Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Ніна Коваленко, Олена Лисенко, Марія Кадомська, Галина Мостова

463.6. Житловий будинок 1912–14, в якому містилася редакція журналу «Гедз», проживали Вербицький О. М., Тимошенко Ю. Т. (архіт., іст.).

Вул. Рейтарська, 20/24. У найвищій частині Старокиївського плато, на розі з вул. Стрілецькою.

Разом з більш раннім будинком на вул. Стрілецькій, 24 з трьох боків по периметру обіймає історичну територію садиби та виходить на червону лінію забудови. Акцентоване наріжжя зорово замикає перспективу першого кварталу вул. Рейтарської на її зламі, фіксує перехрестя вулиць.

Після перепланування Старого Києва в кін. 1850-х рр. першою власницею садиби була дворянка К. Вояковська. Родина Вояковських володіла садибою до 1886, коли її придбав ротмістр М. Івашкевич. Через рік у садибі був зведений новий будинок за проектом арх. В. Ніколаєва (вул. Стрілецька, 24). Наступними домовласниками були купець 1-ї гільдії київський почесний громадянин А. Куперник та його спадкоємці, з 1902 – козак П. Сокольников.

За купчою від 13 січня 1912 садибу придбала дружина присяжного повіреного Г. Шлензкевич, яка замовила арх. О. Вербицькому проект наріжного житлового будинку на місці попереднього двоповерхового з цегли та дерева. Проект затверджено 1912, реалізовано 1913. О. Вербицький здійснив також технічний нагляд за будівництвом (за проведенням земляних робіт на поч. 1912 спостерігав представник Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва). В 1980-х рр. здійснено капітальний ремонт, який разом з попереднім пристосуванням будинку під комунальне житло частково погіршив первісні архітектурно-планувальні характеристики споруди (заміна перекриттів, втрата первісного оздоблення інтер’єрів, спрощення декору й силуету фасадів).

П’ятиповерховий з напівпідвалом, цегляний, частково тинькований, пофарбований по тиньку й цеглі. У плані П-подібний зі зрізаним наріжжям, дворовими ризалітами й проїздом у крилі з боку вул. Стрілецької. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах вальмовий, зі світловими ліхтарями та шпилем, покриття бляшане. Планування двосекційне, поверхи з’єднані парадними сходовими клітками з ліфтами та чорними сходами, входи – з боку довгого фасаду на вул. Рейтарській.

Будинок був обладнаний електричним освітленням, центральним водяним опаленням, телефоном, центральним пиловсмоктувачем, каналізацією. У напівпідвалі передбачалися три–шестикімнатні квартири, на першому поверсі дво–чотирикімнатні, на другому чотири–шестикімнатні, на третьому–п’ятому поверхах чотири–п’ятикімнатні. Великі квартири включали вітальню, їдальню, кабінет, спальню, дитячу кімнату, кімнату для прислуги, кухню, ванну, санітарний вузол. Службові приміщення загального користування (льодовня, швейцарська, двірницька, пральня, прасувальня тощо) містились у напівпідвалі та на першому поверсі.

Вирішений у формах класицизуючого модерну. Композиція споруди асиметрична з вежкою-еркером на наріжжі.

Скульптурний та архітектурний декор фасадів цегляний, спрощених геометричних форм з прямокутної, подекуди лекальної цегли (нішки, вертикальні та горизонтальні гурти, зубчасті пояски) й ліплений (рослинний та анімалістичний орнаменти, маскарони, іоніки, вази, волюти, гірлянди, розетки). Металевий декор (грати балконів, стулки воріт) чіткого рисунка, з простих вертикальних елементів із заокругленими вставками.

Головний фасад на вул. Рейтарській має майже симетричну побудову з підкресленою центральною частиною і дещо відмінними флангами. Центральне п’ятивіконне прясло на першому поверсі містить однакові аркові віконні прорізи та дверні отвори. На верхніх поверхах вікна прямокутні, видовжених пропорцій: на другому– четвертому здвоєні, на п’ятому строєні із заокругленими вузенькими простінками. Прясло завершено пологим криволінійним щипцем із заокругленим верхом, пластично збагаченим ліпленим барельєфом з рослинними мотивами, вазою і маскароном.

Дві вузькі вертикальні лопатки, що перетинають поле щипця, первісно увінчувалися декоративними вазами (втрачені). У центрі щипця витягнуте по вертикалі шестикутне горищне віконце. Вісь прясла акцентовано балконами з металевими гратами, фланги – гранчастими еркерами на рівні другого– четвертого поверхів. Еркери нагорі мають балкони, над прямокутними дверними отворами яких розміщені барельєфні композиції, вище – типові для будівель періоду модерну вінцеві площинні карнизи-піддашшя зі смугами іоніків під ними.

Міжвіконня другого–четвертого поверхів трактовано як модифіковані ордерні пілястри з іонічними капітелями та своєрідними канелюрованими цоколями, прикрашеними великими жіночими маскаронами та гірляндами (за проектом на місці маскаронів на рівні другого поверху передбачалися рельєфні багатофігурні сюжетні панно, що мали утворити фризову смугу вздовж вулиць Рейтарської і Стрілецької; не були реалізовані, вірогідно, з економічних міркувань).

