Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Лариса Гаврилюк, Марія Кадомська, Ольга Мовчан, Світлана Панькова, Елла Піскова, Елла Циганкова

463.14. Житловий будинок співробітників ВУАН 1934, в якому проживали відомі вчені (іст.).

Вул. Рейтарська, 11. На червоній лінії забудови вулиці.

Зведений за проектом арх. П. Альошина на місці зруйнованого двоповерхового будинку, що належав директору Першої чоловічої гімназії М. Стороженку й мав наскрізні квартири з № 13.

В одній з них на поч. 20 ст. жив Ю. Давидов, онук декабриста В. Давидова.

1918 у будинку мешкав голова уряду Української Держави Ф. Лизогуб.

Чотириповерховий, цегляний, цоколь облицьований червоно-бурим гранітом.

Перший поверх рустований і оздоблений сірим тиньком. Решту поверхів оброблено гладеньким тиньком, профільованими гуртами. Мав в’їзну арку на подвір’я. Після капітального ремонту в повоєнний час перепланований.

У цьому будинку проживали відомі вчені.

У 2-й пол. 1940-х рр. до 1956 у квартирі № 7 – Білецький Олександр Іванович (1884–1961) – літературознавець, акад. АН УРСР (з 1939) і АН СРСР (з 1958), заслужений діяч науки УРСР (з 1941). У цей час директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (1939–41 та з 1944), віце-президент АН УРСР (1946–48), член Президії АН УРСР (1948–52). Досліджував проблеми історії української, російської, західноєвропейської, античної літератур, українського театру і мистецтва, теорії літератури. Пізніше мешкав на вул. Микільсько-Ботанічній, 14/7.

1945–69 у квартирі № 6 – Бродський Олександр Ілліч (1895–1969) – фізико-хімік, акад. АН УРСР (з 1939), чл.-кор. АН СРСР (з 1943), заслужений діяч науки УРСР (з 1965), Герой Соціалістичної Праці (1969). У 1939–69 директор Інституту фізичної хімії ім. Л. Писаржевського АН УРСР, одночасно завідувач відділу хімії ізотопів у ньому. Досліджував проблеми у галузі теорії розчинів, хімії ізотопів, механізму хімічних реакцій. Створив наукову школу. Автор підручників з фізичної хімії, хімії ізотопів, праць з історії хімії.

Лауреат Державної премії СРСР (1946).

1935–38 у квартирі № 4 – Гольдман Олександр Генріхович (1884–1971) – фізик, акад. ВУАН (з 1929). У цей період директор Київського науково-дослідного інституту фізики (1929–38; тепер Інститут фізики НАНУ), член Президії ВУАН (1931–38). За його участю було створено перший в Україні фізичний журнал «Українські фізичні записки» (1926–41), який відіграв важливу роль у формуванні цієї науки в республіці. Досліджував проблеми фізики діелектриків та напівпровідників, електролюмінесценції, історії фізики.

У січні 1938 заарештований за необгрунтованим звинуваченням, виключений зі складу дійсних членів АН УРСР.

П’ять років перебував на засланні у Казахстані. 1956 реабілітований, поновлений у званні академіка. На поч. 1960-х рр. повернувся в Київ, жив на вул. Госпітальній, 2, квартира № 69.

У 1920–30-х рр. мешкав у житловому будинку № 4 Київського політехнічного інституту, квартира № 34.

1934–39 у квартирі № 5 – Граве Дмитро Олександрович (1863–1939) – математик, акад. УАН (з 1919), почесний член АН СРСР (з 1929). У цей період професор Київського університету (з 1899), директор Інституту математики АН УРСР (1934–39). Наукові дослідження в галузі диференціальних рівнянь і прикладної математики. Ініціатор створення в системі АН УРСР відділення технічних наук. Засновник української алгебраїчної школи.

1956–92 у квартирі № 7 – Кірсанов Олександр Васильович (1902–92) – хімік-органік, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1964).

З 1956 працював в Інституті органічної хімії АН УРСР. Завідував відділами: хімії фосфорорганічних сполук, хімії елементоорганічних ізоціанатів. 1960–83 директор інституту, з 1988 радник при дирекції. Досліджував питання хімії фосфорорганічних та елементоорганічних сполук. Відкрив ряд нових реакцій фосфор- та сіркоорганічних сполук, дві з яких у світовій науці названо ім’ям Кірсанова. Створив наукову школу хіміків-елементо-органіків. Лауреат Ленінської премії (1974).

З серед. 1930-х рр. до 1941 у квартирі № 3 – Леонтович Олександр Васильович (1869–1943) – фізіолог, нейрогістолог, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1939). Засновник і завідувач відділу нормальної фізіології Інституту клінічної фізіології АН УРСР (з 1936), член правління Українського товариства фізіологів, біохіміків та фармакологів. Член Президії АН УРСР (1939–43) і Редакційно-видавничої ради АН УРСР. Основні наукові праці присвячено питанням фізіології та гістології вегетативної нервової системи. Засновник наукової школи нейрогістологів.

