Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Галина Кравченко, Тетяна Перожок,Тетяна Скібіцька, Дмитро Табачник, Тетяна Трегубова, Василь Шепелюк

459.13. Житловий будинок 1910–12, в якому проживали відомі діячі культури (архіт., іст.).

Вул. Пушкінська, 21–21-б. У ряді забудови кварталу.

Споруджено як прибутковий будинок на замовлення чеського підприємця К. Баксанта за проектом арх. Й. Зекцера у садибі, що належала М. Міхельсону.

З боку вулиці п’ятиповерховий, з тилу – шестиповерховий, частково з цокольним поверхом, частково з підвалом, цегляний, тинькований, у плані Н-подібний. Внутрішнє планування коридорно-секційне з центральним розподільчим вузлом і чотирма чорними сходами. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Відзначається пластичністю вирішення головного фасаду, виконаного в стилі модерн з використанням деталей, орієнтованих на класицистичні форми.

Його симетрична композиція утворена двома бічними прямокутними еркерами на рівні другого–четвертого поверхів і центральною зімкненою групою з напівциркульних у плані еркерів на рівні третього і четвертого поверхів.

Еркери завершено балконами. Центральну вісь підкреслено лучковою арковою нішею з парадним входом, вузьким балконом на другому поверсі та високим фронтоном криволінійного абрису з навісними пілястрами.

Площини стін над бічними еркерами увінчано тридільними прямокутними аттиками. В декорі використано рельєфні орнаментальні смуги в міжповерхових простінках, великі квіти з висячими стеблами обабіч вхідної арки, а також вставки з синіх глазурованих кахлів різних відтінків у фризі й центральному фронтоні. Низ балконів на флангах фасаду оздоблено ліпленими консолями у вигляді напіврозеток. Цокольний поверх облицьовано рваним гранітом.

Тильна частина будівлі (№ 21-б) виходить на терасу, облаштовану на схилі у глибині ділянки. Шестиповерховий, оздоблений у стилі модерн з елементами неоготики, симетричний, з бічними ризалітами, в одному з яких проїзд зі світловим подвір’ям, розміщений на одній осі з проїздом у чоловому корпусі. В наріжжях ризалітів влаштовано лоджії, на флангах – довгі балкони (первісний балкон з бетонним огородженням з мотивом ажурних навкісних хрестів зберігся над проїздом, інші балкони замінено на сучасні). Вісь симетрії фасаду, що відповідає входові, позначено рядом фальшивих вікон й акцентовано тридільним неоготичним аттиком, в який вписано трикутний фронтон з напівциркульним горищним вікном. На шостому поверсі в ніші фальшивого вікна (бленди) цеглою викладено дату будівництва «1910–1912».

Площини фасадних стін з прямокутними віконними та дверними прорізами розкреслено вертикалями фільончастих лопаток та горизонталями міжповерхових поясів, оздоблених цегляним орнаментом (поребриком, зубцями й прямокутними фільонками, трикутниками-городцями). Під карнизом – фриз, декорований нішками з подвійними хрестами. В абрисі неоготичного аттика простежується вплив архітектури Київського політехнічного інституту, у формах наріжних лоджій – спорідненість з терасами будинку № 8-б на вул. Великій Житомирській, спорудженого Й. Зекцером.

Мистецьку цінність являє дерев’яний фільончастий тамбур парадного входу з масивними тристулковими дверима, оздоблений пласким різьбленням і кованими металевими деталями з характерними мотивами раннього модерну.

Збереглися мармурові сходи, паркет з візерунками у вестибюлі, грати дворового проїзду оригінального рисунка.

Будинок є однією з найімпозантніших у Києві житлових споруд доби модерну.

Інтер’єр будинку неодноразово викликав інтерес кінематографістів. Тут, зокрема, знімалися сцени художніх фільмів «Ад’ютант його превосходительства» та «Як гартувалася сталь».

У 1911–15 тут проживав Зекцер Йосип Абрамович – архітектор, автор ряду визначних споруд у стилі модерн. У цей період проектував і зводив прибуткові будинки на вул. Володимирській, 61/11 (1910–12), вул. Хрещатик, 6 (1910–13, у співавт.), комплекс Товариства швидкої медичної допомоги на вул. Рейтарській, 22 (1913–14) та ін.

