2011 р. Звід пам’яток Києва

Дмитро Малаков, Юрій Нельговський

571.14. Особняк Шестакова М. П., 1912 (архіт.).

Вул. Шовковична, 14. У правій частині ділянки, з невеликим відступом від червоної лінії забудови вулиці, на якій встановлено низеньку гратчасту огорожу на мурованому цоколі. Ліворуч – ворота у двір з гратчастими стулками на мурованих пілонах. Перед входом в особняк – невеликий газон, в глибині вузької ділянки – сад із фруктових і декоративних дерев та фонтан.

Садиба відома з кін. 19 ст. як власність київського лікаря Л. Куцевол-Артемовського, включала сучасні ділянки № 10, 12, 14 та межувала з садибою генерал-губернатора. 1906 садибу було поділено між спадкоємцями лікаря й розпродано. Наявний будинок споруджено, вірогідно, за проектом арх. Р. Мельцера на замовлення цукропромисловця М. Шестакова – директора-розпорядника цукрових заводів Ф. Терещенка, з племінницею якого був одружений, голови Південноросійського товариства заохочування землеробства та сільської промисловості. 1916 особняк придбала графиня Н. Уварова. Після встановлення радянської влади будинок націоналізовано. До початку Великої Вітчизняної війни використовувався різними установами, у т. ч. академічними, після війни до поч. 1990-х рр. перебував у віданні Управління справами ЦК КПУ.

З 1926 в будинку містилася кафедра марксизму-ленінізму при ВУАН, з 1934 – Інститут історії партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У, 1939 перейменований на Український філіал Інституту Маркса – Енгельса – Леніна при ЦК ВКП(б). З 1956 – Інститут історії партії ЦК КПУ – філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. Під час перебудови перетворений на Інститут політичних досліджень, який 1991 увійшов до складу новоствореного Інституту національних відносин і політології АН України (тепер – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАНУ). У 1980-х рр. перемістився у новоспоруджений будинок на вул. Кутузова, 8. 1991 – 93 тут розміщувався прес-центр Міністерства закордонних справ України. Планування дещо змінено відповідно до потреб нового призначення особняка.

Одноповерховий на цокольному півповерсі, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний. Планувальна композиція сформована на основі двох взаємоперпендикулярних осей, що перетинаються в центрі холу. Парадні приміщення розташовано в бельетажі. Виконаний у стилі неоренесанс.

Вісь симетрії чолового фасаду виділено ризалітом з півциркульним отвором головного входу, оформленим порталом у формах і пропорціях іонічного ордера. Встановлені на п’єдестали й прикрашені звисаючими гірляндами дві канелюровані колони портика несуть валикоподібний ліплений фриз і ошатно декорований трикутний фронтон. Цокольний поверх облицьовано сірим гранітом з фактурною обробкою «під бучарду», бічні поверхні ризаліту і наріжжя фасаду горизонтально рустовано. Пластично вирішено акцентні декоративні елементи – маскарони замкових каменів у лиштвах прямокутних вікон. Над профільованим вінцевим карнизом – масивний парапет з рельєфами розеток і гірлянд у прямокутних нішах, розміщених на осях віконних прорізів. Наріжжя увінчано декоративними вазами. На дворовому фасаді – тераса, сполучена з парадною залою.

Звернений на суміжну ділянку позбавлений декору правий бічний фасад прорізано вікнами із склоблоковим заповненням. На лівому торцевому фасаді влаштовано службовий вхід.

В інтер’єрах парадних приміщень, у центральному холі збереглися ліплені плафони та карнизи.

Будинок – характерний зразок садибної забудови Липського пагорба поч. 20 ст.

Література:

ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 97; Київ: Провідник. – К., 1930; Друг О. М. Особняки родини Терещенків // Янус – Нерухомість. – 1997. – Ч. 4; Її ж. Палацики цукрових королів // Старожитності. – 1995. – Ч. 1 – 2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2022.