2011 р. Звід пам’яток Києва
Лариса Гаврилюк, Галина Мостова, Елла Піскова
563.2. Будинок Ради по вивченню продуктивних сил України (РВПС) АН УРСР (тепер НАН України) 1972, в якому працювали відомі вчені (іст.).
Бульв. Т. Шевченка, 60. На червоній лінії забудови вулиці.
Тринадцятиповерховий, блочний, облицьований керамічною плиткою. Споруджено для РВПС УРСР АН УРСР.
РВПС було засновано 1919 як Комісію по вивченню продуктивних сил УРСР. З 1934 – Рада по вивченню продуктивних сил УРСР, з 1959 – на правах інституту. Раніше РВПС містилася за іншими адресами: на вулицях Володимирській, 54, Терещенківській, 2, М. Грушевського, 4, Червоноармійській, 92.
У цьому будинку працювали відомі вчені.
1972 – Ямпольський Стефан Михайлович (1906 – 98) – економіст, акад. АН УРСР (з 1967), заслужений діяч науки УРСР (з 1967); ректор Львівського (1944 – 57), Одеського (1957 – 65) політехнічних інститутів, директор (1965 – 70), завідувач відділу (1972 – 87) Інституту економіки АН УРСР.
1970 – 72 – голова РВПС. Одночасно 1965 – 74 – головний редактор журналу «Экономика Советской Украины».
Наукові праці присвячено питанням економіки промисловості, прогнозування, територіального розміщення продуктивних сил України, економічним проблемам технічного прогресу.
Займався проблемою освоєння природних багатств Чорного та Азовського морів та Сиваша. Один із ініціаторів, організатор створення та відповідальний редактор «Энциклопедии народного хозяйства УССР» у 4-х т. (К., 1963 – 72).
Як голова РВПС займав кабінет № 406 на четвертому поверсі будинку.
1995 – 97 – Цемко Володимир Павлович (1925 – 97) – юрист, економіст, чл.-кор. НАН України (з 1995), керуючий справами АН УРСР – НАН України (1967 – 95).
Завідував відділом проблем використання й охорони земельних ресурсів РВПС. Одночасно – декан факультету міжнародних відносин Інституту лінгвістики та права.
Наукові праці присвячено питанням ефективного використання земельних ресурсів, їх правового захисту та екологічного відтворення.
Займав кабінет № 709 на сьомому поверсі будинку.
З 1984 на дев’ятому поверсі будинку розміщується Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки (ЦДПІН). Заснований на базі організованого Г. Добровим 1965 відділу машинних методів обробки історико-наукової інформації, що у різні роки й під різними назвами входив до складу окремих установ АН УРСР: Інституту історії (до 1968), Інституту математики (1968 – 69), Ради по вивченню продуктивних сил України (1969 – 71). У 1971 – 84 – науковий підрозділ Інституту кібернетики. 1984 – 86 функціонував як Центр досліджень науковотехнічного потенціалу та історії науки у складі Інституту надтвердих матеріалів АН УРСР. З 1991 – самостійна наукова установа в системі АН – НАН України.
З 1989 заклад носить ім’я свого засновника і першого директора – Доброва Геннадія Михайловича (1929 – 89) – вченого в галузі науковознавства та історії науки і техніки, чл.-кор. АН УРСР (з 1988), Міжнародної академії історії науки (з 1965), члена Міжнародної академії гуманітарних і природничих наук (з 1978).
Працював у цьому будинку як директор Центру в 1984 – 89. Одночасно: з 1969 – засновник і відповідальний редактор республіканського міжвідомчого збірника «Науковедение и информатика» та збірника наукових праць «Материалы по науковедению», з 1981 – член редколегії міжнародного журналу «Наукометрия» (Амстердам, Будапешт); завідувач кафедри Київського інституту народного господарства (з 1981), заступник голови Ради по вивченню продуктивних сил України АН УРСР (1984 – 86), заступник директора Інституту надтвердих матеріалів АН УРСР (1986 – 89), голова спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій (з 1986), експерт ЮНЕСКО і РЕВ з питань наукової політики.
Під керівництвом ученого ЦДПІН став одним із провідних наукових закладів СРСР з проблем науково-технічного прогнозування, досліджень потенціалу науки і техніки, природознавства. Засновник наукознавчої школи в Україні.
Одним із перших в СРСР розпочав дослідження в галузі наукометрії. Вивчав проблеми науково-технічного розвитку, організації та управління науковими дослідженнями. Висунув і обгрунтував концепцію наукознавства як комплексної науки. Новаторськи розширив проблематику історії науки та техніки і збагатив арсенал методів їх аналізу й соціально-економічної оцінки.
Займав кабінет № 909 на дев’ятому поверсі будинку.
1972 – 76 в будинку працював Погребняк Петро Степанович (1900 – 76) – учений в галузі лісівництва та грунтознавства, акад. АН УРСР (з 1948); директор Інституту лісу АН УРСР (1945 – 56), голова РВПС (1948 – 50), віце-президент АН УРСР (1948 – 52).
1970 – 76 очолював відділ фізичної географії Сектора географії АН УРСР. Засновник Українського товариства охорони природи.
Наукові дослідження стосуються багатьох галузей науки про природу лісництва, лісового грунтознавства, геоботаніки, екології рослин, лісової гідрології, палеогеографії, мікробіології лісових грунтів, ландшафтознавства, залісення пісків, фізичної географії.
Обгрунтував гіпотезу про походження степів, створив учення про природну родючість лісових грунтів, удосконалив лісову типологію.Один із основоположників порівняльної екології рослин.
Створив наукову школу в лісництві (українська типологічна школа).
Займав кабінет № 914 на дев’ятому поверсі.
З цим будинком пов’язана також діяльність таких учених, як академіки О. Алимов, М. Паламарчук, члени-кореспонденти Є. Бершеда, С. Дорогунцов, Л. Руденко та ін.
Література:
НА Президії НАНУ. Особова спр. Г. М. Доброва; Вчені Інституту історії України: Біобібліогр. довідник. – К., 1998; Геннадій Михайлович Добров. – К., 1990; Добров Г. М. (Некролог) // Вісник АН УРСР. – 1989. – № 2; История Академии наук УССР. – К., 1973; Петро Степанович Погребняк. – К., 1978. – (БВ УРСР); Стефан Михайлович Ямпольский. – К., 1986. – (БУ УССР).
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1967 – 1968.