Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Анатолій Артемов, Ольга Демиденко, Микола Кіпоренко, Олександр Кучерук

563.4. Друга чоловіча гімназія 2-ї пол. 19 ст., в якій працювали і навчалися відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного і державного життя (архіт., іст.).

Бульв. Т. Шевченка, 18. На червоній лінії забудови.

Споруджено в кілька етапів спеціально для Другої гімназії за проектом арх. П. Шлейфера. 1854 – 56 на межі з вулицею зведено об’єм з фасадом завдовжки 43 сажня, двоповерховий флігель, холодні служби і колодязі на подвір’ї. 1859 на подвір’ї побудовано дерев’яну гімнастичну залу (згоріла 1880).

Зі збільшенням кількості учнів постала потреба побудови нових навчальних та допоміжних приміщень. 1870 – 72 за проектом арх. П. Шлейфера до первісного об’єму на лінії чолового фасаду з боку вул. Володимирської прибудовано двоповерховий корпус завдовжки 8,5 сажнів. 1881 – 82 до головного корпусу з двору зроблено двоповерхову цегляну прибудову, 1884 – 85 – двоповерхову цегляну прибудову до головного корпусу на лінії чолового фасаду з західного боку. 1885 здійснено прибудову до флігеля, в якому містилися квартири директора та інспектора гімназії. 1886 – 87 на другому поверсі прибудови з боку двору влаштовано домову церкву, іконостас якої та внутрішнє облаштування виконано коштом почесного попечителя гімназії Ф. Терещенка. 2 листопада 1887 храм освячено в ім’я Олександра Невського.

Під час 1-ї світової війни в приміщенні гімназії містився шпиталь № 5 Всеросійського земського союзу на 29 палат.

1958 – 61 споруду реконструйовано та надбудовано двома поверхами.

Чотириповерхова, цегляна, тинькована, у плані П-подібна, з’єднана переходами з новими корпусами. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі, вестибюля та проїзду – склепінчасті. Дах вальмовий з бляшаною покрівлею.

Оформлена у стилі пізній класицизм.

Композиція чолового довгого фасаду рівномірно-ритмічна, асиметрична. Вертикальні членування виявлено майже центральним невеликим ризалітом на п’ять віконних осей, акцентованим імітацією в тиньку горизонтального рустування стіни на рівні всіх поверхів, та пласкими лопатками у простінках вікон. Бічні лопатки першого поверху рустовано. Головні горизонтальні членування – карнизи двох нижніх поверхів, гладенькі фризові смуги другого та четвертого і міжповерхові гурти на рівні двох верхніх поверхів. Їх доповнюють гурти під вікнами другого поверху, які перериваються лопатками в простінках. Цоколь облицьовано гранітом. Віконні прорізи другого поверху з півциркульними перемичками та прямокутні віконні прорізи інших поверхів облямовано профільованими лиштвами, на другому й третьому поверхах увінчано горизонтальними сандриками. Півциркульну арку в завершенні отвору проїзду в правому крилі оформлено рустованим архівольтом.

Будинок – зразок архітектури навчального закладу 2-ї пол. 19 ст.

1856 – 1920 у цьому будинку містилася Друга чоловіча гімназія, відкрита 8 січня 1836. Первісно функціонувала у найманих приміщеннях: будинку генерала Гербеля навпроти сучасного Маріїнського парку, з 1837 – у будинку Киселівського на розі вулиць Хрещатик і сучасної Лютеранської (обидві будівлі не збереглися), з 1850 – у власному будинку на сучасному бульв. Т. Шевченка, 14, з 1851 – у будинку Козлова на розі бульв. Т. Шевченка і вул. Володимирської (не зберігся). За цими адресами в навчальному закладі працювали правознавець, професор Київського університету С. Богородський – директор гімназії 1839 – 48; економіст І. Вернадський – викладав у 1842 – 43; археограф, письменник М. Рігельман – директор гімназії 1850 – 54, історик, засновник і редактор-видавець газети «Киевлянин» В. Шульгін – викладач історії в 1842 – 49 та ін.

1 серпня 1856 Другу гімназію переведено у цей будинок. Навчальний заклад був розрахований на 200 вихованців. Станом на 1896 тут навчалося 738 учнів. Почесними попечителями гімназії були відомі підприємці і меценати Ф. Терещенко (1881 – 93), М. Шестаков (з 1896).

