2003 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Білокінь, Надія Вірич, Лариса Гаврилюк, Михайло Кальницький, Галина Кравченко, Ніна Смирнова

459.2. Житловий будинок акторів 1936–38, в якому проживали відомі діячі культури (архіт., іст.).

Вул. Пушкінська, 20. Виходить чоловими фасадами на дві вулиці: вул. Пушкінську – вздовж червоної лінії забудови і на вул. Б. Хмельницького – з 25-метровим відступом від фронту забудови, сформованого будівлями колишньої Колегії Павла Галагана (наріжний цегляний будинок комплексу знесено у 1980-х рр.).

Зведення житлового будинку для акторів Київського державного академічного театру опери та балету було своєрідним дарунком союзного уряду після тріумфальних виступів театру на Декаді українського мистецтва в Москві 1936. Автори проекту – група архітекторів Другої державної майстерні Київської міськради: С. Барзилович, Г. Благодатний, О. Линецький. Запроектований багатоквартирний будинок, що складався з двох симетричних, у плані П-подібних частин, розділених центральною аркою внутрішньоквартального пасажу, мав зайняти всю довжину кварталу з боку вул. Б. Хмельницького з виходом бічних фасадів на вулиці Пушкінську і Терещенківську.

При цьому планувалося знести всі чолові споруди на вул. Б. Хмельницького (корпуси Колегії Павла Галагана № 11 і 9-а) та житлову забудову на вул. Пушкінській, 20. Проект передбачав окрім дво–п’ятикімнатних індивідуальних квартир розміщення у будинку готелю, культурно-побутових і адміністративно-господарських приміщень.

Первісний задум виконаний до Великої Вітчизняної війни частково: зведено чоловий корпус на вул. Пушкінській, 20, внутрішньоквартальний, паралельний об’єм лише намічено коротким ризалітом (натомість залишилися старі одно- та двоповерхові флігелі). З’єднувальну вставку з житловим будинком архітекторів (вул. Б. Хмельницького, 9), теж зведеним не повністю, завершено вже у повоєнні роки. Пасаж не обладнано. Над фланговим аттиковим поверхом з боку вул. Пушкінської в 1990-х рр. надбудовано мансарду. На розі зроблено одноповерхову прибудову для офісних приміщень, архітектурно споріднену з головним об’ємом.

П’ятиповерховий на цокольному поверсі, що через перепад рельєфу частково переходить у напівповерх, з окремими надбудовами, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний. Складається з п’яти житлових секцій, що мають входи з вул. Пушкінської і з боку подвір’я (дві секції на вул. Б. Хмельницького) й налічують 65 квартир. Перекриття пласкі, у проїзді на подвір’я – циліндричне склепіння. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

У декоративному опорядженні будинку активно застосовано мотиви класицизму. Композиційні вузли обох фасадів виділено ризалітами, підкресленими на рівні третього–п’ятого поверхів портиками з чотирьох тричвертєвих колон тосканського ордера та завершеними аттиковими поверхами. Площину стін між ризалітами на рівні цоколю та першого і другого поверхів оброблено під руст, на рівні третього–п’ятого поверхів розчленовано пілястрами, увінчано потужним карнизом з модульйонами, прикрашеними ліпленням. Вікна прямокутні й напівциркульні. На лівому фланзі фасаду на вул. Пушкінській влаштовано велику в’їзну арку на рівні першого–другого поверхів. Обабіч неї – круглі вікна-розетки.

Будинок має монументальний, урочистий вигляд і яскраво репрезентує архітектуру доби «засвоєння класичної спадщини».

У будинку проживали відомі діячі культури.

1944–98 у квартирі № 50 – Березова Ганна (Галина) Олексіївна (1909–98) – артистка балету, балетмейстер, педагог, заслужена артистка УРСР (з 1941).

1944–47 балетмейстер Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. 1945–66 художній керівник і педагог, з 1972 педагог Київського хореографічного училища. 1969–73 викладач кафедри хореографії Київського інституту культури. 1981–85 балетмейстер-репетитор Київського театру класичного балету.

Постановник ряду балетів, зокрема під час проживання у цьому будинку: «Лілея» К. Данькевича (1940, перше виконання, 1945), «Лускунчик» П. Чайковського (1951) – обидва у Київському державному академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка. Автор творів: «Класичний танець у дитячих хореографічних колективах» (1977); «Хореографічна робота з дошкільнятами» (ч. 1–2, 1982–83).

