Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Тетяна Осташко, Оксана Пустовійт, Лариса Шевченко, Інна Шулешко

Садиба 1910 – 12 рр., в якій проживали Липа І.Л., Пустовійт Г. М., містилася явочна квартира підпільної диверсійно-розвідувальної групи Кудрі І. Д.

(архіт., іст.).

Вул. О. Гончара, 32-а, 32-б, 32-в.

З кін. 19 ст. належала Є. Богданович. У 1908 р. ділянку, забудовану дерев’яними будівлями, придбав колезький асесор М. Чуленко. В 1910 р. на місці старого фасадного будинку розпочалося будівництво нового. В 1911 – 12 рр. зведено два флігелі. В 1914 р. майно було продане з публічних торгів дворянці С. Вондрак, яка володіла ним до націоналізації на поч. 1920-х рр. Протягом наступних років будинки використовувались як житлові з окремими та комунальними квартирами.

Фасадний будинок (№ 32-а). На червоній ліній вулиці, серед забудови кін. 19 – поч. 20 ст. Зведений у стилі модерн. П’ятиповерховий, з мансардою, цегляний, у плані прямокутний. З тильного боку має ризаліт, де розташовано сходи чорного ходу, біля лівого торця – проїзд на подвір’я. Односекційний, з приміщеннями для магазинів на першому поверсі. Перекриття залізобетонні – над сходами і службами, дерев’яні – над житловими кімнатами. Композиція головного фасаду п’ятидільна, утворена широким центральним та вузькими бічними ризалітами. Слабковиявлений центральний ризаліт акцентовано лопатками, які переходять на площину аттика, та вузькими спареними вікнами на другому – третьому поверхах. У центрі аттика – велика розетка з рослинним декором, над нею – вікна мансарди. Виразності фасаду надає відлитий з гіпсу фриз із мотивами каштанового листя над вікнами п’ятого поверху, модельовані в цеглі деталі декору, балкони на другому – четвертому поверхах Інтер’єр оформлено в стилі модерн. В рисунку кованої огорожі сходів, ліпленні плафонів та кахляному облицюванні груб переважають рослинні мотиви.

Флігель (№ 32-б). На одній осі з фасадним будинком. Зведений у стилі модерн. Чотириповерховий, на підвалах, цегляний, у плані прямокутний. Односекційний, на кожному поверсі розміщено по дві дво- та трикімнатні квартири, що зберегли первісне планування. Перекриття плоскі по дерев’яних балках, покрівля залізна. Композиція головного фасаду симетрична, підкреслена вузьким центральним ризалітом, куди виходять вікна парадного входу. Фасад майже позбавлений декоративних елементів, що властиве дворовим будівлям. Стильових ознак модерну йому надають лише виконані в цеглі сандрики над вікнами другого поверху, багатодільне столярне заповнення вікон парадних сходів, характерний геометричний орнамент у завершенні ризаліту Інтер’єр оформлено в стилі модерн. Для оздоблення плафонів житлових кімнат використано серійні набори декоративних елементів. Збереглися груби, облицьовані білими гладенькими кахлями та оздоблені фігурними завершеннями і вставками.

Флігель (№ 32-в). У глибині подвір’я, на одній осі з фасадним будинком. Двоповерховий, цегляний, на підвалах (приямок огороджено гратами), односекційний, з проїздом на подвір’я. Композиція головного фасаду центрально-осьова, без яскраво виявлених стильових ознак Інтер’єр простий, без декору. Художню цінність мають різьблені двері парадного під’їзду та металева огорожа сходів.

Садиба цікава як зразок типової міської забудови поч. 20 ст.