У цьому приміщенні в гімназії працювали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичні, державні та церковні діячі.

Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 95) – письменник, філософ, історик, етнограф, літературознавець, громадсько-політичний діяч, професор Софійського університету (з 1889). Викладав географію в 1863 – 65.

Житецький Павло Гнатович (1837 – 1911) – мовознавець, літературознавець, громадський і освітній діяч, чл.-кор. Імператорської Cанкт-Петербурзької АН (з 1898). Викладав російську мову і словесність у 1869 – 76.

Лебединцев Петро Гаврилович (1820 – 96) – церковний і культурний діяч, краєзнавець; кафедральний протоієрей собору Святої Софії в Києві (з 1868). Працював законовчителем у 1860 – 68.

Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – мовознавець, шевченкознавець, краєзнавець, педагог, громадськополітичний діяч; засновник і директор приватної гімназії в Києві (1905 – 14), головний редактор і видавець журналу «Киевская старина» (1893 – 1906), міністр освіти Української Держави (1918). Навчався у гімназії 1861 – 68, викладав російську мову і словесність 1873 – 1903.

Сошенко Іван Максимович (1807 – 76) – художник-живописець, під час навчання в Імператорській АМ сприяв викупові Т. Шевченка з кріпацтва (1838). Викладав каліграфію і малювання з 1856.

Чалий Михайло Корнійович (1816 – 1907) – літературознавець, журналіст, педагог, громадський діяч, автор першої в українському літературознавстві праці, присвяченої біографії та творчій спадщині Т. Шевченка, з яким був особисто знайомий з 1859.

Працював учителем словесності, інспектором гімназії в 1852 – 61, 1859 – 60 брав участь у створенні недільної школи при ній. 1861 – один з організаторів похорону Т. Шевченка в Україні, за що був звільнений з навчального закладу і відправлений в Білу Церкву директором гімназії.

У різний час у гімназії також викладали по найму: історію – М. Владимирський-Буданов, гімнастику – Є. Екстер, музику – Б. Воячек, Ф. фон Мулерт, К. П’ятигорович, М. Черняхівський.

У гімназії навчалися відомі діячі науки і культури, громадсько-політичні, державні та церковні діячі.

Андрієвський Олексій Олександрович (1845 – 1902) – історик, педагог, журналіст, краєзнавець. Закінчив гімназію 1861.

Багалій Дмитро Іванович (1857 – 1932) – історик, краєзнавець, громадсько-політичний діяч, акад. УАН (з 1918); ректор Харківського університету (1906 – 10), міський голова Харкова (1914 – 17), перший голова Історико-філологічного відділу УАН (1918 – 20), голова науководослідної кафедри історії України ВУАН (з 1921), директор створеного на її основі Науково-дослідного інституту української культури (1930 – 32), директор Інституту Тараса Шевченка (1926 – 32). Навчався в гімназії з п’ятого класу (1872 – 76), закінчив із золотою медаллю.

Бах Олексій Миколайович (1857 – 1946) – біохімік, політичний діяч, акад. АН СРСР (з 1929), заслужений діяч науки СРСР (з 1927), Герой Соціалістичної Праці (1945). Закінчив гімназію 1875.

Біляшівський Микола Федотович (Тодотович; 1867 – 1926) – археолог, етнограф, мистецтвознавець, музеєзнавець, культурно-громадський діяч, почесний акад. Української державної АМ (з 1918), акад. УАН (з 1919); директор Київського художньо-промислового і наукового музею (1902 – 23). Закінчив гімназію 1887.

Блонський Павло Петрович (1884 – 1941) – філософ, психолог, засновник, перший голова і професор Академії соціального виховання в Москві (1919 – 31). Закінчив гімназію 1902.

Булгаков Михайло Опанасович (1891 – 1940) – письменник. Закінчив підготовчий клас гімназії 1901.

Василько Василь Степанович (справж. – Миляєв; 1893 – 1972) – режисер, актор, педагог, театрознавець, народний артист СРСР (з 1944). Навчався і закінчив гімназію 1904 – 13.

