Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1996 р. Будинки 18 ст. по вул.Притисько-Микільській у Києві

М.Кадомська, В.Отченашко

Садиба по вул.Притисько-Микільській, 3 розташована на одній з найдавніших доріг середньовічного Києва, що вела від церкви Різдва до Кирилівської церкви повз Києво-Фролівський Вознесенський монастир й церкву Миколи Притиска. Нині ніяких будівель на ділянці не збереглось.

Садиба привернула увагу дослідників 1979 р. Тоді на фронт забудови вулиці виходив триповерховий житловий будинок на підвалах, в глибині ділянки знаходились двоповерхові флігелі та службові споруди. Архітектурне вирішення головного фасаду будинку візуально сприймалося у стилістиці історизму, характерної для масової житлової забудови Києва ХІХ – початку XX ст. У плані споруда мала П-подібну форму з виступами, звернутими в бік двору.

До кінця 1970-х років з усіх будівель були відселені мешканці в зв’язку з незадовільним технічним станом, 1979 р. передбачалося знесення будинку. Однак натурні дослідження авторів та подальші історико-архівні пошуки дозволили зробити вельми важливе для історії архітектури Києва відкриття: триповерховий будинок виявився різночасовою будівлею, але первісні її структурні елементи – це два одноповерхові кам’яні будинки XVIII ст., виявлені в основі двох крил, котрі виходили углиб двору, по осі схід-захід.

Дві прямокутні в плані одноповерхові кам’яні будівлі на цьому місці розташовані паралельно одна одній і витягнуті вглиб двору, показані на планах Києва кінця XVIII – початку XIX ст., однак вважалося, що вони не збереглися. Дослідження виявили, що на початку XIX ст. один з будинків, розташований ліворуч (південний), належав київському війту Георгію Рибальському, а інший, розташований праворуч (північний) – шевському цеху київської ремісничої управи. На плані Подолу 1803 р. будинок Рибальського позначений під № 2171, а будинок шевського цеху – під № 2172.

Формування садиби мало кілька періодів. Початкове то були два самостійні подвір’я, на котрих збудовані схожі за об’ємно-планувальною композицією два муровані одноповерхові з підвалами будинку. У 70-х роках XVIII ст. обидві споруди належали члену київського магістрату Семену Рибальському, причому один з них (північне крило) він продав у 1774 р. київському шевському цеху.

З цього часу два сусідні муровані будинки належать до різних домоволодінь, існують та розвиваються незалежно до І888 р., коли спільний власник знов об’єднує їх в одну садибу. Будинки мали складну будівельну історію, розширювалися прибудовами, в різні роки надбудовувалися – і 1911 р. остаточно створили єдину триповерхову структуру, що існувала до 1980-х років.

Будинок шевського цеху

У результаті архівних досліджень знайдено випис із книг Київського магістрату, датований 11 квітня 1774 р., де повідомляється, що медовий шафар Семен Рибальський свій будинок в Соборно-Успенській парафії, який він раніш придбав у спадкоємців київського райці Михайла Воронковича, продав київському шевському цеху [ЦДІА України. – Ф. 221. – Оп. 1. – Спр. 256].

Власне подвір’я шевського цеху здавна розташовувалося на протилежному боці вулиці, поряд з Петропавлівським монастирем. У колекції архівних документів Київського магістрату існує копія XVIII ст. з грамоти Сигізмунда 3, написаної у Варшаві 12 березня 1619 р. У ній підтверджується, що „цехмистр шевський та все братство цеху шевського” показували йому документ від 5 жовтня 1609 р. про придбання за 140 литовських копи ділянки біля Петропавлівського монастиря [ДАМК. – Ф. 194. – Оп. 1. – Спр. 20; ЦДІА Україн. – Ф. 221. – Оп. 1. – Спр. 269].

Закономірно прагнення шевців придбати нову садибу поблизу свого цехового двору, бо шевський цех у XVIII ст. – багатолюдніший за всі цехи Київської ремісничої управи: 1742 р. по присяжним листам з 11 ремісничих цехів, що нараховували 2575 чол., у шевському – 485 чол., 1762 р. – 643 чол., 1790 р. – 428 чол. Таким чином, шевський цех мав можливість придбати та утримувати мурований будинок, який разом із сусіднім будинком родини Рибальських показаний на усіх відомих нам планах Подолу останньої третини XVIII та початку XIX ст.

