Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Тетяна Маніфасова, Елла Піскова, Тетяна Трегубова

267.2.2. Готель 1907–08, в якому містяться наукові установи НАНУ, де працювали відомі вчені (архіт., іст.).

Вул. Трьохсвятительська, 4. На червоній лінії забудови вулиці, коротким бічним фасадом звернений до парку «Володимирська гірка». З будинком № 4-а з’єднується стіною та прилеглим до неї одноповерховим об’ємом колишньої пральні, з будинком № 4-в – цегляною огорожею з брамою, аркову перемичку й лучковий фронтон над якою втрачено.

Зведений за проектом арх. Є. Єрмакова. У 1930-х рр. надбудований двома поверхами.

Шестиповерховий, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний. Внутрішнє планування коридорне двобічне, пов’язане з трьома сходовими клітками – центральною і торцевими, що утворюють ризаліти на дворовому фасаді.

Перекриття пласкі.

Оздоблений у неоросійському стилі, декор виконано з цегли. Два верхні (надбудовані) поверхи позбавлені архітектурного декору. Головний, майже не виділений вхід до будинку – в центрі фасаду з боку вул. Трьохсвятительської, на правому фланзі – проїзд на подвір’я. Композиція чолового фасаду ярусна, ритмічна. Горизонтальні членування визначає карниз між другим і третім поверхами та підвіконні гурти. Наріжжя площин, в яких розміщені вхід і проїзд, підкреслено лопатками, декорованими рустом (другий поверх), ширінками (третій), фільонками й трикутними дашками (четвертий поверх).

Більшість вікон прямокутні, внизу – з клинчастими перемичками, на третьому поверсі – з лиштвами, які складаються з пілястрів і лучкових сандриків, на четвертому – з пілястрів під трикутними сандриками. Над входом і проїздом влаштовано вікна з напівциркульними перемичками, окреслені кілеподібними декоративними арками. Оздоблена поребриком коробова арка проїзду спирається на масивні грушоподібні напівколони зі стилізованими романськими капітелями й увінчується декоративною нішкою. Дворовий фасад – без декору, з прямокутними вікнами та міжповерховими гуртами.

Будинок є найбільшою спорудою у комплексі монастирських готелів.

З 1922 використовувався як гуртожиток студентів вищих навчальних закладів.

Після війни переданий інститутам АН УРСР.

З 1975 на третьому і четвертому поверхах будинку розміщується Інститут філософії АН УРСР (з 1994 – НАН України), раніше містився на вул. М. Грушевського, 4. Тут працювали відомі вчені.

1975– 98 – Куценко Володимир Ілліч (1921–98) – філософ, акад. АН УРСР (з 1985). Завідувач відділу інституту (1970–89), одночасно – заступник акад.-секретаря Відділення історії, філософії і права (з 1975), головний редактор журналу «Філософська думка» (1971–78). З 1989 – радник директора інституту. Досліджував методологічні проблеми соціального пізнання, наукового керування творчим процесом.

Розробив багаторічну дослідницьку програму розвитку соціальної філософії як категорії суспільно-наукового пізнання та соціальної дії, організував практичну реалізацію цієї програми.

Відзначений премією ім. Д. Мануїльського Президії АН УРСР (1983).

У 1990-х рр. працював у кімнаті № 312 на третьому поверсі.

1975–2001 – Шинкарук Володимир Іларіонович (1928–2001) – філософ, акад. АН УРСР (з 1978), чл.-кор. АН СРСР (з 1981), іноземний член Російської академії наук (з 1991), заслужений діяч науки і техніки України (з 1996). Директор інституту (1968–2001) й завідувач відділу філософської антропології (1968–2000). Одночасно – віце-президент Всесоюзного і голова Українського філософських товариств (1972–87), головний редактор журналу «Філософська думка» (з 1979), голова Наукової ради АН УРСР «Філософські і соціальні проблеми науки і техніки» (з 1983), голова правління товариства «Знання» України (з 1984), депутат Верховної Ради УРСР (1985–89), очолював її комісію з підготовки закону про мови. З 1990-х рр. брав активну участь у роботі Комітету з питань мовної політики України.

Досліджував проблеми історії і теорії діалектики, філософських основ гуманізму, закономірностей науково-технічного прогресу та сучасного суспільного розвитку. Розвинув концепцію філософії людини, що дало потужний поштовх формуванню української філософсько-антропологічної школи.

Зробив значний внесок у вивчення історії світової (передусім – німецької) і вітчизняної філософії. Під його керівництвом і за безпосередньої участі вийшло два томи «Історії філософії на Україні» (1987), «Філософський словник» (видання 1973, 1986), де вперше у вітчизняній енциклопедичній літературі здійснено розробку української філософської термінології.

З ім’ям вченого пов’язано формування нових підходів до трактування світогляду і світоглядного змісту філософського знання. Відзначений премією ім. Д. Мануїльського АН УРСР (1977) і Державною премією УРСР (1982). Працював на третьому поверсі в кабінеті директора (кімната № 315).

З 1975 другий поверх і кілька кімнат п’ятого поверху будинку займає Інститут держави і права ім. В. Корецького АН УРСР (з 1994 – НАН України). До цього містився на вул. М. Грушевського, 4 (див. ст. 89.6).

1975–93 тут працював Бабій Борис Мусійович (1914–93) – правознавець, акад. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1974). В інституті – з 1969 (з 1949 – в Секторі держави і права, на базі якого засновано цей заклад). Під час роботи у цьому будинку – завідувач відділу (1969–88), директор інституту (1974–88), одночасно – акад.-секретар Відділення економіки, історії, філософії та права АН УРСР (1968–88). З 1988 – радник Президії АН УРСР. Член Постійної палати Третейського суду в Гаазі (з 1976). Очолював делегації України на конференції і сесії Спецкомітету ООН (1975, 1979), на Другій всесвітній конференції проти расизму і расової дискримінації (1983, Женева). Досліджував проблеми теорії та історії держави і права, історії правознавства. Науковий керівник, відповідальний редактор і один із авторів колективної праці «Історія держави і права Української РСР» (1967–76). Відзначений Державною премією УРСР (1981).

Працював у кабінеті директора на другому поверсі.

У цьому будинку працював також у 1975–84 почесний директор інституту (з 1974), акад. АН УРСР Корецький Володимир Михайлович (1890–1984), ім’я якого було присвоєно закладу 1990. Директор інституту у 1969–74 (на вул. М. Грушевського, 4).

Тепер в будинку містяться наукові заклади НАН України: Інститут філософії ім. Г. Сковороди, Інститут держави і права ім. В. Корецького, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського, а також Київський університет права, Київський інститут перекладачів та ін.

Література:

ДАКО, ф. 802, оп. 41, спр. 2618, 6114; ЦДІАКУ, ф. 169, оп. 6, спр. 138; Борис Моисеевич Бабий. – К., 1984. – (Биобиблиография ученых УССР); Верстюк В. Ф., Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998; Владимир Илларионович Шинкарук. – К., 1988. – (Биобиблиография ученых УССР); Володимир Ілліч Куценко (Некролог) // Вісник НАН України. – 1998. – № 3 – 4; Киево-Михайловский Золотоверхий монастырь в его прошедшем и настоящем состоянии. – К., 1908; Київ: Провідник. – К., 1930; Хто є хто в Україні: політики, підприємці, військові, науковці, діячі культури, спортсмени. – К., 1997; Шинкарук Володимир Іларіонович // Вісник НАН України. – 2002. – № 2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 685 – 686.