Глієр Рейнгольд Моріцович (1875 – 1956) – композитор, диригент, педагог, народний артист СРСР (з 1938), професор (1913 – 20, з 1914 – директор) Київської консерваторії. Закінчив гімназію 1894.

Звірозомб-Зубовський Євген Васильович (1890 – 1967) – ентомолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), директор Інституту ентомології і фітопатології АН УРСР (1949 – 50). Закінчив гімназію 1909.

Зеньківський Василь Васильович (1881 – 1962) – філософ, психолог, педагог, державний діяч, міністр ісповідань Української Держави (1918), священик (з 1942). Закінчив гімназію 1900.

Каманін Іван Михайлович (1850 – 1921) – історик, архівознавець, палеограф, літературознавець, краєзнавець, громадський діяч; директор Київського центрального архіву давніх актів. Закінчив гімназію 1868.

Кістяківський Богдан (Федір) Олександрович (1868 – 1920) – правознавець, соціолог, філософ, історик, громадський діяч, акад. УАН (з 1919). Навчався в гімназії з 1878, виключений 17 лютого 1886 за організацію гуртка «саморозвитку» (з вивчення української мови) без дозволу гімназійного керівництва.

Кримський Агатангел Юхимович (1871 – 1942) – сходознавець, славіст, поет і прозаїк, акад. УАН (з 1918), неодмінний секретар ВУАН, заслужений діяч науки УРСР (з 1940). Навчався в гімназії 1884 – 85.

Левченко Микола Захарович (1900 – 34) – літературознавець, етнограф, бібліограф; співробітник канцелярії неодмінного секретаря ВУАН А. Кримського і вчений секретар канцелярії Історико-філологічного відділу (з 1922), репресований у справі СВУ (1929). Закінчив гімназію 1920.

Лука (світське ім’я – Войно-Ясенецький Валентин Феліксович; 1877 – 1961) – церковний діяч, лікар; архієпископ Кримський і Сімферопольський (з 1946); місцевошанований святий (з 1996). Закінчив гімназію 1896.

Мовчанівський Никандр Васильович (1858 – 1906) – історик, археограф, громадський діяч. Закінчив гімназію 1876.

Надсон Семен Якович (1862 – 87) – поет. Навчався в гімназії 1870 – 72.

Орловський Володимир Донатович (1842 – 1914) – художник, акад. Імператорської АМ (з 1874). Навчався в гімназії 1855 – 60.

Рильский Тадей Розеславович (1841 – 1902) – етнограф, культурно-просвітницький діяч, член Київської Старої громади. Закінчив гімназію 1858.

Русов Олександр Олександрович (1847 – 1915) – один з основоположників вітчизняної наукової статистики, етнограф, фольклорист, історик, педагог, громадський діяч; професор Київського комерційного інституту (1908 – 15), член Київської Старої громади. Навчався і закінчив гімназію 1857 – 64.

Славинський Максим Антонович (1868 – 1945) – історик, юрист, публіцист, поет, громадсько-політичний діяч, міністр праці в уряді Української Держави (1918). Закінчив гімназію 1886.

Cтороженко Микола Володимирович (1862 – 1942) – історик, письменник, педагог, громадський діяч; директор Міністерської жіночої гімназії в Києві (1904 – 20), Першої Київської чоловічої гімназії (1909 – 15). Закінчив гімназію з золотою медаллю 1862.

Чубинський Павло Платонович (1839 – 84) – етнограф, письменник, громадський діяч, член Київської Старої громади. Народився на хуторі поблизу Борисполя на Київщині. Навчався в гімназії 1852 – 58. У 1861 закінчив Санкт-Петербурзький університет. За «українську діяльність» 1862 висланий в Архангельськ, де перебував до 1869. 1869 – 70 очолював етнографічно-статистичні експедиції з вивчення України, Білорусії та Молдови (Бессарабії).

Матеріали цих досліджень видані за редакцією П. Чубинського в 7-ми томах. Був секретарем і заступником Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (м. Київ; 1873 – 76). Після Емського указу висланий з України, 1876 – 79 працював у Санкт-Петербурзі. Автор збірки віршів «Сопілка Павлуся» (1871). Помер після важкої хвороби у Борисполі (могила не збереглась). Автор вірша «Ще не вмерла Україна…» (1862), який став національним та державним гімном українського народу.