У радянський час завідував ремонтно-будівельним підвідділом комунальних підприємств міста, займав квартиру № 5 в бельетажі. У будинку також містилася його майстерня. Раніше мешкав на вулицях Рейтарській, 9 (1902–10), сучасній вул. Б. Хмельницького, 33 (1901) та за іншими адресами.

1944 декілька квартир у будинку було надано Київському державному академічному театру опери та балету ім. Т. Шевченка. З цього часу тут проживали відомі діячі музичного мистецтва і сценографії.

У липні 1945 – вересні 1969 у квартирі № 1 – Бем Марія Петрівна (1908–78) – співачка (колоратурне сопрано), народна артистка УРСР (з 1946). 1942–56 солістка Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Партії: Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Панночка («Утоплена» М. Лисенка), Маргарита («Фауст» Ш.-Ф. Гуно), Мімі («Богема» Дж. Пуччіні) та ін. 1969–78 мешкала на сучасній вул. Архітектора Городецького, 17, квартира № 28.

1953–84 у квартирі № 11 – Данькевич Костянтин Федорович (1905–84) – композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч, народний артист СРСР (з 1954). З 1953 професор Київської консерваторії ім. П. Чайковського. 1956–67 голова правління Спілки композиторів України і секретар правління Спілки композиторів СРСР.

У період роботи в Києві написав оперу «Назар Стодоля» (1960), другу редакцію опери «Богдан Хмельницький» (1953), симфонічні сюїти, ряд камерних і хорових творів, романсів, музику до багатьох вистав і кінофільмів. У кін. 1940-х рр., в період посиленого тиску на творчу інтелігенцію країни, був підданий критиці за розробку національних мотивів у своїй творчості. До 1953 твори К. Данькевича майже не виконувалися на радіо, в масових концертах і святкових вечорах. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1978).

1944–54 у квартирі № 12 – Манзій Володимир Данилович (1884–1954) – режисер, народний артист УРСР (з 1940). Працював у Київському державному академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка (1928–54). 1949 здійснив виставу «Аїда» Дж. Верді.

1944–57 у квартирі № 12 мешкала дружина В. Манзія – Ропська Олександра Дмитрівна (справж. – Яїцька; 1897–1957) – співачка (меццо-сопрано), педагог, народна артистка УРСР (з 1940), солістка Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка (1928–50). 1944–55 викладач (з 1952 доцент) Київської консерваторії ім. П. Чайковського. Партії в театрі: Лель («Снігуронька» М. Римського-Корсакова), Марина («Борис Годунов» М. Мусоргського), Кончаківна («Князь Ігор» О. Бородіна), Терпилиха («Наталка-Полтавка» М. Лисенка) та ін.

Відома як виконавець романсів, пісень вітчизняних і зарубіжних авторів.

1941, 1944–51 у квартирі № 19 – Паторжинський Іван Сергійович (1896–1960) – співак (бас), педагог, народний артист СРСР (з 1944). У ці роки працював у Київському державному академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка, професор Київської консерваторії ім. П. Чайковського (з 1946), голова правління Українського театрального товариства (1945–54).

Партії в театрі: Виборний, Тарас («Наталка-Полтавка», «Тарас Бульба» М. Лисенка), Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Трохим («Наймичка» М. Вериківського), Валько («Молода гвардія» Ю. Мейтуса), Борис («Борис Годунов» М. Мусоргського), Сусанін («Життя за царя» М. Глінки), Мефістофель («Фауст» Ш.-Ф. Гуно) та ін. Лауреат Державної премії СРСР (1942). З 1951 мешкав на вул. Занькове цької, 4, квартира № 8.

1944–51 у квартирі № 19 мешкала дружина І. Паторжинського – Снага-Паторжинська Марфа Хомівна (1899–1981) – піаністка, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1969). 1946–81 викладала в Київській консерваторії ім. П. Чайковського, виховала плеяду відомих співаків. З 1951 мешкала разом з чоловіком на вул. Заньковецької, 4, квартира № 8.

