2003 р. Звід пам’яток Києва

Лариса Гаврилюк, Олександра Тимченко, Лариса Федорова, Ольга Ястребова

463.12. Житловий будинок 1908–09, в якому проживали Виноградов В. В., Тржецеський А. А. (архіт., іст.).

Вул. Рейтарська, 18. На розі з вул. Стрілецькою, на червоних лініях забудови вулиць.

Історія садиби відома з поч. 19 ст. (показана на плані Києва 1803). Під час пізнішого запровадження окремих номерів садиб для кожної вулиці отримала № 16/3–5, у 1898 – № 18. У 1-й третині 19 ст. ця територія складалася з трьох окремих ділянок, які поступово придбала в 1824, 1829 і 1830 дружина губернського секретаря А. Дроздовська. Таким чином утворилася садиба, що виходила на вулиці Рейтарську, Стрілецьку та пров. Георгіївський. Вона займала площу сучасних ділянок на вулицях Рейтарській, 18 і Стрілецькій, 11/9 (у таких межах існувала до 1895).

В 1851 з боку вул. Стрілецької збудовано дерев’яний на цегляному цоколі особняк за проектом арх. М. Самонова.

Після смерті А. Дроздовської в 1862 за заповітом садиба перейшла у власність її дітей Г. та О. Дроздовських, які в травні 1869 продали ділянку дочці губернського секретаря Д. Кальйо. На плані 1876 позначено як наявні, так і запроектовані споруди: дерев’яний на цегляних підвалах житловий будинок по фронту вул. Стрілецької, дерев’яна крамничка на розі вулиць, дерев’яний навіс, який планувалося знести й побудувати на його місці дерев’яний флігель, передбачуваний дерев’яний сарай. У кін. 1870-х рр. було зведено цегляний одноповерховий будинок (тепер вул. Стрілецька, 11/9).

На поч. 1880-х рр. власником садиби був колезький асесор О. Решетилов, 1884–93 – вдова колезького асесора Л. Бондаренко. Організація земельної ділянки на цей час була доволі характерною для міського домоволодіння 2-ї пол. 19 ст. На ній розташовувалися дерев’яний на цегляному напівповерсі особняк, цегляний житловий флігель та три невеликі одноповерхові служби, де зазвичай розміщувалися каретний і дерев’яний сараї, стайня, льохи, льодовня тощо. Чималу частину садиби займав фруктовий сад, що виходив на три вулиці. 1895 територія садиби зменшилась: 97 кв. сажнів землі на розі вул. Стрілецької та пров. Георгіївського з одноповерховим цегляним будинком придбав інший домовласник. Відтоді вона існує у сучасних межах. 1898–1906 ділянка належала дочці протоієрея Г. Сташевській, пізніше – І. Стаховській та М. і П. Орловським.

1908–19 садибою володіла дочка статського радника З. Стаховська (за чоловіком – Файницька), яка розпочала нове будівництво. У наріжній, вільній від забудови частині було споруджено великий чотириповерховий з напівпідвалом прибутковий будинок. У напівпідвалі містилися три квартири й двірницька, на верхніх поверхах – по дві квартири: на першому – п’яти- та семикімнатна, на другому й третьому – шести- й семикімнатна, на четвертому – п’яти- й семикімнатна. В будинку працював електричний ліфт, у квартирах були кахляні груби, каміни, каналізація, електричне освітлення, водогін.

У кожну квартиру був проведений домофон (розмовна труба). В кухнях були печі, обкладені гладенькими глазурованими кахлями, мідні котли з пристосованими для безперервного підігріву води верхніми залізними баками. Для потреб мешканців передбачалися льохи та місце на горищі для сушіння білизни. Домовласниця утримувала у будинку приватну бібліотеку.

1922 садибу націоналізовано. 1973–76 будинок капітально відремонтовано.

Під час робіт ліквідовано чорний хід та пічне опалення, квартири переплановано з пристосуванням під комунальні, влаштовано балкони з боку вул. Стрілецької, замінено балконні грати з боку вул. Рейтарської.

Чотириповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, з уступами на тильному фасаді. Односекційний, перекриття пласкі, залізобето нні. Дах похилий з бляшаним покриттям. Над сходовою кліткою світловий ліхтар. Зв’язок усередині різних за плануванням квартир коридорно-анфіладний.

Архітектура будинку в формах історизму поєднує візерунчастість цегляного декору з елементами ренесансного будівництва (вінцевий карниз, фронтон і пілястри по осі головного фасаду) й стилю модерн (різноманітність форм прорізів, оформлення інтер’єрів). Має два чолові фасади з сімома віконними осями з боку вул. Стрілецької і дев’ятьма – з вул. Рейтарської. Стіни розчленовано на яруси горизонтальними гуртами проміжних карнизів, які виділяють два середні поверхи. П’ятидільна симетрична композиція фасаду з головним входом з вул. Рейтарської грунтується на динаміці вертикальних членувань, підкресленій контрастом виступних і заглиблених частин. Центр і бічні осі виявлено розкріповками, між якими розташовано балкони. Центральну вісь з арковим входом акцентовано трикутним фронтоном в аттику.

Пластику фасадів збагачує рельєфне обрамлення віконних прорізів, різне за формами і розмірами. В пишному декорі використано ренесансні елементи: стилізовані пілястри, замкові камені, рустування. Слізник вінцевого карниза спирається на профільовані кронштейни, між якими розміщено смужки намистин.

У вирішенні інтер’єра вестибюля виразно позначився вплив стилю модерн.

Металеві огородження мармурових сходів мають характерний лінеарний рисунок. У розпису й ліпленні використано рослинний орнамент: у декорованих фризах і розетках варіюються зображення латаття, маків, лаврового й акантового листя. Контрасне пофарбування стін і стелі (морські хвилі на білому тлі) створює додатковий декоративний ефект.

Будинок – пам’ятка київського домобудування перехідного етапу від історизму до модерну.

З 1909 (з перервами) у будинку проживав Виноградов Василь Васильович (1876–1927) – терапевт, доктор медицини (з 1909). З грудня 1909 приват-доцент кафедри пропедевтичної клініки, з 1919 завідувач кафедри госпітальної терапії медичного факультету університету, 1921–27 – Київського медичного інституту. З початком 1-ї світової війни зарахований у Київський військовий госпіталь до резерву лікарів на театрі воєнних дій (1914), його ординатор (з 1915). Секретар Фізико-медичного товариства при університеті (з 1914).

В 1916–17 – на фронті, був поранений, у травні–червні 1917 перебував на лікуванні у Кисловодську. Автор понад 30 наукових праць, присвячених питанням гематології, ендокринології, фізіології органів травлення. Раніше проживав на вулицях Михайлівській, 7, Басейній, 15, в Олександрівській лікарні.

З 1914 в будинку мешкав Тржецеський Антін Антонович – фармаколог, доктор медицини (з 1899), професор, завідувач кафедри фармакології медичного факультету Київського університету (1908–22). Одночасно викладав на Вищих жіночих курсах. Досліджував проблеми патогенезу і лікування захворювань шлунка та кишечника. Склав проект практикуму з фармакології, токсикології й рецептури, підготував короткий посібник з неорганічних лікарських речовин і мінеральних вод.

Велику увагу приділяв удосконаленню навчального процесу. Раніше жив на сучасних вулицях Ярославів Вал, 22, 24 і 30, Рейтарській, 30 (будинок не зберігся), Володимирській, 40/2 і 42.

Тепер у напівпідвалі та окремих приміщеннях офіси різних фірм.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4775; ф. 17, оп. 5, спр. 666; ф. 143, оп. 2, спр. 2220; ф. 163, оп. 41, спр. 1137; оп. 46, спр. 117; оп. 48, спр. 58; оп. 58, спр. 297; ДАКО, ф. 1, оп. 245, спр. 318; ф. 41, оп. 3, спр. 68; ф. 804, оп. 1, спр. 271; ф. 1542, оп. 1, спр. 567, 615; ЦДІАКУ, ф. 486, оп. 1, спр. 14644; оп. 5, спр. 198; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841–1991). – К., 1991; 150 лет Киевскому медицинскому институту. – К., 1991.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1045 – 1046.