У липні 1956 – січні 1972 у квартирі № 27 – Борищенко Віктор Петрович (1914–96) – співак (ліричний тенор), народний артист УРСР (з 1951). 1935–59 соліст, 1962–89 режисер Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Партії: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Петро, Андрій, Левко, Вакула («Наталка-Полтавка», «Тарас Бульба», «Утоплена», «Різдвяна ніч» М. Лисенка), Марко («Наймичка» М. Вериківського – перше виконання), Василь («Милана» Г. Майбороди), Богун («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), Ленський («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Фауст («Фауст» Ш.-Ф. Гуно), Альфред, Герцог («Травіата», «Ріголетто» Дж. Верді). У концертах виконував твори українських і російських композиторів, народні пісні. Автор спогадів про актора і режисера М. Донця, співаків і педагогів О. Муравйову та М. Роменського.

З 1972 до кінця життя мешкав на вул. Леонтовича, 7.

1938–41, 1944–65 у квартирі № 29 – Гайдай Зоя Михайлівна (1902–65) – співачка (сопрано), педагог, народна артистка УРСР (з 1940) та СРСР (з 1944). 1934–55 – солістка Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. У роки Великої Вітчизняної війни 1941–45 брала участь у створенні фронтових бригад артистів, виступала в більш як 500-х шефських концертах. З 1947 викладач, з 1963 професор Київської консерваторії ім. П. Чайковського. Партії: Наталка, Оксана («Наталка-Полтавка», «Різдвяна ніч» М. Лисенка), Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Ганна («Наймичка» М. Вериківського), Марина («Дума чорноморська» Б. Яновського), Татьяна («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Маргарита («Фауст» Ш.-Ф. Гуно), Мікаела («Кармен» Ж. Бізе) та ін. Лауреат Державної премії СРСР (1941).

1984–88 у квартирі № 6 – Григор’єв Сергій Олексійович (1910–88) – живописець, графік, народний художник УРСР (з 1951) і СРСР (з 1974), дійсний член АМ СРСР (з 1958), заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1948). Раніше мешкав на вулицях Хрещатик, 13, Пушкінській, 8.

1944–92 у квартирі № 16 – Захарченко Наталія Йосипівна (1907–92) – співачка (сопрано), педагог, заслужена артистка УРСР (з 1940). 1930–53 солістка Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка, на сцені якого створила образи Наталки, Марильці («Наталка-Полтавка», «Тарас Бульба» М. Лисенка), Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Татьяни, Лізи, Марії («Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Мазепа» П. Чайковського), Тамари («Демон» А. Рубінштейна), Дездемони («Отелло» Дж. Верді), Баттерфляй («Чіо-Чіо-сан» Дж. Пуччіні) тощо. Багато виступала в концертах.

Гастролювала по Україні, Сибіру, Уралу, Центральній Росії та інших місцях СРСР. Виконувала романси М. Лисенка, М. Радзієвського та ін., українські народні пісні тощо. 1951–90 викладач, з 1973 професор Київської консерваторії ім. П. Чайковського. У своїй педагогічній роботі спеціалізувалася на вихованні високих жіночих голосів. Автор спогадів про М. Донця, А. Іванова, О. Петрусенко.

1946–50 у цій же квартирі № 16 – Іванов Андрій Олексійович (1900–70) – співак (баритон), народний артист СРСР (з 1944). Чоловік Н. Захарченко.

1934–50 провідний соліст Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка, на сцені якого створив різноманітні, художньо викінчені образи: Остапа («Тарас Бульба» М. Лисенка), Грязного («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Фігаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні). Однією з найкращих партій співака була роль Онєгіна в опері «Євгеній Онєгін» П. Чайковського.

Перший виконавець партій Командарма («Перекоп» В. Рибальченка, Ю. Мейтуса і М. Тіца), Щорса («Щорс» Б. Лятошинського), Шевченка («Шевченко» В. Йориша). Багато концертував, співав романси, народні пісні.

З 1950 працював у Великому театрі СРСР в Москві.

1938–41, 1944–66 у квартирі № 25 – Литвиненко-Вольгемут Марія Іванівна (1892–1966) – співачка (лірико-драматичне сопрано), педагог, народна артистка СРСР (з 1936). У 1935–53 солістка Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Створила вокально-сценічні образи в операх «Наталка-Полтавка» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Пікова дама» П. Чайковського, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Аїда» Дж. Верді, «Тоска» Дж. Пуччіні тощо. Найкращі партії: Настя – «Тарас Бульба» М. Лисенка, Варвара – «Богдан Хмельницький» К. Данькевича. Проводила велику концертну діяльність. Виконувала старовинні російські романси, вокальну лірику М. Глінки, К. Данькевича, О. Даргомижського, М. Лисенка, С. Рахманінова, К. Стеценка, П. Чайковського, романси українських композиторів, народні пісні. У роки Великої Вітчизняної війни 1941–45 виступала в шефських виставах і численних концертах.

