комплексу споруд інституту було завершено 1953 р. (до цього містився на вул. Терещенківській, 3). Авторський колектив очолював арх. А. Добровольський. Розташований на озелененій ділянці, комплекс формує архітектурне середовище нової магістралі міста – просп. Науки.

Головний корпус, розміщений в глибині ділянки, оточений житловими та допоміжними будинками, що утворюють відкриті внутрішні подвір’я. Будинок триповерховий, з підвалом, у плані П-подібний, з бічними одноповерховими та дворовою двоповерховою прибудовами, які перед фасадом утворюють парадне подвір’я – курдонер. Конструкції традиційні: стіни цегляні, тиньковані, перекриття залізобетонні, дах дерев’яний, критий черепицею. Внутрішнє планування коридорне. Вестибюль освітлено скляним ліхтарем, ззовні оформленим у вигляді стрункої ротонди. В архітектурі будинку, вирішеній у стилі радянського неокласицизму, поєднуються класицистичні форми і деталі, традиції національного будівництва. Його симетрична об’ємно-просторова композиція ґрунтується на прийомах побудови палаців доби бароко і класицизму. Центр головного фасаду з парадним входом виділено ризалітом, увінчаним трикутним щипцем та прикрашеним пілястрами, бічні крила – поярусними лоджіями, сформованими на першому поверсі арковими галереями, на другому – колонадами. Тераси оточують приміщення конференцзали в затиллі будинку. Втілення національних традицій доби українського бароко знайшло відображення у застосуванні кераміки в рельєфно-скульптурній та живописно-декоративній обробці капітелей колон і пілястрів.

Споруда являє інтерес як одна з найперших в Україні спроб впровадження кераміки в оздоблення фасадів. В її пофарбуванні використано традиційну для бароко кольорову гаму: білі архітектурні деталі на лазуровому тлі стін. Яскравим кольоровим акцентом сприймається червоний черепичний дах споруди. Безсумнівним творчим досягненням архітекторів став інтер’єр центрального, круглого в плані вестибюля,оперезаного відкритими парадними сходами. Його висотне розвинута композиція наслідує побудову підбанного храмового простору, освітленого крізь віконні прорізи. Подібність до храму посилюється монументальними розписами внутрішньої поверхні простінків, які підтримують баню.

Настінний розпис «Осяяні світлом» (худ. М. Стороженко) виконано в 1980 – 82 рр. у техніці енкаустики, яка надає живопису просторовості, створює можливість для складної колористичної проробки форми. Композиція складається з 28 зображень видатних вчених, починаючи зі стародавніх часів і до наших днів. Серед них – Фалес з Мілету, Арістотель, Архімед, М. Коперник, Г. Галілей, Дж. Бруно, І. Ньютон, А. Ейнштейн, Е. Фермі, П. Кюрі і М. Склодовська-Кюрі, І. Курчатов, Н. Бор, Дж. К. Максвелл, М. Ломоносов, Л. Ландау, Е. Резерфорд та ін. Художнє вирішення твору (заг. пл. 160 кв. м) обумовлено поєднанням конкретності, портретної подібності та символічної узагальненості. Колорит розпису витриманий у золотаво-вохристій гамі зі вкрапленням зеленкувато-блакитного кольору. Це один із відомих творів сучасного українського стінопису, що продовжує традиції класичного монументального мистецтва.

Вдале розв’язання функціональних та естетичних завдань дають підстави віднести споруду до найкращих зразків архітектурної спадщини України повоєнного десятиліття.

Інститут веде свій початок з відкритої 1921 р. Фізичної дослідної лабораторії, яку 1922 р. було перетворено на Київську науково-дослідну кафедру фізики Наркомату освіти УСРР. На її базі 1929 р. засновано Науково-дослідний інститут фізики. З 1932 р. – в системі ВУАН. З 1936 р. – Інститут фізики АН УРСР (тепер – НАН України). У головному корпусі працювали:

– у 1959 – 71 рр. – Гольдман Олександр Генріхович (1884 – 1971) – фізик, акад. ВУАН (з 1929), засновник і керівник Науково-дослідної кафедри фізики, на основі якої 1929 р. було створено Інститут фізики. У 1929 – 38 рр. – його директор. У 1938 р. був безпідставно заарештований, реабілітований 1956 р. У 1959 – 71 рр. – завідувач лабораторії інституту. Наукові праці присвячено фізиці діелектриків і напівпровідників, електролюмінесценції, історії фізики. Працював у кімнаті № 329.

