2011 р. Звід пам’яток Києва

Світлана Дмитрук, Михайло Кальницький, Тетяна Трегубова

563.19. Садиба 1897 – 98, в якій містилися правління профспілки київських кравців «Голка», Російське генеральне консульство, Російська мирна делегація, працювали відомі політичні діячі (архіт., іст.).

Бульв. Т. Шевченка, 3. У ряді суцільної забудови вулиці.

Споруджено коштом купця Ш. Фаєра за проектами архітекторів С. Рикачова (чолова частина) та А.-Ф. Краусса (дворові об’єми, що утворили два послідовно розташовані внутрішні двори (тепер прохід до тильного двору замуровано). Чолову частину прибуткової споруди займав готель (первісно – «Марсель», у повоєнні роки – «Дніпро», з 1964 – «Україна»).

Чотириповерховий з підвалами, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані має форму каре з прямокутним замкненим двором. Внутрішнє розпланування коридорного типу, головний вхід пов’язаний з двомаршовими сходами – у центрі чолового об’єму, проїзд на подвір’я з боку вулиці – на лівому фланзі. Перекриття пласкі, дах вальмовий бляшаний. Вирішений у формах ренесансу і цегляного стилю.

Композиція будівлі в цілому симетрична. Вісь входу на чоловому фасаді підкреслена зрізаною наметовою баштою на рівні даху. Центральну тридільну п’ятивіконну частину фасаду та флангові тривіконні прясла виділено поповерховими лопатками – канелюрованими на першому поверсі та прикрашеними нішками-ширінками на рівні четвертого. Вертикальні членування акцентовано вінцевими тридільними аттиками з горищними віконцями й фронтонами (трикутним центральним і лучковими на флангах), а також вписаними у них балконами (довгим на п’ять віконних осей над головним входом та звичайними за розміром на третьому – четвертому поверхах).

Горизонтальні членування утворені простими міжповерховими гуртами і пишним аркатурним фризом вінцевого карниза. Вікна переважно прямокутні, лише на четвертому поверсі у центральному одновіконному та флангових двовіконних праслях застосовано півциркульні прорізи. На першому поверсі вікна без обрамлень, ліворуч від прамокутного отвору головного входу – у вигляді широких вітрин. На верхніх поверхах – декоровані клинчастими замковими каменями і ліпленням рослинного характеру (гірлянди на перемичках другого поверху, вазони з пагонами у підвіконних фільонках, килимове заповнення антревольтів півциркульних прорізів четвертого поверху тощо).

Спрощене оформлення (без застосування ліплення) мають фасади, що оточують внутрішній двір. Серед них виділяється симетричний за композицією фасад тильного об’єму, розкреслений лопатками й пілястрами та міжповерховими гуртами. В його центрі розташований наскрізний проїзд, вписаний в одновіконне прясло, що завершується дугоподібним карнизом над арковим вікном на четвертому поверсі. Всі інші прорізи прямокутні. Первісне оформлення інтер’єрів не збереглося.

Будинок – зразок прибуткового комплексу кін. 19 ст., органічно вписаний в міську забудову.

У 1910-х рр. у квартирі № 14 (на першому поверсі правої прибудови до першого флігеля) діяло правління профспілки київських кравців «Голка» – одного з найпотужніших професійних об’єднань міста. 1912 – 14 та 1917 до складу правління входив Смирнов Іван Федорович (партійний псевд. – Микола Ласточкін; 1885 – 1919) – політичний діяч, голова Одеського підпільного обласного комітету КП(б)У (1918 – 19), Одеської ради робітничих депутатів (1919). Член Київської організації РСДРП (1912 – 14). Проводив серед робітників-кравців активну агітацію, вчив їх за допомогою страйків боротися за свої права, за підвищення платні, за укладання з роботодавцями колективної угоди, був одним із керівників нелегального профспілкового центру, навесні 1914 переїхав в Одесу.

1917 – член Київської ради робітничих депутатів (з травня), голова Київської центральної ради фабзавкомів (з серпня). Брав участь у жовтневому збройному повстанні 1917, член загальноміського ревкому та страйкового комітету під час січневого збройного повстання 1918. Загинув в Одесі; похований у Києві в Маріїнському парку.

1918 у садибі працювало Російське генеральне консульство. Генеральним консулом був Кржемінський Казимир Олександрович (1884 – 1937) – дипломат, завідувач відділом Балканських країн Народного комісаріату закордонних справ РСФРР (1922), тимчасовий повірений у справах СРСР у Латвії (1924), доцент Московського інституту інженерів транспорту. Репресований, розстріляний. Реабілітований 1956.

У травні – жовтні 1918 у садибі містилася Російська мирна делегація. Її очолював Раковський Християн Георгійович (справж. – Станчев Кристю; 1873 – 1941) – радянський політичний і державний діяч, голова Ради народних комісарів УСРР і нарком закордонних справ УСРР (1919 – 23), повпред СРСР у Великій Британії (1923 – 27). Репресований, розстріляний. Реабілітований 1988.

Делегація вела переговори з УНР і Українською Державою (переговори з урядом Української Держави відбувались у Педагогічному музеї на вул. Володимирській, 57; разом з Х. Раковським у них брав участь Д. Мануїльський) у контексті основних статей Брестського миру, укладеного в березні 1918. Згідно з ним, РСФРР мала визнати право українського народу на самовизначення, укласти з УНР мирну угоду, вивести з її території формування Червоної гвардії, припинити агітацію і пропаганду проти уряду та громадських установ УНР. В умовах нестабільності в Європі і в Україні Х. Раковський затягував переговори.

РСФРР анулювала Брестський договір постановою ВЦВК від 13 листопада 1918 у зв’язку з капітуляцією Німеччини в 1-й світовій війні.

На поч. 1920-х рр. готель призначався для поселення осіб у відрядженні, згодом припинив свою діяльність. У повоєнні роки його було відновлено під назвою «Дніпро»; 1964 його корпуси підпорядкували готелю «Україна».

1960 на фасаді чолового будинку встановлено білу мармурову меморіальну дошку І. Смирнову-Ласточкіну.

На поч. 1980-х рр. будівлі садиби перетворили на приміщення міських адміністративних установ. Тепер тут містяться Управління культури та Управління ритуальних послуг Київської міської держадміністрації.

Література:

Малий словник історії України. – К., 1997; Полный Справочник-Указатель Правительственных мест и лиц Украинской Державы. – К., 1918; Уряди України у ХХ ст. : Наук.-документальне видання. – К., 2001.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1990 – 1991.