Короткі відомості щодо будинку шевського цеху знайдено у документі 1806 р.: „Дом каменный с погребом в один этаж с двумя горницами, покрытый весь красною черепицею, длиною 32, а шириною 12 аршин” [ДАМК. – Ф.1. – Оп.2-а. – Спр.35. – Арк. 65].

Під час пожежі на Подолі 9-11 липня 1811 р. будинок зберігся і при переплануванні території рішенням міської будівельної комісії був включений у новостворений квартал. Ділянка під № 254 „коллежского советника Рыбальского наследникам и для городского, бывшему дому шевского по причине бывшего в сем номере каменных строений, коим и оставаться в прежних до пожара бывших грашщах” [Там само. – Спр.178. – Арк.104].

Як бачимо з цього документа, будинок шевського цеху на початку XIX ст. (до 1812 р.) належав уже місту. У ньому містилось Подільське парафіяльне училище, один з перших подібних учбових закладів у Києві. На плані міста 1830 р. будівля позначена як „съезжий дом”, потім до 1836 р. приміщення використовувались для міських музикантів, що перебували у підпорядкуванні дирекції Київського постійного театру. Пізніше будинок використовувася для різних міських потреб, здавався в оренду приватним особам.

Судячи з планів першої половини XIX ст., колишній будинок шевського цеху, як і сусідній будинок Рибальських, не змінив своєї конфігурації, лише „посунувся” від червоної лінії в зв’язку із вирівнюванням вулиці. На розгортці забудови кварталу 1830-х років, вельми схематичній, все-таки бачимо, що доти колишній будинок шевського цеху ще зберігав барочні форми XVIII ст. На цьому кресленику колишній будинок шевського цеху показано поряд з дзвіницею Фролівського монастиря, бо сусідня садиба по Притисько-Микільській, 5 до середини 1850-х років по фронту вулиці залишалась незабудованою.

В архівному фонді Київської думи зберігається опис міських будівель, де зафіксовано стан на 30-ті роки. Зі справи з’ясовуємо: „Каменный дом бывший цеху сапожного, а ныне занимаемый городским капилмейстером… стены оштукатурены, крыша покрыта дранью под железный гвоздь. Означенный дом вмещает в себя 3 комнаты и две кладовые, под оным домом погреб с проводом вверх двора каменной шеи” [Там само. – Ф. 17. – Оп.2. – Спр.84. – Арк.55]. У цьому описі є відомості про пошкодження, завдані пожежею, що сталась у будинку 27-28 серпня 1836 р.

Проект перебудови міського будинку після пожежі, підписаний архітектором Л.Станзані у грудні 1838 р., становить надзвичайну цінність, бо тут зображено не тільки нове вирішення фасаду, а й пунктиром показані давні барочні елементи XVIII ст.: характерний малюнок фронтона, обрамлення і форма віконних прорізів.

Зовнішній вигляд одноповерхового будинку, перебудованого за „типовими зразками”, суттєво не змінювався ще понад 50 років. 1888 р. колишній будинок шевського цеху придбав у міста київський купець 1 гільдії Х.Горовиць. З цього часу ділянка складає єдине домоволодіння з сусідньою садибою (колишньою Рибальського), роком раніше придбаною тим самим власником.

Докладний опис одноповерхового будинку складено інженером І.Антоновим у жовтні 1888 р. [Там само. – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр. 716. – Арк. 122 – 123] За проектом популярного київського будівничого А.Краусса 1893 р. зроблено муровану двоповерхову прибудову і надбудову другого поверху над основним об’ємом [Там само. – Ф. 163. – Оп. 41. – Спр. 4532]. Останній із знайдених досі описів садиби зроблено 1898 р. у складі всього домоволодіння Х.Горовиця [Там само. – Ф. 100. – Оп.1. – Спр.715. – Арк.24-30]. 1911 р. надбудовано верхній поверх і разом з колишнім будинком Рибальського створено єдиний триповерховий об’єм.