– у 1965 – 70 рр. – Латишев Георгій Дмитрович (1907 – 73) – фізик, чл.-кор. АН УРСР (з 1945), акад. АН КазРСР (з 1958); директор створеного за його участю Інституту ядерної фізики АН КазРСР (1958 – 65). В інституті фізики АН УРСР працював у 1965 – 70 рр. завідувачем відділу. Наукові праці присвячено ядерній фізиці. У 1932 р. разом з групою вчених вперше в СРСР здійснив розщеплення атомного ядра штучно прискореними протонами. Працював у кімнаті № 148.

– у 1953 – 61 рр. – Моргуліс Наум Давидович (1904 – 76) – фізик, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). В інституті – з 1929 р. Під час роботи в цьому будинку – завідувач відділу. Одночасно – завідувач кафедри Київського університету (з 1952). Наукові дослідження з проблем фізики високого і надвисокого вакууму, емісійної електроніки, фізики плазми. Один з авторів нового принципу прямого перетворення теплової енергії в електричну за допомогою плазмових діодів. Створив київську школу фізичної електроніки. Працював – у кімнаті № 218.

– у 1953 – 95 рр. – Прихотько Антоніна Федорівна (1906 – 95) – фізик-експериментатор, акад. АН УРСР (з 1964), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), Герой Соціалістичної Праці (1976). В інституті – з 1944 р. У 1944 – 88 рр. – завідувач відділу, одночасно у 1965 – 70 рр. – директор, з 1988 р. – радник при дирекції. Відзначена Ленінською премією (1966), Державною премією УРСР (1977). Наукові дослідження в галузі низькотемпературної спектроскопії твердого тіла і оптики молекулярних кристалів. Експериментально виявила колективні стани збудження кристалів (молекулярні екситони), започаткувала фізику екситонних станів. Створила наукову школу. Працювала у кімнаті № 123.

– у 1953 – 93 рр. – Шпак Марат Терентійович (1926 – 93) – фізик, акад. АН УРСР (з 1990), заслужений діяч науки УРСР (з 1986). В інституті з 1952 р., у 1966 – 93 рр. – завідувач відділу, одночасно у 1970 – 87 рр. – директор. Відзначений Державними преміями УРСР (1974, 1986). Наукові дослідження з проблем фізики твердого тіла, квантової електроніки і нелінійної оптики. Спільно з іншими вченими створив серію високостабільних лазерів та лазерів, що перестроюються за частотою. Працював у кабінеті директора № 132 й у кімнаті № 224.

У цьому будинку також працювали:

у 1953 і 1964 – 66 рр. – акад. АН УРСР Давидов Олександр Сергійович (1912 – 93) – з 1966 р. в Інституті теоретичної фізики АН УРСР, з 1973 р. – його директор;

– у 1953 – 62 рр. – чл.-кор. АН УРСР Дейген Михайло Федорович (1918 – 77) – з 1960 р. в Інституті напівпровідників АН УРСР, один з його організаторів (нині – Інститут фізики напівпровідників);

– у 1953 – 62 рр. – акад. АН УРСР Лашкарьов Вадим Євгенович (1903 – 74) – з 1960 р. в Інституті напівпровідників АН УРСР, у 1960 – 70 рр. – його директор;

– у 1953 – 70 рр. – акад. АН УРСР Пасічник Митрофан Васильович (1912 – 96) – директор Інституту (1949 – 65), з 1970 р. в Інституті ядерних досліджень НАН України, у 1970 – 73 рр. – його директор;

– у 1953 – 62 рр. – акад. АН УРСР Пекар Соломон Ісакович (1917 – 85);

– у 1951 – 62 рр. акад. АН УРСР Снітко Олег В’ячеславович (1929 – 90) – обидва з 1960 р. в Інституті напівпровідників АН УРСР, що до 1962 р. містився за цією адресою.

У 1998 р. на фасаді головного корпусу встановлено дві меморіальні бронзові дошки на пошанування вчених: одну – О. Гольдману, О. Давидову, М. Дейгену, В. Лашкарьову, Г. Латишеву, Н. Моргулісу, М. Пасічнику, С. Пекарю, А. Прихотько, М. Шпаку; другу – А. Прихотько з барельєфом вченої (ск. Ю. Гираць).

Академія наук України: персональний склад. – К., 1993;

Велигоцкая Н., Жиздринская А., Коломиец Н. Монументально-декоративное искусство в архитектуре Украины. – К., 1989;

Злобина І. Осяяні світлом // Україна. – 1982. – № 25;

Институт физики АН УССР. – К., 1989;

Храмов Ю. А. Физики. – К., 1983.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 413 – 414.