Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Білокінь, Олександр Тищенко, Лариса Федорова

463.20. Садиба Трубецького Є. М. кін. 19 – поч. 20 ст., в якій проживали відомі діячі науки і культури, Стороженко Г. Д. (архіт., іст.).

Вул. Рейтарська, 27, 29, 29-б. На розі з вул. О. Гончара, з південно-західного боку обмежена флігелем будинку № 28 на вул. Ярославів Вал.

Складається з головного будинку (№ 29) і двох флігелів (№ 29-б і № 27), які 1890–95 належали дворянину Г. Нейману. За описом нерухомого майна 1891, у садибі № 29 розташовувалися: триповерховий будинок з жовтої цегли довж. 12,5 сажнів вздовж вул. Маловолодимирської (тепер вул. О. Гончара), двоповерховий будинок з жовтої цегли завдовжки 5,5 сажнів на вул. Рейтарській (вказані розміри відповідають параметрам плану наявного будинку № 29, що складається з двох частин – наріжної і рядової), двоповерхові цегляні служби на межі із садибою № 27 і дерев’яний ретирад (туалет) у глибині подвір’я (обидві будівлі знесено в кін. 19 ст.). До складу садиби № 27 входили два будинки (зберігся флігельний).

15 квітня 1895 садибу № 29 купив князь Є. Трубецькой, пізніше (до 1899) – й садибу № 27, якими володів до 1913.

Ймовірно, у той період вуличні будинки підвищено до чотирьох поверхів і переоформлено їхні фасади, утворено спільне подвір’я садиби, на місці ретираду споруджено флігель № 29-б.

У 1914–16 садиба перейшла у власність Й. та Б. Розенталів. Після націоналізації житлового фонду в 1922 будівлі передано під комунальні квартири.

Флігельний будинок № 27 з кін. 1960-х рр. використовується установами. Капітальні ремонти проведено у кін. 1960-х – на поч. 1970-х рр. та в 1999–2000.

Житловий будинок (№ 29). Утворений з двох чотириповерхових цегляних пофарбованих будинків – наріжного і прилеглого до нього рядового на вул. Рейтарській, які мають різну об’ємно-планувальну структуру, але спільний характер оздоблення чолових фасадів у формах ренесансно-барокової архітектури. Капітально відремонтований 1972.

Наріжний будинок у плані Г-подібний, двосекційний, з цокольним поверхом, має окремі входи. Міжповерхові перекриття дерев’яні балкові, над проїздом і цокольним поверхом пласкі по металевих рейках. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Сходи кам’яні по металевих косоурах, дерев’яні майданчики балконів з гратами спираються на металеві кронштейни. Внутрішнє планування дворядне коридорне, обумовлене бічним положенням сходових кліток у секціях. Парадна сходова клітка з боку вул. Рейтарської має верхнє освітлення і тримаршові сходи, чорна, в торці крила вздовж вул. О. Гончара – вхід з боку подвір’я й двомаршові сходи. Додатковий вхід до чорних сходів – у наріжжі дворового фасаду.

В кінці крила на вул. Рейтарській влаштовано проїзд на подвір’я.

Композиція споруди майже симетрична відносно наріжної частини, оформленої у вигляді напівкруглої у плані вежі, завершеної чотиригранним шатром (крило на вул. О. Гончара довше на одну віконну вісь). Наріжну розкріповку вежі увінчано лучковим фронтоном на тлі триступінчастого аттика. Вертикальні членування фасадів визначають рустовані лопатки (перший–другий поверхи) й пілястри стилізованого іонічного ордера (третій– четвертий поверхи), що підтримують багатопрофільний карниз і фриз, вкритий ліпленим меандром. Їх врівноважують горизонтальні міжповерхові гурти й ряди прямокутних і аркових (на четвертому поверсі) вікон, оздоблених різноманітними лиштвами й замковими каменями. Виразними пластичними акцентами виступають ліплені гірлянди у міжвіконнях третього поверху й у вертикальних «дзеркалах» наріжної частини. Дворові фасади мають суто раціональний характер.