Будинок Рибальського

Мурований будинок, що був основою південного крила споруди по вул.Притисько-Микільській, 3, напевно, знаходився у власності родини Рибальських з початку 70-х рр. (давніших відомостей ми поки що не маємо) до кінця першої третини XIX ст. Мабуть, він все-таки постраждав під час пожежі 1811 р. і був перебудований. У всякому разі на розгортках початку 1830-х років будинок вже виглядає як ампірна споруда.

Садиба з одноповерховим мурованим будинком до 1785 р. належала Семену Івановичу Рибальському (в різні роки – шафар медовий, бунчуковий товариш). Після смерті С.Рибальського садиба перейшла у власність його брата, Георгія Івановича Рибальського, відомого громадського діяча кінця XVIII – початку XIX ст. (указом від 16 вересня 1797 р. затверджений на посаді київського війта). За його духовним заповітом все майно переходило порівну двом синам – Івану і Дмитру за умови гідного забезпечення дочки Наталі. Оскільки Дмитро був неповнолітнім (народився 22 жовтня 1795 р.), усім родинним майном розпоряджався після смерті батька Іван Рибальський. Проживаючи в своєму будинку на Печерську, „каменный дом на Подоле с винопродажным погребом отпустил в наем за сумму в год 800 руб. Николаю Бачинскому” [Там само. – Ф.1. – Оп.2. – Спр.290. – Арк.40]. За офіційним поділом 1815 р. будинок на Подолі перейшов до молодшого брата Дмитра, однак суперечки між спадкоємцями тривали до кінця 1830-х років.

На 1837 р. будинок належить родині ніжинського грека купця Івана Кліци, офіційно оформлений на його дружину, „нежинскую гречанку Анастасию Клицину” [ЦДІА України. – Ф.486. – Оп. 3. – Спр. 342]. Далі садиба перейшла у власність їх дітей – Миколи, Анастасії та Олександра. У колекції карт і креслеників архіву Київської області зберігається план 1849 р. „усадебному месту по ул.Притиско-Никольской, принадлежащему наследникам купца Клицина” [ДАКО. – Ф. 1542. – Оп, 1. – Спр. 378]. За купчою від 15 вересня 1853 р. садиба спадкоємців Кліци перейшла ніжинському купцю 2 гільдії почесному громадянину Артемію Семеновичу Чернову за 2 тисячі карбованців сріблом. Текст купчої особливо цікавий для нас зауваженням про те, що одноповерховий мурований будинок на той час ще був критий черепицею [ЦДІА України. – Ф.486. – Оп. 3. – Спр. 342].

А.С.Чернов недовго володів подвір’ям і в лютому 1857 р. продав його Федору Івановичу Чернишову за 3600 карбованців сріблом. Почесний спадковий громадянин, київський купець 1 гільдії Ф.Чернишов – відомий у Києві будівельний підрядчик, постачальник провіанту для армії, власник кількох заводів на Либеді. Новий хазяїн робить значні перебудови у будинку по Притисько-Микільській вулиці: 1857 р. надбудовано другий мурований поверх з мезоніном, об’єм будинку розширявся прибудовами, вийшов на нову, випрямлену червону лінію забудови вулиці і впритул підійшов з одного боку до колишнього шевського будинку, а з іншого – до крамниць купця Малиновського. Проект перебудови склав київський міський архітектор М.Самонов [ДАКО. – Ф. 41. – Оп.1. – Спр.2057].

Опис двоповерхового будинку за 1873 р. зберігся у фонді Київської палати цивільного суду і був зроблений у зв’язку з банкрутством Ф.Чернишова [ЦДІА України. – Ф. 486. – Оп.1. – Спр. 16237. – Арк. 18 – 19]. Над його майном було запроваджено опікунське управління для продажу з публічних торгів. Садибу придбав 1880 р. дворянин Павло Рафаїлович Левін-Вільчинський і володів нею сім років. План подвір’я, опис будинку та інших садибних споруд зроблено інженером І.Антоновим у травні 1887 р. [ДАМК. – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр.715. – Арк. 34] За купчою від 28 липня 1887 р. П.Левін-Вільчинський продав свою садибу купцю Х.Горовицю. А вже у вересні того самого року новий власник просить дозволу у міської управи зробити до будинку двоповерхові муровані прибудови. Будівельними роботами керував автор проекту А.Краусс [Там само. – Ф.163. – Оп. 41. – Спр. 4265].