1944–64 викладала у Київській консерваторії ім. П. Чайковського, з 1946 професор кафедри сольного співу. Лауреат Державної премії СРСР (1946).

1967–97 в квартирі № 14 – Радченко Клавдія Павлівна (справж. – Андрєєва; 1929–97) – співачка (ліричне сопрано), педагог, народна артистка УРСР (з 1969). 1958–85 солістка Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Партії: Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Галя («Назар Стодоля» К. Данькевича), Наталка («Наталка-Полтавка» М. Лисенка), Мар’яна («Арсенал» Г. Майбороди), Дездемона («Отелло» Дж. Верді), Катерина Ізмайлова (однойменна опера Д. Шостаковича), Еврідіка («Орфей і Еврідіка» К.-В. Глюка) та ін. Виступала у концертах, співала арії з опер, українські народні пісні. З 1982 викладач, з 1994 професор Київської консерваторії ім. П. Чайковського.

1944–71 у квартирі № 4 – Роменський Михайло Даміанович (1887–1971) – співак (бас), педагог, народний артист УРСР (з 1946). 1942–58 соліст Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка.

Партії: Тарас Бульба в однойменній опері М. Лисенка, Салтан («Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова), Варлаам («Борис Годунов» М. Мусоргського), Дон Базіліо («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Кутузов («Війна і мир» С. Прокоф’єва). За створення образу Сусаніна в опері «Іван Сусанін» («Життя за царя») М. Глінки відзначений Державною премією СРСР (1949). 1947–58 викладач Київської консерваторії ім. П. Чайковського.

1967–96 у квартирі № 14 – Рябов Олег Михайлович (1932–96) – диригент, педагог, народний артист УРСР (з 1977). Чоловік К. Радченко. 1960–65 і 1970–96 працював у Київському державному академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка (1966–70 – у Великому театрі СРСР в Москві).

Вистави: «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва (1971), «Євгеній Онєгін» П. Чайковського (1972), «Ріголетто» (1975), «Дон Карлос» Дж. Верді (1985), «Спартак» А. Хачатуряна (1977), «Дон Жуан» В.-А. Моцарта (1989), «Чіо-Чіо-сан» Дж. Пуччіні (1995) та ін. Вистави, якими диригував О. Рябов, оперний театр репрезентував в Італії, Німеччині, Швейцарії, Японії та інших країнах.

З 1989 викладав у Київській консерваторії ім. П. Чайковського.

1938–41, 1944–47 у квартирі № 17 – Смолич Микола Васильович (1888–1968) – режисер, народний артист СРСР (з 1944). У цей час головний режисер, художній керівник і директор Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Серед кращих оперних вистав, поставлених ним у Києві: «Отелло» Дж. Верді, «Пікова дама», «Євгеній Онєгін» і «Мазепа» П. Чайковського, «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського.

Вперше поставив опери «Шевченко» («Поетова доля») В. Йориша (1940), «Честь» Г. Жуковського (1947).

1945–70 у квартирі № 30 – Стефанович Михайло Павлович (1898–1970) – співак (бас), режисер, музикознавець, історик театру, народний артист УРСР (з 1947). 1947–54 художній керівник і головний режисер Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Партії: Тарас («Тарас Бульба» М. Лисенка), Борис («Борис Годунов» М. Мусоргського), Кочубей («Мазепа» П. Чайковського), Мельник («Русалка» О. Даргомижського). Вистави: «Молода гвардія» Ю. Мейтуса (1947), «Іван Сусанін» («Життя за царя») М. Глінки (1948), «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (1951), «Князь Ігор» О. Бородіна (1954). Автор музикознавчих праць: «Що таке театр» (1961), «Київський театр опери та балету» (1968), статей про творчість українських співаків: П. Білинника, І. Паторжинського (обидві – 1960), Д. Гнатюка (1961), М. Донця (1965) та ін. Лауреат Державної премії СРСР (1949).