В інтер’єрі добре збереглося оздоблення парадного вхідного вузла з фігурними гратами сходів і мозаїчними підлогами холу та сходової клітки. Тут застосовано систему лучкових підпружних арок, що прикрашають приміщення. В окремих кімнатах частково залишилося ліплене оздоблення плафонів.

Рядовий будинок на червоній лінії забудови вул. Рейтарської прилягає до крила наріжного будинку, що містить проїзд на подвір’я. Прямокутний у плані, односекційний, з невеликим ризалітом на відкритому бічному брандмауері, оформленому фальшивими вікнами (блендами) й трикутним фронтоном. Трохи нижчий за наріжний будинок загальною висотою та рівнем поверхів (1972 обидва будинки з’єднано поповерховими сходами). Дах вальмовий по дерев’яних кроквах, покриття бляшане. Міжповерхові перекриття пласкі, майданчики балконів залізобетонні, сходи кам’яні на металевих косоурах.

Головний п’ятивіконний фасад симетричний за композицією, з виділеними лопатками (внизу) і пілястрами (третій–четвертий поверхи), одновіконними флангами. Верхні аркові вікна та інші архітектурні деталі оздоблення подібні до елементів, застосованих на фасадах наріжного будинку. Над розташованим поряд із проїздом входом до сходової клітки – ліплений чоловічий маскарон.

Споруда – зразок великого, утвореного з двох частин прибуткового будинку, що активно формує забудову на перетині вулиць.

Флігель (№ 29-б). У глибині подвір’я, прилягає до внутрішньоквартального крила будинку № 28 на вул. Ярославів Вал. 1999–2000 значно перебудований зі зміною первісного планування та зовнішнього вигляду (надбудовано мансардний поверх, прибудовано зовнішні сходи й галерею з сучасних металевих конструкцій).

Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані близький до прямокутника. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування коридорне однобічне.

Композиційна схема асиметрична за рахунок бічного ризаліту з заокругленими наріжжями. Фасад розкреслено міжповерховими гуртами з мотивом сухариків. Вхід – на лівому фланзі центрального ризаліту. Прорізи прямокутні, вікна другого поверху оздоблено стилізованими «тюдорівськими» лиштвами.

Споруда – функціонально цінний елемент комплексу міської садиби.

Флігель (№ 27). У другому ряді квартальної забудови. До 1967 був житловим, пізніше капітально перебудований з повною зміною внутрішнього планування й облицюванням дерев’яних стін цеглою.

Двоповерховий, тинькований (цоколь оброблено під гранітний руст), у плані прямокутний. Фасад на сім віконних осей оздоблено в дусі класицистичних ремінісценцій. Вхід зі ступінчастим ганком розміщено в його лівій частині.

Являє інтерес як частина історичного садибного комплексу.

Садиба – цінний зразок забудови Києва межі 19–20 ст. у стилі історизм.

1902–10 у будинку № 29 мешкав Зекцер Йосип Абрамович – архітектор. У цей період за його проектами споруджено житлові будинки на вулицях Великій Житомирській, 8-б (1903–04), Пушкінській, 21 (1909–10), Володимирській, 61/11 (1910–12), Саксаганського, 33–35 (1910–11) тощо. Звідси переїхав на вул. Пушкінську, 21.

