Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Галина Бєльчикова, Марина Виноградова, Світлана Ноженко, Василь Шепелюк

459.17. Житловий будинок працівників Київської міськради 1950–53, в якому проживали Карабиць І. Ф., Копиця Д. Д., Руденко Л. А. (архіт., іст.).

Вул. Пушкінська, 1–3/5. Займає майже весь квартал вул. Прорізної між вулицями Хрещатик і Пушкінською.

Споруджено за проектом архітекторів О. Власова та О. Заварова на місці будівлі, зруйнованої 1941. Складає єдиний комплекс з житловим будинком для працівників галузі лісового господарства (вул. Прорізна, 3). Ділянка була спланована зі значним відступом від червоної лінії забудови вул. Прорізної, тому утворився глибокий курдонер, де зараз розташовується міський сквер.

Тут планувалася невелика площа, в центрі якої по теперішній проїжджій частині вул. Прорізної мав бути споруджений драматичний театр на 1200 місць. Таким чином, за цим проектом вул. Прорізна не мала виходу на Хрещатик, перекриваючись будівлею театру, проте ця пропозиція не була реалізована. Наявний будинок значно відрізняється від проекту: додано один поверх, спрощено архітектурний декор, внесено деякі нові декоративні елементи, відсутні в проекті. Зокрема, змінено завершення будинку з боку вул. Прорізної: додано фігурні аттики, характерні для стилю бароко.

Шестиповерховий з підвалами, цегляний, п’ятисекційний, складається з двох взаємоперпендикулярних крил.

Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Наріжна частина загального об’єму вирішена у вигляді масивної вежі й візуально сприймається вищою на два поверхи завдяки перепаду рельєфу. Перший поверх оформлено ритмом великих аркових прорізів, облицьованих гранітними блоками. У ньому розміщуються торговельні установи та входи на сходові клітки житлових квартир, а також два проїзди на подвір’я (з обох вулиць).

Фасади обкладено світлою керамічною плиткою, архітектурні деталі виконано з сірого бетону (карнизи, кронштейни балконів, аттики тощо). Вертикальними лопатками, оздобленими рельєфами, виділено окремі балкони на фігурних кронштейнах. Будівля завершується розвиненим карнизом на модульйонах.

У підвальному поверсі передбачено комори для кожної квартири. Кожна квартира має балкон.

Будинок – яскравий зразок забудови Києва поч. 1950-х рр. У будинку проживали відомі діячі культури.

1968–2002 у квартирі № 12 на п’ятому поверсі – Карабиць Іван Федорович (1945–2002) – композитор, педагог, народний артист УРСР (з 1991). Закінчив Київську консерваторію ім. П. Чайковського (1971, учень Б. Лятошинського), аспірантуру при ній (1975). З 1983 викладав у консерваторії. З 1994 художній керівник ансамблю солістів «Київська камерата». Організатор Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест» (1989). У роки проживання у будинку створив концерт для хору та оркестру на слова Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (1974), ораторію «Заклинання вогню» (1979), мюзикл «Ніч чудес» (1980), оперу-ораторію «Київські фрески», балет «Богатирська симфонія» (обидва – 1982), три концерти для оркестру (1981, 1986, 1989), оркестрову та камерну музику, пісні, музику до кінофільмів тощо.

1953–65 у квартирі № 12 на п’ятому поверсі – Копиця Давид Демидович (1906–65) – літературознавець, письменник, критик, громадський діяч.

1951–53 – головний редактор журналу «Україна», 1955–58 директор Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, 1961 головний редактор журналу «Вітчизна». Голова секції критики й літературознавства правління Спілки письменників України (1955), член її комісії з військово-художньої літератури (1959–64). У роки проживання в цьому будинку написав ряд рецензій і критичних статей з питань літератури і кінематографії, наукові праці з проблем шевченкознавства. Досліджував творчість Я. Галана, О. Корнійчука, Н. Рибака, І. Франка та інших письменників. За його сценаріями поставлено художні фільми «Оповідання про Шевченка» (1960) і «Коні не винні» (1965).

1958–81 у квартирі № 61 на третьому поверсі – Руденко Лариса Архипівна (1918–81) – оперна та концертно-камерна співачка (меццо-сопрано), педагог, народна артистка СРСР (з 1960).

Солістка Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка (1939–70), де створила бл. 50 оперних партій. В її репертуарі – Настя, Солоха («Тарас Бульба», «Різдвяна ніч» М. Лисенка), Соломія («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), Любаша («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Марфа, Марина Мнішек («Хованщина», «Борис Годунов» М. Мусоргського), Графиня («Пікова дама» П. Чайковського), Кармен («Кармен» Ж. Бізе) та ін. 1951–53, 1966–70 творчу діяльність у театрі поєднувала з педагогічною роботою в Київській консерваторії імені П. Чайковського, одночасно 1966–70 працювала в Київському театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого. З 1960 доцент, з 1978 професор. Автор кількох статей, присвячених вокальному мистецтву. 1964 знялася у фільмі «Наймичка». Член комітету з Ленінських премій в галузі літератури й мистецтва (1961–63), правління Товариства дружби з зарубіжними країнами «Україна» (1970–75), журі всесоюзних і міжнародних конкурсів вокалістів.

1971 на фасаді будинку з боку вул. Пушкінської встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом Д. Копиці (ск. А. Німенко, арх. А. Ігнащенко); 1985 на фасаді будинку з боку вул. Прорізної – бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом Л. Руденко (ск. Н. Дерегус, арх. Т. Довженко).

Тепер у цокольному поверсі магазини, аптека, ощадбанк, юридична контора, ательє.

Література:

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, ф. 379, оп. 1, спр. 156; Грисенко Л. М. Лариса Руденко. – К., 1978; Килимник О., Рубашов М. Давид Копиця // Копиця Д. Д. Літературно-критичні статті. – К., 1968; Кушко І. В служінні народу – щастя (Про оперну співачку Л. Руденко) // Мистецтво. – 1961. – № 2; Майстри української радянської сцени. – К., 1962; Руденко Лариса Архипівна (Професор Київської державної консерваторії). Некролог // Культура і життя. – 1981. – 22 січ.; Факты и комментарии. – 2002. – 28 февр.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1005 – 1006.