У січні – лютому 1919 р. у квартирі № 3 фасадного будинку жив під час своєї роботи в уряді УНР Липа Іван Львович (1865 – 1923) – відомий громадський і політичний діяч, письменник, міністр УНР. Псевдоніми – Петро Шелест, Мих. Житецький, Іван Степовик та ін. З 1902 до кін. 1918 р. жив і працював в Одесі, співробітник Одеської громади, організатор видавництва «Одеська літературна спілка», Українського клубу, одеської «Просвіти», у 1917 р. – комісар Центральної Ради у м. Одесі, член ЦК партії Українських соціалістів-самостійників. 26 грудня 1918 р. І.Липа був призначений керуючим Управлінням культів УНР і переїхав до Києва. Однак вже на початку лютого 1919 р. з відходом військ Директорії виїхав до Кам’янця-Подільського. Брав участь у роботі Всеукраїнської Національної Ради. Автор поезій, оповідань, казок притч символічно-філософського характеру. Його твори друкувалися в «Літературно-науковому вістнику», газетах «Громадська думка», «Рада», альманахах «Багаття», «У неволі» та ін.

Дружина І.Липи – М. Липа, дитяча письменниця педагог і громадський діяч, одна із засновників Всеукраїнської учительської спілки (у 1906), загинула 1935 р. у сталінському концтаборі.

Син – Липа Юрій Іванович (1900 – 44) – письменник, публіцист, лікар, громадський діяч. В 1920 р. емігрував до Польщі. Закінчив 1929 р. Познанський університет, в 1931 р. – курси військових лікарів у Варшаві. В 1943 р. повернувся в Україну, працював лікарем у м. Яворів (Львівська обл.). Вбитий органами НКВС.

У фасадному будинку в квартирі № 20 мешкав у 1936 – 41 рр. Пустовійт Гаврило Михайлович (1900 – 47) – графік. Працював у галузі книжкової та станкової графіки. У цей час створив серію кольорових літографій «Колгоспна Молдавія» (1937), «Дніпро індустріальний» (1937), літографії до творів І Микитенка (не побачили світ), портрети О. Пушкіна, Т. Шевченка, цикли ілюстрацій до поеми «Наймичка» Т. Шевченка (1937), до оповідань М. Коцюбинського (1940). Під час подорожей по Прикарпаттю у 1940 – 41 рр. створив численні малюнки пам’яток Львова, портрети родичів І Франка, пейзажі тощо. Ці твори утвердили за художником репутацію одного з найкращих в українській графіці рисувальників того часу. У 1938 р. на Першому з”їзді художників обраний членом Правління і заступником голови Президії Спілки художників України. Брав участь у Всесоюзних та республіканських виставках художників.

Під час німецько-фашистської окупації міста у будинку була підпільна явка розвідувальної диверсійної групи, створеної у серпні 1941 р. Кудрею Іваном Даниловичем (підпільне ім’я Максим, 1918 – 42). До групи входили Д. Соболєв, А. Печенєв, Є. Бремер, Р. Окіпна, Г. Дудкін, М. Груздєва, Є. Лінкевич та ін. Розвідники збирали відомості про розташування військових штабів, адміністративних установ, агентуру, що готувалася у фашистській розвід-школі, здійснювали диверсійні акти. Ними були підірвані будівлі, де розташовувалась військова комендатура та кінотеатр для німців тощо. 1 травня 1942 р. був пущений під укіс ешелон з гітлерівськими військами та боєприпасами на лінії Київ – Жмеринка, здійснена велика диверсія на Дарницькому залізничному вузлі.

Члени групи збирались у квартирах № 7, де жила Є. Бремер, або № 20, де жила Окіпна Раїса Миколаївна (1912 – 42) – актриса оперного театру. Тут обговорювалися плани антифашистської боротьби, друкувалися листівки та повідомлення Радінформбюро. І.Кудря, Р. Окіпна, Є. Бремер у липні 1942 р. були заарештовані за доносом зрадника. У листопаді після жорстоких тортур та допитів закатовані в гестапо. І.Кудрі посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу (1965). Іменами І. Кудрі та Р. Окіпної названо вулиці Києва.

Дроздов В., Евсеев А. Два года над пропастью // Неделя. – 1963. – № 9, 12, 14;

Дорошенко В. Іван Липа // Літ. – наук. вістник. – 1924. – Кн. 1;

Канюка М. С. Рассказ об отважном человеке – чекисте. – М.. 1977;

Липа-Гуменецька М. Про мого батька і діда // Березіль. – 1991. – № 1;

Митці України. – К., 1992;

Тронько П. Т., Овчаренко П. М. Солдаты Киевского подполья // Герои подполья. – М., 1966.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 314 – 315.