Шмідт Отто Юлійович (1891 – 56) – математик, астроном, геофізик, дослідник Півночі, акад. ВУАН (з 1934) і АН СРСР (з 1935), Герой Радянського Союзу (1937); директор Геофізичного інституту АН СРСР (1937 – 49). Навчався і закінчив гімназію з золотою медаллю 1907 – 09.

Шульгин Яків Миколайович (1851 – 1911) – історик, педагог, громадський діяч; член Київської Старої громади, один із засновників і секретар Українського наукового товариства в Києві. Навчався і закінчив гімназію з золотою медаллю 1862 – 69.

Шульгін Василь Віталійович (1878 – 1976) – громадсько-політичний діяч, журналіст, письменник, депутат ІІ – ІV Державної думи Російської імперії, один із лідерів правих та фракції націоналістів, один із організаторів та ідеологів Білого руху. Закінчив гімназію 1895.

Щербина Володимир Іванович (1850 – 1936) – історик, краєзнавець, педагог, громадський діяч, чл.-кор. ВУАН (з 1925); викладач Міністерської жіночої гімназії в Києві (1879 – 1908), керівник комісії Києва та Правобережжя Історичної секції ВУАН (1924 – 30). Навчався і закінчив гімназію 1862 – 68.

1917 – 18 за Української Центральної Ради, УНР та Української Держави в будинку містилися генеральне секретарство продовольчих справ, Міністерство продовольства, які очолювали відомі діячі Української революції.

Червень – серпень 1917 – Стасюк Микола Михайлович (бл. 1880 – 1943) – кооперативний, політичний та державний діяч, один із засновників і член Української Центральної Ради, товариш голови ЦК Селянської спілки (1917 – 18), співробітник ВУАН (1920-і рр.). 1933 репресований у справі Українського національного центру.

Листопад 1917 – квітень 1918 (з березня 1918 – міністр земельних справ і харчування) – Ковалевський Микола Миколайович (1892 – 1957) – кооператор, публіцист, громадсько-політичний і державний діяч, член Української Центральної Ради, голова однієї з груп УПСР у Відні (з 1921) і ЦК Селянської спілки. З 1920 – на еміграції, займався журналістикою.

Липень – жовтень 1918 – Гербель Сергій Миколайович (1856 – ?) – державний діяч, землевласник, харківський губернатор (1903 – 04), начальник управління у справах місцевого господарства МВС Російської імперії (1904 – 12), голова Ради міністрів Української Держави (з 14 жовтня 1918). На посаді міністра продовольчих справ Української Держави брав участь у розробці аграрної реформи.

Грудень 1918 – лютий 1919 (у цьому будинку) – Мартос Борис Миколайович (1879 – 1977) – економіст, кооперативний, політичний, державний діяч, член Української Центральної Ради, ЦК Селянської спілки, генеральний секретар земельних справ (1917 – 18), голова Ради міністрів УНР і міністр фінансів (квітень – серпень 1919). На еміграції – один із організаторів і професор (з 1924) Української господарської академії в Подебрадах (Чехія), засновник і ректор Української вищої школи економіки (1945 – 49), президент (1954 – 56), віце-президент (1956 – 57), секретар ученої ради (1957 – 58) Інституту вивчення СРСР (обидва навчальні заклади – в Мюнхені).

Із встановленням радянської влади в будинку містилася партшкола.

З початку жовтня 1941 до листопада 1943, під час окупації міста німецькими військами, цей будинок був місцем перебування центрального апарату та голови Міської управи Києва, обраних 20 (за іншими даними 21) вересня 1941 на зборах громадянства Києва, що відбулися на вул. Покровській, 6. Підрозділи Міської управи займали також інші будинки в різних частинах міста. Структура і штат управи не раз мінялися, станом на 1 квітня 1942 управа складалася з 17 управлінь, які поділялися на сектори, загальна чисельність персоналу налічувала понад 1200 співробітників.

Міськими головами Києва в час німецької окупації були відомі вчені, громадського-політичні діячі.

20 вересня – 26 жовтня 1941 – Оглоблин Олександр Петрович (1899 – 1992) – історик, археограф, джерелознавець, професор Київського й Одеського університетів (1920 – 30-і рр.), Українського вільного університету в Мюнхені (1945 – 51), президент (з 1970), почесний президент (з 1987) УВАН у США.

