Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Олександр Тищенко

463.18. Садиба Лінчевських, кін. 19 – поч. 20 ст. (архіт.).

Вул. Рейтарська, 7, 7-б. У ряді забудови вулиці. Складається з головного будинку (№ 7) і флігеля (№ 7-б).

Садиба відома з 1872 як власність священика М. Лінчевського. Тоді на ній розташовувалися призначені до зламу чоловий дерев’яний будинок та житлові й нежитлові служби, новозбудований дерев’яний сарай, сад у глибині ділянки. 1881 на замовлення власника за проектом арх. А.-Ф. Геккера споруджено наявний житловий будинок (№ 7) на місці розібраного старого. За описом нерухомого майна наступного власника О. Лінчевського, на першому поверсі будинку в 1908 було дві крамниці, на другому – п’ятикімнатна та трикімнатна квартири, на двох верхніх поверхах – по одній шестикімнатній квартирі.

Квартири мали електричне освітлення, кахляні груби, ванні кімнати, кухні, в окремих приміщеннях були шпалери й паркетні підлоги. Річний прибуток від шестикімнатної квартири складав 1500 крб., від п’ятикімнатної – 1200 крб., тобто будинок призначався для досить заможних квартиронаймачів.

В описі 1908 згадано житловий флігель (№ 7-б), споруджений, імовірно, у 1900-х рр., та кілька цегляних сараїв (не збереглися). У напівпідвалі флігеля було дві чотирикімнатні квартири, на першому поверсі – дво- і чотирикімнатна квартири, на верхніх поверхах – по дві чотирикімнатні квартири. Орендна плата квартир, призначених для менш заможних мешканців, коливалася від 240 до 840 крб. на рік. Після націоналізації 1922 будинки використовувалися під комунальне житло. 1975 здійснено капітальний ремонт із заміною міжповерхових перекриттів і окремих балконних майданчиків.

Головний будинок, 1881 (№ 7).

Триповерховий з цокольним напівповерхом, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний. Міжповерхові перекриття пласкі, комбіновані (дерев’яні балки, залізобетонні панелі), балкони з металевими гратами. Внутрішнє планування чолової частини дворядне з винесенням на фасад парадних приміщень і сходової клітки з двомаршовими сходами, бічного дворового крила – однорядне.

Вирішений у стилі історизм з рисами неоренесансу. Композиції головного фасаду притаманний центрально-осьовий характер з середньою тривіконною площиною незначного виступу, підкресленою балконами на другому й третьому поверхах. Прямокутному проїзду з антресольним поверхом на правому фланзі фасаду відповідає акцентований архівольтом головний вхід (ліворуч). Пластичному збагаченню архітектури сприяють різноманітно оформлені вікна: в центральній частині – прямокутні, завершені прямими сандриками з замковими каменями та фланковані лопатками, у бічних площинах – здвоєні аркові вікна, обрамлені архівольтами на верхньому поверсі. Певне стильове загострення вносить мотив аркатурних поясків, застосований у міжповерхових гуртах та під карнизом бічних площин. Дворовий фасад з прямокутними вікнами вкрай простий. Первісне оздоблення інтер’єрів не збереглося.

Споруда – типовий зразок прибуткового будинку кін. 19 ст.

Флігель, 1900-і рр. (№ 7-б). У тилу подвір’я, паралельно головному будинку.

Чотириповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, односекційний. Міжповерхові перекриття залізобетонні. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування дворядне, коридорного типу.

Вирішений у стилі історизм з рисами неоренесансу. Головний фасад побудовано за центрально-осьовою композиційною схемою, центр якої фіксовано порталом головного входу. На правому фланзі проїзд, розташований навпроти проїзду головного будинку.

Декоративними деталями оформлено нині лише перший поверх: дощаним рустом, замковими каменями в перемичках видовжених прямокутних вікон, арковим порталом головного входу, оздобленим гарним десюдепортом і первісними різьбленими дверима з мідною фурнітурою. При вході та на сходових майданчиках уціліли мармурові підлоги геометричного рисунка.

Інше опорядження інтер’єрів не збереглося.

Споруда являє інтерес як елемент планувально-просторової організації типової садибної забудови.

Комплекс є характерним зразком прибуткової міської садиби Києва кін. 19 – поч. 20 ст.

Тепер у цокольному напівповерсі головного будинку офіси, у напівпідвалі флігеля ТОВ «Будмонтаж».

Література:

ДАК, ф. 143, оп. 2, спр. 1347; ф. 163, оп. 41, спр. 2254; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть. – К., 1999.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1049 – 1050.