2003 р. Звід пам’яток Києва
Михайло Кальницький, Тетяна Трегубова
260.4. Головний навчальний корпус, 1914–18 (архіт.).
Просп. Повітрофлотський, 28. У ряді сучасної забудови.
Зведений за проектом академіка архітектури Д. Зайцева. Автор використав природну фактуру місцевої жовтої цегли. 1952 здійснено ремонтно-реконструктивні роботи. Симетричну об’ємно-планувальну структуру будівлі формують три паралельні корпуси, звернені торцями до вулиці й об’єднані відсуненим вглиб поперечним об’ємом.
Триповерховий з цокольним ярусом, цегляний, цоколь облицьований гранітними блоками, рвана поверхня яких контрастує з відкритим цегляним муруванням стін, у плані складної конфігурації. Коридорна система планування, аскетизм бічних фасадів, розчленованих чітким ритмом вікон з лучковими перемичками, відбивають раціоналістичний напрям в архітектурі цього періоду. Водночас головний фасад, в оформленні якого широко використано елементи романсько-готичної архітектури, має яскраві риси історизму.
Його композицію визначають два крила, що виступають і утворюють подобу парадного подвір’я-курдонера. В центрі влаштовано п’ятивіконний ризаліт, який включає великий вестибюль і парадні сходи. Пласкі тривіконні ризаліти в центрах бічних крил утворюють додаткові композиційні осі фасаду. Основний архітектурний декор сконцентровано у вінцевих частинах будинку: аркатурні карнизи (нагадують машикулі середньовічних фортечних споруд), зубці-мерлони й аттики над бічними ризалітами, ступінчастий глухий щипець центрального ризаліту (імітує західні фасади цегляних готичних храмів), декоративні стовпчики-пінаклі над лопатками (членують фасад на тривіконні площини). Верхні частини лопаток декоровано арковими нішками й невеликими напівколонками, виконаними з лекальної цегли. Помітне пожвавлення в тектоніку споруди вносять групи вікон з арковими перемичками, відмінні від рядових лучкових прорізів.
Центральну вісь фасаду підкреслено круглим вікном-розеткою, розташованим над ним потрійним стрілчастим вікном-трифоріумом, масивним балконом з огорожею у вигляді глухої плити, оздобленої романською плетеницею.
Перед головним входом 1952 прибудовано відкритий тамбур, вирішений у вигляді потрійної аркади на потужних пілонах. Його тинькована поверхня нагадує фактуру каменю.
Інтер’єри будинку з пласкими перекриттями мають утилітарний характер.
Головний вестибюль перекритий кесонованою стелею, що спирається на масивні колони спрощеного композитного ордера, двомаршові сходи – з верхнім світлом.
Одна з останніх великих громадських споруд Києва 1910-х рр.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 639 – 640.