1904–41 у квартирі № 3 будинку № 29 жив Селецький Володимир Васильович (1868–1955) – психіатр. По закінченні медичного факультету Київського університету (1893) працював у ньому, професор (з 1912). У дорадянський час одночасно штатний ординатор у Кирилівській лікарні (з 1897), завідувач кафедри нервових захворювань медичного відділення Вищих жіночих курсів (з 1912), Київського жіночого медінституту (1916–19), завідувач притулку при Бульварній поліцейській дільниці для п’яниць, яких підбирали на вулицях (з 1906), завідувач приймального відділення лікарні для нервово- і душевно-хворих та алкоголіків К. Леплинського (з 1908). Брав участь у науковому та громадському житті Києва: був членом (з 1905) і секретарем (з 1909) комітету Товариства допомоги студентам Київського університету, секретарем Південно-Західного товариства тверезості (з 1907), членом Фізико-медичного (з 1908) і секретарем Психіатричного (з 1906) товариств при університеті.

У 1919–50 завідував факультетською клінікою нервових захворювань Київського медичного інституту. Автор понад 60 наукових праць. Досліджував проблеми психіатрії, психології, клінічної неврології.

З 1916 у будинку № 29 жила Скибицька Марина Михайлівна (1884–1943) – оперна співачка (меццо-сопрано), педагог. У 1912–13 солістка Міського театру. Співала також народні пісні та романси українських композиторів. 1918 виконала українською мовою партію Солохи в опері П. Чайковського «Черевички». 1923 переїхала у Харків.

До 1906 у садибі проживав Трубецькой Євген Миколайович (1863–1920) – філософ, історик, правознавець, громадський діяч. Брат С. Трубецького – послідовника й друга філософа В. Соловйова. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1885), доктор філософії (з 1897). Професор Київського університету (1895–1906). Як його представник разом з проф. Ю. Кулаковським брав участь у роботі державної Комісії з реформи вищих навчальних закладів, створеної в кін. 1902.

У 1906 співробітник релігійно-філософської газети «Народ», яку видавали у Києві філософи С. Булгаков і О. Глинка-Волжський. У 1906–18 – професор Московського університету, ініціатор книговидавництва «Путь» (1910–17), ідеолог пов’язаного з ним релігійно-філософського напряму. У роки громадянської війни воював у лавах Добровольчої армії А. Денікіна. Помер у Новоросійську.

Досліджував питання історії стародавньої Греції, філософію Платона і Ніцше, історію філософії права тощо.

Значну кількість праць Є. Трубецького перевидано у 1990-х рр.

З 1922 у квартирі № 1 будинку № 29 проживав Стороженко Григорій Дем’янович (1881–1937) – єпископ УАПЦ (з 1921). Духовний керівник Київської церковної округи. У травні 1923 заарештований на підставі доносу за те, що на похороні композитора К. Стеценка виголосив антирадянську промову, згодом звільнений. За сумісництвом був лектором із статистики, асистентом кафедри промислової кооперації Інституту народного господарства. 1924 розіслав по єпархії відозву до духівництва з закликом викладати релігійне вчення дітям, за що 24 травня 1924 заарештований, звільнений за необгрунтованістю доказів. Знову заарештований 1925. Під тиском влади 1926 зрікся єпископського сану. Працював у райторзі, завідував плановим відділом Ленінського р-ну м. Києва. У 1930-х рр. жив на вул. Урицького, 54, квартира № 4 (будинок не зберігся). 4 грудня 1937 заарештований, 28 грудня 1938 розстріляний.

Тепер на першому поверсі головного будинку міститься магазин, у флігелі № 29-б – офіси; флігель № 27 перебуває на капітальному ремонті.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4813; ф. 143, оп. 2, спр. 2309; Центральний державний архів громадських об’єднань, ф. 263, оп. 1, № 53131, ФП/ кор. 1182; № 56259, ФП/ кор. 1331, т. 2; Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1899–1915) год. – К., 1899–1915; Історія Київського університету. 1834–1959. – К., 1959; Лисенко І. Словник співаків України. – К., 1997; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841–1991). – К., 1991; Систематический указатель к «Университетским известиям» за 1861–1912 гг. – К., 1913; Список трудов кн. Е. Н. Трубецкого, составленный княжной С. Е. Трубецкой // Трубецкой Е. Три очерка русской иконы. – К., 1991.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1052 – 1054.