1999 р. Звід пам’яток Києва

Лариса Гаврилюк

Завод Гретера, Криванека і K°, 19 – 20 ст.

(іст.).

Вул. Індустріальна, 2 – 4, просп. Перемоги, 49/2.

Завод заснований у 1882 р. підприємцями чехами Я. Гретером та О. Криванеком під назвою «Київський чавуноливарний і механічний завод» на київській околиці – Шулявці. Випускав чавунну арматуру, болти, гайки, ремонтував машини. В 1888 р. оформився в акціонерне товариство «Київський машинобудівний завод Гретера, Криванека і K°», яке 1890 р. приступило до будівництва (на тій самій території) нового заводу. Став найбільшим машинобудівним підприємством міста. Виробляв устаткування для цукрових заводів (у цій галузі був провідним у Росії), парові котли, насоси тощо. В 1896 р. на Нижньогородському ярмарку заводу присуджено Золоту медаль за парову машину. В 1915 р. його фактичним власником став І. Ярошинський. У період революції 1905 р. заводські робітники створили «Шулявську робітничу республіку» (назва – від приміського селища Шулявки, за межами якого виріс завод), де підтримували порядок бойові дружини.

Робітники заводу брали участь у жовтневому 1917 і січневому 1918 р. збройних повстаннях у Києві. В 1919 р., після націоналізації, завод дістав назву «Перший державний київський машинобудівний завод». Виконував замовлення для Червоної армії: устатковував панцерники, ремонтував машини суден Дніпровської флотилії. В 1920 – 21 рр. знову випускав обладнання для цукрових заводів, водночас освоїв машини для переробки торфу, жорна млинів. В 1922 р. дістав назву «Більшовик».

В 1929 р. вчений Є. Патон влаштував у котельному цеху лабораторію для електрозварювальних випробувань, чим поклав початок співробітництва заводу та Інституту електрозварювання АН УРСР.

Під час реконструкції в 1930-і pp. до заводу приєднано територію за західною брамою; площа підприємства розширилася вдвічі, вибудовано нові цехи, перший з яких – механічний (нині механоскладальний). Завод перепрофільовано на випуск устаткування для хімічної промисловості, зокрема, для виробництва синтетичного каучуку. В 1934 р. розпочав випуск обладнання для шинної та гумотехнічної промисловості. Під час оборони Києва 1941 р. завод випускав снаряди, протитанкові надовбні, панцерники, ремонтував танки й автомобілі. У липні – серпні 1941 р. частину устаткування й робітників евакуйовано в м. Кострому, м. Дзержинськ (Російська Федерація), основна частина переїхала до Свердловська, де склала основу комбінату «Уралхіммаш». Тут налагодили випуск 120-мілімегрових мінометів. Державний комітет оборони нагородив «Уралхіммаш», кістяк якого складали робітники «Більшовика», орденом Трудового Червоного Прапора. В окупованому Києві в цехах заводу на ремонті рухомого складу поряд з робітниками працювали військовополонені. Діяла підпільна група опору В. Хохлова. На фронтах війни троє робітників стали Героями Радянського Союзу: льотчик-винищувач В. Бондаренко, командир артилерійської батареї С. Богайчук, льотчик-штурмовик І. Лисенко. У боях за визволення Києва восени 1943 р. заводські споруди було значно пошкоджено. В адміністративному корпусі дислокувався командний пункт 167-ї Сумсько-Київської стрілецької дивізії. Відбудова почалася 1944 р., і вже наприкінці року завод став випускати мирну продукцію. Після війни було освоєно випуск апаратів для виробництва віскози, з 1964 р. – нову технологію ливарного виробництва (виготовлення стрижнів і форм з рідких сумішей, що твердіють самі). В 1975 р. завод об’єднано з науково-дослідним інститутом, що в свою чергу мав завод дослідного машинобудування та різні лабораторії.

Від первісних споруд залишилися будівлі токарного (тепер інструментальний) цеху, центрального складу (тепер 4-й механоскладальний цех) і будинок Гретера (тепер Центральна заводська лабораторія).

В 1965 р. на фасаді Центральної лабораторії (вул. Індустріальна, 4) відкрито бронзову меморіальну дошку, в 1975 р. на заводському подвір’ї – меморіал на пошанування заводчан, загиблих у 2-й світовій війні (ск. Г. Хусид).

История городов и сел Украинской ССР: Киев. – К., 1982;

Лебедь Г. Н., Скляренко Е. М., Соловьев Д. Г. Люди и годы завода «Большевик». – К., 1982.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 383 – 384.