1945–61 у квартирі № 10 – Петрицький Анатолій Галактіонович (1895–1964) – живописець, художник театру, народний художник СРСР (з 1944).

1953–57 головний художник Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. В період проживання у цьому будинку оформляв вистави: «Тарас Бульба» М. Лисенка (1955), «Лілея» (1945) та «Богдан Хмельницький» (1953) К. Данькевича, «Князь Ігор» О. Бородіна (1954), «Війна і мир» С. Прокоф’єва (1956). Одночасно працював в інших театрах Києва. У Київському державному академічному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки зробив сценічне оформлення п’єси О. Грибоєдова «Лихо з розуму» (1945), у Київському державному академічному українському драматичному театрі ім. І. Франка – п’єс О. Корнійчука «Макар Діброва» (1948) і «Калиновий гай» (1950). За останні дві роботи відзначений Державними преміями СРСР (1949, 1951). 1947–50 керував майстернею монументального мистецтва у Київському художньому інституті.

1953 оформив оперу Ю. Шапоріна «Декабристи» у Великому театрі СРСР у Москві, мультфільм «Ніч перед Різдвом» за твором М. Гоголя, зняту на кіностудії «Союзмультфільм» (1951).

Останні роки життя художника пов’язані з діяльністю Заслуженого ансамблю танцю УРСР під керівництвом П. Вірського, для якого він оформив, виступивши як співавтор хореографа, танці й хореографічні картини «Запорожці», «Гопак», «Рукодільниці» (усі – 1957), «Гуцулка» (1958), «Пам’ять серця» (1962). У ці роки написав багато творів у жанрах портрета, натюрморту, жанрового живопису. Серед них – «Півонії», «Відбудова Дніпрогесу», «Ранковий водопій» (усі – 1945), етюди до картини «Битва на Курській дузі» (1946), «Літній пейзаж» (1950), «Поляна» і «Берег річки» (обидва – 1954), «Париж. Міст.» (1959), «Не сад – вулиця Києва» (1961). Брав участь у всесоюзних художніх виставках «Героїчний фронт і тил» (Москва, 1945) і «40 років Жовтня» (Москва, 1957), виставці етюдів київських художників (Київ, 1962).

Автор ілюстрацій до книжок і журналів. З 1961 мешкав на вул. Ярославів Вал, 4/8.

1944–84 у квартирі № 17 – Тольба Веніамін Савелійович (1909–84) – диригент, педагог, народний артист УРСР (з 1957). 1944–59 диригент Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка, 1962–73 професор Київської консерваторії ім. П. Чайковського. Диригував під час першого виконання опер Ю. Мейтуса «Молода гвардія» (1947), Г. Майбороди «Милана» (1957) і «Арсенал» (1960), балету Г. Жуковського «Ростислава» (1955). Здійснив інструментовку опери «Ноктюрн» М. Лисенка (1957, 1960).

Лауреат Державної премії СРСР (1949).

1985 на фасаді будинку праворуч від центрального входу встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом К. Данькевича (ск. О. Ковальов, арх. О. Іванцов); 1992, ліворуч від центрального входу – бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом В. Тольби (ск. В. Клоков, арх. Ф. Юр’єв).

Література:

ДАК, ф. 143, оп. 2, спр. 89; Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, ф. 1106, оп. 1, спр. 61, 473, 474; Анатолій Петрицький: Спогади про художника. – К.,1981; Горбачов Д. О. Анатоль Петрицький: Нарис творчості. – К., 1971; Грошева Е. А. Иван Сергеевич Паторжинский. – М., 1976; Лисенко І. Словник співаків України. – К., 1997; Михайлов М. М. Костянтин Данькевич. – К., 1974; Петрицька Л. М., Горбачов Д. О. Анатоль Петрицький: Спогади про художника. – К., 1981; Рубан В. В. Анатоль Петрицький // Портрети сучасників: Альбом. – К., 1921; Тольба В. Статті. Спогади. – К., 1986; Тростянецький М. 25 років на оперній сцені // Рад. культура. – 1955. – 30 жовт.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 999 – 1001.