1958–87 в квартирі № 31 – Стешенко Ірина Іванівна (1898–1987) – драматична актриса, письменниця, перекладачка, член Спілки письменників України (з 1954). Онука М. Старицького, дочка літературознавця і генерального секретаря УЦР І. Стешенка. В її перекладах вийшли п’єси Й. Гете («Егмонт»), К. Гольдоні («Слуга двом панам», «Господиня заїзду», «Колотнеча в Кйоджі», «Кумедна пригода»), М. Горького («Єгор Буличов та інші»), Дж. Лондона («Крадіжка»), Ж.-Б. Мольєра («Кумедні манірниці», «Дон Жуан», «Лікар мимоволі», «Міщанин-шляхтич», «Витівки Скапена», «Хворий, та й годі»), О. Островського («Вовки і вівці» та «На людному місці»), В. Шекспіра («Отелло», «Ромео і Джульєтта», «Багато галасу з нічого», «Комедія помилок», «Венеціанський купець», «Два веронці»), Ф. Шіллера («Дон Карлос»).

Серед прозових перекладів: «Срібні ковзани» М. Додж (1963), «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена (1966), «Тут не місце для жінки» Г. Лоусона (1970), новели Гі де Мопассана (1970–72). Переклала також ряд віршів Г. Аполлінера та есе Е. Крюби, присвячені модерним французьким поетам, дослідження П. Козицького «Спів і музика в Київській Академії» (1971). Мемуарні праці: спогади про Леся Курбаса (1969). У 1972 друкуватися їй було заборонено. Зберегла родинний архів.

1946–68 у квартирі № 6 – Хвостенко-Хвостов Олександр Веніамінович (справж. – Хвостенко; 1895–1968) – художник театру, графік, народний художник УРСР (з 1945). У 1946–52 головний художник Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Серед оформлених ним у цей період вистав: «Лісова пісня» М. Скорульського (1946), «Іван Сусанін» («Життя за царя») М. Глінки (1948). В останні роки виступав як ілюстратор книг і пейзажист. Оформив повісті «Сліпий музикант» В. Короленка (1953), «Петербурзька осінь» О. Ільченка (1956). Лауреат Державної премії СРСР (1949).

На фасаді будинку встановлено меморіальні дошки: З. Гайдай (1970, граніт, барельєфний портрет; скульптори П. Кальницький, П. Остапенко, арх. Я. Ковбаса); М. Литвиненко-Вольгемут (1977, бронза, барельєфний портрет; ск. О. Олійник, арх. В. Гнєздилов); О. Хвостенку-Хвостову (1977, бронза, барельєфний портрет; ск. І. Макогон); М. Роменському (1979, бронза, барельєфний портрет; ск. І. Шаповал, арх. І. Шемседінов); М. Смоличу (1992, бронза, барельєфний портрет; ск. О. Родіонов, арх. Д. Антонюк).

Тепер частину приміщень будинку займають державна установа, офіси і комерційні заклади.

Література:

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, ф. 146, оп. 1, спр. 107, 111, 112, 114, 125, 127, 242–244; Афанасьєв В. В. С. О. Григор’єв. – К., 1967; Балет: Энциклопедия. – М., 1981; Гмиря Б. «Хай буде Вам добре, славний наш ювіляре!» (До 70-річчя від дня народження М. Д. Роменського) // Рад. Україна. – 1958. – 14 лют.; Дорошенко Л. П. Зоя Михайловна Гайдай. – К., 1960; Драк А. Олександр Веніамінович Хвостенко-Хвостов. – К., 1962; Євтушенко Д. Великий талант // Музика. – 1975. – № 6; Зорівчак Р. Великого дідуня гідна онука // Наша культура. – Варшава, 1971; Історія українського мистецтва. – К., 1968. – Т. 6; Лисенко І. Словник співаків України. – К., 1997; Лінецький А., Барзилович С., Благодатний Г. Будинок акторів Київського орденоносного театру опери та балету // Соц. Київ. – 1936. – № 11; Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997; Михайло Роменський: Спогади. Матеріали. – К., 1982; Михайлова Т. Виховання співаків у Київській консерваторії. – К., 1970; Музыкальная энциклопедия: В 6 т. – М., 1973. – Т. 1; 1976. – Т. 3; Раднянко Я., Чабан Б. Турист за дорученням // Рад. Україна. – 1972. – 13 берез.; Савинов Б. М. И. Литвиненко-Вольгемут. – К., 1941; Станішевський Ю. Опера – його життя // Культура і життя. – 1968. – 15 лют.; Стефанович М. П. Київський державний ордена Леніна академічний театр опери та балету УРСР ім. Т. Г. Шевченка: Іст. опис. – К., 1968; Театральная энциклопедия: В 5 т. – М., 1961. – Т. 1; 1964. – Т. 3; 1965. – Т. 4; Швачко Т. Мария Литвиненко-Вольгемут. – К., 1986.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 992 – 994,