2003 р. Звід пам’яток Києва
Лариса Гаврилюк, Олександра Тимченко, Лариса Федорова, Ольга Ястребова
463.13. Житловий будинок 1910–12, в якому проживали Коломійченко М. С., Коломійченко О. С. (архіт., іст., мист.).
Вул. Рейтарська, 17. На червоній лінії вулиці, в ряді периметральної забудови.
Головний об’єм споруди з боку вулиці зведено 1910, крило, прилегле до нього з боку подвір’я, – 1911–12.
Вільний майданчик подвір’я був обнесений з тильного боку цегляною підпірною стіною, вздовж якої розташовані сараї (тепер пристосовані під гаражі). В 1990-х рр. капітально відремонтований з тинькуванням головного фасаду.
П’ятиповерховий з напівпідвалом, цегляний, тинькований, у плані Т-подібний, з двома квартирами на поверсі.
У правому крилі фасадного об’єму арковий проїзд на подвір’я. Перекриття пласкі. Дах похилий, з бляшаним покриттям. Над сходовою кліткою влаштовано світловий ліхтар. Зв’язок усередині квартир коридорно-анфіладний.
Архітектура головного фасаду характерна для пізнього раціонального модерну. Його композиція симетрична відносно розташованого над входом центрального заокругленого в плані еркера, завершеного на рівні п’ятого поверху балконом. Бічні розкріповки над вінцевим карнизом переходять у щипці, оформлені ліпленим рослинним орнаментом. У тривіконних частинах між еркером і розкріповками – балкони, огороджені металевими гратами модернізованого геометричного рисунка. Тинькування цоколю імітує руст, решту площини фасаду (первісно у відкритій цеглі) вкрито імітацією мурування, поєднаного з ліпленими декоративними вставками. Основним засобом пластичного вирішення фасаду є групування різних за пропорціями і формами прорізів вікон – прямокутних і аркових (другий поверх), за характером оформлення перемичок і підвіконних фільонок.
Дворовий фасад оздоблено окремими елементами архітектурного декору, серед яких вирізняються об’ємні членування двох профільованих гуртів та прямокутних підвіконних нішок різного геометричного рисунка. Незначного виносу карниз підкреслюють зубці – одиночні на головному корпусі та здвоєні на брандмауері. Дворове крило будинку за аналогією з парадним фасадом візуально збагачено ускладненою конфігурацією вхідних частин з дерев’яними стулками дверей зі складними вітражними заповненнями верхніх фрамуг.
Інтер’єри вестибюля і окремих житлових приміщень прикрашають живопис і ліплення. Симетрична лінійна ритміка поліхромної скульптурно-живописної композиції плафона на стелі вестибюля має типовий для модерну орнаментальний характер. Це складно закомпонований звивистий рельєф, переплетений барвистими зображеннями квітів. Плафон – у подвійній об’ємній зеленкувато-жовтій рамці, в одному з поясів якої вміщено орнаментальну композицію з квітів і листя лотоса, у другому – ліплені гірлянди. Рельєфи у вигляді букетів з квітучої шипшини, троянд і голівок маку прикрашають також верхні частини стіни, розкреслені на фільонки.
У квартирах, де збереглися груби, поряд з традиційним мотивом квіткового орнаменту використано сюжети з міфології. У ліпленому декорі груб зустрічаються зображення алегоричних жіночих голівок. У квартирі № 8, яка, ймовірно, належала колишньому власнику будинку, на стінах збереглися софіти й фризи (зі зміною рисунка у кожній кімнаті: лотоси, троянди, ангели). Окремі подібні елементи декору є і в інших квартирах.
Будинок має значну архітектурну цінність як пам’ятка раціонального модерну, в якій збереглося мистецьке оздоблення інтер’єрів.
З 1920-х рр. до 1941, 1945–73 у квартирі № 6 жив Коломійченко Михайло Сидорович (1892–1973) – хірург, заслужений діяч науки УРСР (з 1954). По закінченні медичного факультету Київського університету (1919) працював у ньому, згодом – у Київському медичному інституті: заступник директора з наукової роботи (1930–35), декан стоматологічного факультету (1931–34), професор (з 1936), завідувач кафедри загальної хірургії (1955–73). Учасник Великої Вітчизняної війни 1941–45.
Автор понад 130 наукових праць. Досліджував проблеми хірургії шлунка, стравоходу, підшлункової залози, а також невідкладної хірургії, ряд праць присвятив історії медицини, зокрема біографістиці. Першим в Україні робив складні пластичні операції зі створення штучного стравоходу з товстої і тонкої кишок.
1928–41, 1944–74 спочатку у квартирі № 6 (разом з братом), потім у квартирі № 7 мешкав Коломійченко Олексій Сидорович (1898–1974) – отоларинголог, чл.-кор. АН УРСР (з 1967), заслужений діяч науки УРСР (з 1955). У цей період працював в отоларингологічній клініці Київського інституту вдосконалення лікарів (1928–35), у лікарнях Києва (з 1936). З 1944 завідувач кафедри Київського інституту вдосконалення лікарів, у 1952–60 начальник відділення лікарні 4-го управління МОЗ УРСР.
1960–74 директор організованого ним Київського науково-дослідного інституту отоларингології, який тепер носить ім’я вченого, одночасно головний отоларинголог МОЗ УРСР. Одним з перших в СРСР почав широко застосовувати хірургічне лікування отосклерозу. Створив школу отоларингологів України. Лауреат Ленінської премії (1964). Наукові праці присвячені проблемам лікування і профілактики загальних захворювань середнього вуха, вивченню впливу ряду лікарських препаратів при захворюваннях вуха, горла, носа.
Тепер будинок займає фірма.
Література:
ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4775; Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841–1991). – К., 1991; Михаил Исидорович Коломийченко (К 80-летию со дня рождения) // Клинич. хирургия. – 1972. – № 11; 150 лет Киевскому медицинскому институту. – К., 1991; Шидловська Т. Г. Олексій Сидорович Коломійченко. – К., 1990.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1046.