1939–41, 1944–56 у квартирі № 1 – Луговцов Максим Власович (1885–1956) – вчений у галузі металургії, акад. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1945). У 1939–51 директор і завідувач відділу Інституту чорної металургії АН УРСР. З 1952 завідувач відділу і лабораторії Інституту гірничої справи ім. М. Федорова АН УРСР. Розробив статистичну теорію доменного процесу. Зробив значний внесок у дослідження проблем інтенсифікації металургійного виробництва, зокрема виплавки високоякісних чавунів із керченських руд, гарматного чавуну в потужних доменних печах на донецькому коксі. Сприяв упровадженню результатів своїх досліджень у практику доменної справи в Україні.

1934–37 у квартирі № 5 – Світальський Микола Гнатович (1884–1937) – геолог, акад. ВУАН (з 1930). З 1934 директор Геологічного інституту ВУАН (тепер Інститут геологічних наук НАНУ). Досліджував геологічну будову та походження рудних родовищ, петрографію метаморфічних і вивержених гірських порід. З його ініціативи вперше застосовано глибинне алмазне буріння, розкрито потужну товщу кристалічних порід Українського щита.

Висунув гіпотезу про гідротермально-метасоматичне походження залізних руд Криворіжжя, класифікував їх і визначив запаси. 1937 заарештований, розстріляний. 1957 реабілітований.

1944–96 у квартирі № 3 – Семененко Микола Пантелеймонович (1905–96) – геолог, петрограф, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1957). У 1944–68 очолював відділ петрографії рудних родовищ Інституту геологічних наук АН УРСР, одночасно завідував кафедрою Київського університету (1944–52). Віце-президент АН УРСР (1950–70), акад.-секретар Президії АН УРСР (1948–50).

З 1969 директор (до 1977) і завідувач відділу (до 1987) Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР, з 1987 радник при дирекції. Відповідальний редактор «Геологического журнала» (1958–61), голова Комітету з метеоритів і наукової ради «Геохімія земної кори і закономірності рудоутворення» АН УРСР (з 1978). Наукові праці присвячено дослідженню родовищ Українського щита, проблемам їх ефективного господарського використання.

Під керівництвом вченого було розроблено критерії прогнозування родовищ металів в Україні, що склали наукову основу для планування пошукових і розвідувальних робіт. Автор геохімічної киснево-водневої моделі Землі. Відзначений Державною премією УРСР (1973), премією ім. В. Вернадського АН УРСР (1981).

З серед. 1930-х рр. до 1941 у квартирі № 2 – Яворський Володимир Полікарпович (1876–1942) – хімік-органік, акад. ВУАН (з 1934), заслужений діяч науки УСРР (з 1934). З 1930 керівник сектора органічної хімії Науково-дослідного інституту хімії Наркомпросу УСРР (з 1931 Інститут хімії ВУАН), з 1939 директор Інституту органічної хімії і технології АН УРСР (тепер Інститут органічної хімії НАНУ). Одночасно викладач, завідувач кафедри Київського університету (1935–39). Наукові дослідження в галузі ненасичених сполук, синтезу ненасичених спиртів, металоорганічних сполук й органічних азидів. У 1920-х – серед. 1930-х рр. мешкав на вул. Польовій, 103.

У будинку також проживали члени-кореспонденти ВУАН – АН УРСР: Бурксер Євген Самійлович (1887–1965) – геохімік (квартира № 4; 1949–56); Соколов Юрій Дмитрович (1896–1971) – механік і математик (квартира № 5; серед. 1940-х рр. – 1971).

Тепер перший поверх використовується під офісні приміщення.

Література:

Науковий архів Президії НАНУ. Юридична група, оп. 6. Особова спр. акад. Гольдмана О. Г.; Александр Васильевич Кирсанов. – К., 1982. – (Биобиблиография ученых УССР); Бєлякова Є. П., Францевич І. М. Максим Власович Луговцев // Вісник АН УРСР. – 1956. – № 6; Бодрова Н. В. Видатний радянський фізіолог О. В. Леонтович. – К., 1950; Бодрова Н. В., Краюхін Б. В. Олександр Васильович Леонтович (Вчений фізіолог і нейрогістолог) // Фізіолог. журнал. – 1969. – Т. 15. – № 5; Добровольский В. А. Дмитрий Александрович Граве. – М., 1963; Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982; Микола Пантелеймонович Семененко. – К., 1974. – (Біобібліографія вчених УРСР); Національна академія наук України: Персональний склад. 1918–1998. – К., 1998; Николай Пантелеймонович Семененко (К 80-летию со дня рождения специалиста в области геологии) // Минералог. журнал. – 1985. – Т. 7. – № 5; Пелькис П. С. Владимир Поликарпович Яворский // Укр. хим. журнал. – 1953. – Т. 19. – № 1; Походенко В. Д. Олександр Ілліч Бродський. – К., 1995; Про Олександра Білецького: Спогади, статті. – К., 1984; Сборник, посвященный памяти академика Д. А. Граве. – М.; Л., 1960; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917–1920 рр. – Відень, 1922. – Т. III.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1046 – 1047.