2011 р. Звід пам’яток Києва

Олена Мокроусова, Елла Піскова, Лариса Федорова

521.10. Житловий будинок 1905 – 06, в якому проживали Волкович М. М., Зеров Д. К. (архіт., іст.).

Вул. Л. Толстого, 19/1. На розі з вул. Тарасівською.

На червоних лініях забудови. Вiдiграє роль архітектурної домінанти у довкіллі. Історія садиби відома з 1888, коли нею володів міщанин К. Забуський, з 1894 – його сестри – дворянка Х. Кирияцька та Г. Забуська. Первісна забудова була малоповерховою, дерев’яною, на дiлянцi розташовувався великий сад. 1905 професор Університету св. Володимира М. Волкович придбав частину садиби у М. Бендерської, яка володіла майном з 1894 за купчою та за заповiтом 1903. На замовлення нового власника зведено цей прибутковий будинок за проектом техніка І. Агурова. Первісно був триповерховим, наріжну частину увінчувала баня, вкрита бляшаною лускою. Фронтони прикрашало пишне ліплення. Дах огороджував ажурний металевий парапет.

Парадні сходи були виконані з мармуру, чорні – з граніту.

На кожному поверсі розміщувалося по дві квартири, якi мали два входи – парадний i чорний. Кімнати прикрашали ліплені плафони, кахляні груби тощо (не збереглися після проведення капітального ремонту). 1938 надбудовано два поверхи (проект виконано на замовлення молочного заводу). Надбудований об’єм вирішено простіше за первісний, візуально об’єднано з нижніми поверхами пілястрами. Наріжну баню відтворили у первісних формах.

На поч. 1990-х рр. проведено капітальний ремонт з реконструкцією, під час якої відновлено баню наріжної частини та трикутні фронтони бічних фасадів, якi первісно увінчували будинок.

П’ятиповерховий з підвалом і напівпідвалом, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані Г-подiбний, односекцiйний. Фасад по вул. Тарасівськiй більший за довжиною на два вікна, ніж фасад з боку вул. Л. Толстого.

За рахунок перепаду рельєфу вул. Тарасівської напiвпiдвали у цьому об’ємі мають вікна. Аналогічні приміщення з боку вул. Л. Толстого підвальні.

Дах над крилами двосхилий з бляшаною покрівлею. Перекриття пласкі.

Вирішений у стилістиці історизму з використанням ренесансно-барокових елементів у декорі. Композицiя обох фасадів симетрично-осьова. Наріжну частину будинку завершує баня зі шпилем та аттиковою стінкою.

Первісно в полі стінки містилася монограма власника – літера «В», доповнена волютоподiбними завитками. Поверхню стін на рівні першого – третього поверхів рустовано. Карниз третього поверху (первісно вінцевий) доповнено сухариками та прямокутними фільонками, що чергуються зі спрощеними кронштейнами. Членування фасадів по вертикалі підкреслено лопатками та пілястрами з коринфськими капітелями. Пластичної виразності фасаду додає обрамлення пiвциркульних вікон третього поверху профільованими архівольтами із замковими каменями та вікна другого поверху з трикутними сандриками на кронштейнах і пласкими лиштвами.

Лаконічний архітектурний декор двох верхніх поверхів складають пласкі прямокутні лиштви, канелюровані лопатки, розетки стилізованих капітелей, орнаментальні підвіконні вставки.

Парадний вхід з боку вул. Тарасівської обладнано піддашком на ажурних металевих кронштейнах. Частково збереглося ліплення у вестибюлі та огорожа парадних сходів.

Ліворуч будинку на вул. Л. Толстого – огорожа з металевими ворітьми.

Споруда – зразок типового прибуткового будинку поч. 20 ст., що входив до садибного комплексу з господарськими малоповерховими будівлями.

1906 – 28 у квартирі № 3 на другому поверсі проживав власник садиби Волкович Микола Маркіянович (1858 – 1928) – лікар-хірург, акад. ВУАН (з 1928), першовідкривач збудника риносклероми (1888), засновник вітчизняної школи хірургів і ортопедів. У ці роки – професор і завідувач кафедр хірургічної госпітальної клініки (1903 – 11, містилася при Київському військовому госпіталі) та хірургічної факультетської клініки університету (1911 – 20), потім – Київського медичного інституту (1920 – 23, містилася на сучасному бульв. Т. Шевченка, 13 – 17), завідувач науково-дослідної кафедри хірургії при Київському відділенні Головнауки Наркомосвіти УСРР (1923 – 28).

У дорадянський час консультував у лікарні для хронічно хворих дітей Імператорського людинолюбного товариства, лікарні Товариства швидкої медичної допомоги та інших медичних закладах. У грудні 1908 – січні 1909 брав участь у Першому Всеросійському отоларингологічному з’їзді. 1911 отримав подяку від російського імператора за медичний догляд за смертельно пораненим головою Ради міністрів Російської імперії П. Столипіним під час його перебування в лікарні у Києві. Засновник та голова Київського хірургічного товариства (1908 – 28).

Досліджував зоб, риносклерому, апендицит, жовчнокам’яну хворобу, рак горла, ушкодження кісток і суглобів.

Описав симптом хронічного апендициту – м’язовий симптом Волковича (1911), розробив методи лікування перелому кісток (шина Волковича), запропонував низку нових методів пластичних операцій, нову операцію з видалення колінного суглоба при туберкульозі.

Займав з сім’єю в дорадянський час дванадцять кімнат, з яких три були видiленi для прийому хворих. Раніше мешкав на вул. Михайлівській, 21. Похований на Байковому цвинтарі.

1924 – 41 у квартирі № 3 жив Зеров Дмитро Костянтинович (1895 – 1971) – ботанік, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1965), директор Інституту ботаніки АН УРСР (1946 – 63). У роки проживання в цьому будинку працював у Київському університеті (з 1922) асистентом при кафедрі морфології і систематики рослин, старшим викладачем, з 1933 – завідувачем кафедри нижчих рослин.

Одночасно – співробітник Ботанічного кабінету і Гербарію ВУАН (з 1921) та утвореного на їх основі Інституту ботаніки ВУАН, завідувач відділу біології цього закладу (з 1931). У зазначений період працював у галузі важливих напрямів ботанічної науки – болотознавства і бріології. Досліджував проблеми флористики, систематики й морфології торфових мохів. У 1930-і рр. розпочав систематичні палінологічні дослідження, вивчав викопні рослини міжльодовикових торф’яників у районах середнього Дніпра, на околицях Канева, у нижній течії Прип’яті. Вперше дослідив склад лісів України у зазначену добу, показав залежність розвитку рослинності від змін фізико-географічних умов.

Пізніше мешкав на вул. Володимирській: у 1944 – 70 – в будинку № 61/11, квартира № 41; 1970 – 71 – в будинку № 51/53, квартира № 73.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4777; оп. 2, спр. 2775; ф. 163, спр.198; ф. Р-330, оп. 4, спр. 42; Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1899 – 1915) год. – К., 1899 – 1915; Дмитрий Константинович Зеров. – К., 1988; Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982; Крилов О. Л. М. М. Волкович (Нариси життя та діяльності). – К., 1947; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841 – 1991). – К., 1991; Проценко Л. Н. Історія Київського некрополя. – К., 1995; Хохоля В. П. Николай Маркиянович Волкович (К 125-летию со дня рождения) // Клинич. хирургия. – 1983. – № 12.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1610 – 1611.