У травні 1888 р. Х.Горовиць купив у міста колишній двір шевського цеху і таким чином дві сусідні ділянки утворили єдине домоволодіння. Власник кількох кондитерських магазинів у Києві і кондитерської фабрики, глава відомої родинної фірми „Варення та цукерки” Х.Горовиць упорядковує та перебудовує споруди на своїй досить значній садибі по вул.Притисько-Микільській. План домоволодіння Горовиця, докладний опис усіх споруд на подвір’ї та їхню матеріальну оцінку зробив 1898 р. архітектор М.Казанський [Там само. – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр. 715. – Арк. 24 – 30].

Нарешті 1911 р. обидва двоповерхові будинки, що виходили на вулицю (колишні шевського цеху і родини Рибальських), були надбудовані і остаточно з’єднані в один триповерховий об’єм, який існував до 1980-х років. Про надбудову збереглась переписка у документах, пов’язаних з „техніко-поліцейським надзором” у Києві. За дорученням будівельного відділення губернської управи архітектор В.Коробцов разом з поліцейським чиновником оглянули будинок і 9 липня 1911 р. склали акт, де засвідчили: „Дом нашли довольно ветхим, особенно его сводчатый подвал, но толщина стен 1 этажа и подвала значительная – 3 и 3 с половиной кирпича и не исключает возможности надстройки 3 этажа” [ДАКО. – Ф. 1. – Оп. 247. – Спр. 81. – Арк. 551].

У архіві Киева знайдено цікавий документ – відомості про мешканців будинку Горовиця у 1917 – 1918 рр., стан їхніх квартир, кількість кімнат та інших приміщень тощо [ДАМК. – Ф.163. – Оп. 6. – Спр. 293]. Матеріали, пов’язані з націоналізацією садиби на початку 1920-х років, збереглись у фондах архіву Київської області [ДАКО. – Ф. Р-432. – Оп.1. – Спр. 662].

Будинок залишався житловим до 1979 р., коли мешканців з нього відселили і вирішили знести для розширення виробничих площ Київського об’єднання ортопедичних виробів (вул.Флорівська, 4). У зв’язку із виявленням будинків XVIII ст. що були в основі існуючого триповерхового будинку, рішення про його знесення на той час було відмінене. Частини споруд, що збереглись разом із знайденими графічними та описовими архівними документами дозволяли з великою мірою вірогідності відновити дві унікальні для Києва муровані громадянські будівлі XVIII ст.

На той час колишній будинок шевського цеху зберіг у значній частині первісні приміщення підвалу з циліндричними склепіннями, зокрема й похиле склепіння входу у підвал з характерними нішами на бокових стінах для установлювання світильників. Перший поверх функціонально був поділений натри невеликі квадратні приміщення, перекриті колись хрещатими склепіннями з заходу та два великі приміщення, поділені сінями зі сходу. При обстеженні іншого будинку, що належав київському війту Рибальському, знайдено цікавий конструктивний прийом, що зустрічається на пам’ятках початку XVIII ст.: у пазухах склепінь були розміщені у кілька шарів керамічні горщики денцями догори. Провадженню докладних натурних досліджень на той час перешкоджало те, що підвал і перші поверхи перебували в аварійному стані.

В 1984 р. в інституті „Укрпроектреставрація” були розроблені ескізні пропозиції щодо реконструкції садиби по вул.Притисько-Микільській, 3 (наук.кер.В.Отченашко). У пояснювальній довідці проаналізовано існуючу доти ситуацію, намічено об’єми і характер заходів щодо реконструкції садиби, збереження і відновлення будинків XVIII ст. Були розроблені три варіанти нової об’ємно-просторової композиції комплексу, наведено графічний матеріал, виконано робочі макети. Однак проект залишився нереалізованим. Хоча відомості щодо розкритих унікальних для Києва громадських споруд з’явились у популярному виданні („Київ. Енциклопедичний довідник” К., 1982) і стали відомі широкому колу архітекторів та істориків, залишки двох будинків XVIII ст. було знищено.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 30 – 35.