Бічні площини головного фасаду містять гранчасті балкони й прямокутні вікна, строєні на рівні другого–четвертого поверхів і здвоєні, з глухими арками-сандриками на п’ятому. Фланги фасаду деталізовано відмінно один від одного: наріжний заповнено круглим у плані чотириповерховим еркером, протилежний плаский виділено розкріповкою, увінчаною трикутним парапетом, прикрашено барельєфами з маскароном (на другому поверсі) й розеткою з гірляндами.

Четвертий поверх еркера, що вирізняється вишуканою пластикою за рахунок напівкруглих у плані простінків, увінчано стрімким шпилем, завдяки чому його композиція справляє враження вежки. Виступ еркера підтримує масивний кронштейн, орнаментований ліпленням (за проектом тричвертєва дорична колона).

Асиметричний фасад з боку вул. Стрілецької завершено ламаним трикутним щипцем, подібним до щипця головного фасаду. Центральну двовіконну площину на рівні другого–четвертого поверхів розкреслено шестикутними в плані балконами й відокремлено від наріжжя простінком з вертикальною вузькою лопаткою, декорованою ліпленою орнаментальною гірляндою на всю висоту й ліпленим рослинним барельєфом угорі. На правому фланзі над отвором проїзду зі зрізаними кутами влаштовано житлову антресоль, над верхнім поверхом – карниз.

Характерною рисою вуличних чолових фасадів є зіставлення відкритого цегляного мурування з опуклою розшивкою швів і тинькованих поверхонь, зорово об’єднаних пофарбуванням.

Дворовий фасад вирішено виключно в цеглі, декорований стримано.

Будинок виразно акцентує як перехрестя вулиць, так і найвищу точку природного рельєфу міста, вдало формує складну ділянку червоної лінії забудови. Є значним витвором арх. О. Вербицького періоду пізнього модерну.

1914–16 квартиру № 4 займала редакція щомісячного журналу «Вестник магнетизма» та однойменне видавництво.

1917–18 в квартирі № 14 містилася редакція українського сатирично-гумористичного журналу (двотижневика) «Гедз». Друкував сатиричні вірші й малюнки, приказки, анекдоти, політичну сатиру на відомих діячів Тимчасового уряду і більшовицької партії. Співвидавцем був Стешенко Іван Матвійович (1873–1918) – літературознавець, письменник, педагог, громадсько-політичний діяч. У цей період член УЦР і Малої Ради, генеральний секретар освіти, головний інструктор Міністерства освіти Української народної республіки. Редактор-видавець – С. Біський. У журналі співпрацювали відомі діячі культури, які підписувалися псевдонімами: Причепа (Ю. Стрижевський), Рудий (В. Елланський), Сивенький В. (В. Самійленко), Сивошапка (К. Вротновський), Старий Гедз (ймовірно, В. Королів), Шершень (С. Черкасенко) та ін.

1918 за редакцією С. Біського видавався неперіодичний журнал легкої сатири і фарсу «Реп’яхи». Квартира редактора-видавця була редакційною адресою обох журналів.

У 1915–30-х рр. у квартирі № 6 проживав Вербицький Олександр Матвійович (1875–1958) – архітектор, інженер, педагог, дійсний член Академії архітектури УРСР (з 1945). У ці роки цивільний інженер Міської управи, в радянський час викладав у художньому та інженерно-будівельному інститутах.

У період проживання в цьому будинку за його проектами побудовано комплекс дитячого притулку в Черкасах (1916), залізничний вокзал станції «Київ–Пасажирський» у Києві (1927–32). Брав участь у проектуванні та спорудженні житлового будинку наукових співробітників на вул. Лютеранській, 21/12 тощо. Раніше жив на вулицях Володимирській, 30 (1904–05), Золотоворітській, 15 (1907), Ірининській, 5 (1908–09), Анненковській, 15 (тепер вул. Лютеранська; 1910–14); після Великої Вітчизняної війни – на вул. Володимирській, 22 (1944–58).

1983–86 у квартирі № 41 жив Тимошенко Юрій Трохимович (псевд. – Тарапунька; 1919–86) – артист естради і кіно, народний артист УРСР (з 1960).

На естраді – з 1940, з 1959 – в Укрконцерті. Виступав разом з актором Ю. Березіним (псевд. – Штепсель).

1992 на будинку встановлено бронзову меморіальну дошку Ю. Тимошенку (ск. М. Рапай, арх. В. Дормідонтов).

Тепер тут містяться Міжнародна юридична компанія і консульський відділ Посольства Естонської Республіки в Україні.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 1, спр. 1207, 2589; ф. 292, оп. 1, спр. 75, 91; Державний науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, відділ науково-технічного фонду та інформації, інв. № Г-3741/ 1«а», Г-3741/ 10; Методичний фонд Державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування. План 5-поверхового будинку в садибі Шлензкевич. Червень 1912; Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, ф. 11, оп. 1, спр. 31; Гедз. – 1917–1918; Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХVI–XX ст.). – К., 1969; Кохан С. В., Кілессо С. К. О. М. Вербицький – архітектор і педагог. – К., 1966; Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1041 – 1043.