29 жовтня 1941 – 19 лютого 1942 – Багазій Володимир Пантелеймонович (1902 – 42) – математик, педагог, аспірант Київського університету. Належав до ОУН (мельниківці), членів якої намагався призначити на керівні посади в Міську управу. У вересні – жовтні 1941 – заступник київського бургомістра. Співпрацював з Українською національною радою. Брав участь у формуванні департаментів муніципалітету, створенні Українського Червоного хреста. За нього Міська управа опікувалася розселенням киян-погорільців зі спаленого Хрещатика та прилеглих кварталів, відкриттям сирітських притулків та шкіл (згодом закриті окупаційною владою). За націоналістичну діяльність та саботаж розпоряджень окупаційної влади заарештований гестапо, розстріляний у лютому 1942 разом з іншими діячами ОУН.

20 лютого 1942 – 7 листопада 1943 – Форостівський Леонтій Іванович (? – 1974) – історик. За його урядування у Києві був проведений перепис міського населення.

Значна увага приділялася господарському життю, особливо транспорту, ремісництву й торгівлі. Опікувався присадибним господарством, створював сади та ягідники, займався питаннями відбудови підприємств Києва. Під його керівництвом проводилися підрахунки письменних мешканців Києва, їх віросповідання, відстежувався природний рух населення. За його участю було виявлено масове поховання жертв сталінських репресій на Лук’янівському цвинтарі в Києві. Підтримував з окупаційною владою лояльні стосунки. На еміграції жив в Аргентині і США.

Співробітниками міської управи були син М. Драгоманова – економіст С.-О. Драгоманов, скульптор і кінорежисер І. Кавалерідзе, історик, поет, провідник ОУН О. Ольжич, історик К. Штепа (1942 – 43 – головний редактор київської газети «Нове українське слово», журналіст і провідник ОУН О. Штуль та ін.

1993 на фасаді будівлі встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним зображенням П. Чубинського (ск. Б. Довгань, арх. Ф. Юр’єв).

Тепер будинок займає «Укртелеком».

Література:

ДАК, ф. 81, спр. 8, 56, 59, 362; Бойко О. Д. Гербель Сергій Миколайович // Енциклопедія історії України. – Т. 2. – К., 2004; Верстюк В. Ф., Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998; Гайвас Я. Коли кінчалася епоха; На чужині. – Б. м., 1964; Депенчук Л. Богдан Кістяківський. – К., 1995; Записка о здании, занимаемом Киевскою второю гимназиею / Сост. заслуженый преподаватель, статский советник Ростоцкий. – К., 1893; Канерштейн М. Патріот вітчизняної музики // Музика. – 1978. – № 4; Кислиця Д. Світе ясний. – Торонто, 1987; Коновал О. Хрещатик та Успенський собор підірвали совєти // Наша віра. – 2001. – Листопад; Крышталь А. Ф. Памяти Евгения Васильевича Зверезомб-Зубовского (1890 – 1967) // Энтомологическое обозрение. – 1968. – Т. 47. – Вып. 1; Кучерук О. Міський голова Володимир Багазій і міська управа Києва у 1941 – 1942 рр. // Київ і кияни: Матеріали щорічної науково-практичної конференції Музею історії міста Києва. – К., 2006. – Вип. 6; Малюженко Л. Київ за 1942 р. // Наше минуле. – К., 1993. – № 1 (6); Орловский В. Д. 1842 – 1914. – К., 1968; Отчет Киевской 2-й гимназии за 1877 и 78-й учеб. год. – К., 1878; Отчет о состоянии Киевской 2-й гимназии за 1895/96 учебный год. – К., 1897; Поміщик-народоман: До 160-річчя від дня народження Т. Р. Рильського // Знаменні дати: Календар-2001. – К., 2001; Федченко П. М. Михайло Драгоманов. – К., 1991; Форостівський Л. Київ під ворожими окупаціями. – Буенос Айрес, 1952; Чалый М. К. Вторая Киевская гимназия (1852 – 1861). – К., 1900; Чередниченко Д. Павло Чубинський. – К., 2005.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1970 – 1973.