2011 р. Звід пам’яток Києва

Наталія Малій, Елла Піскова

495.3. Будинок клініки Київського ветеринарного інституту 1930 – 31, де працювали відомі вчені (архіт., іст.).

Вул. Васильківська, 17. Корпус № 6. По осі кварталу з відступом 60 м від червоної лінії забудови. Побудований за проектом арх. Д. Дяченка, як центральна споруда комплексу клінік Київського ветеринарного інституту, під які було відведено ділянку пл. 12 га на тодішній київській околиці (Деміївка).

Загальний обсяг клінічних споруд разом з втраченими корпусами (інфекційне відділення, патологоанатомічний театр, ізолятор для великих тварин, кузня тощо) становив 32 тис. куб. м.

Будівля призначалася для терапевтичного та хірургічного відділень. Складався з двоповерхової адміністративнонавчальної частини з котельнею в підвалі та одноповерхових бічних крил з асфальтовою підлогою для проведення практичних занять і тимчасового утримання свійських тварин. У 1970-х рр. одноповерхові крила надбудовано, 2003 проведено реконструкцію будівель під сучасне використання.

Двоповерховий, частково з підвалами, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані П-подібний з п’ятигранним виступом у центрі дворового напівкаре.

Симетрію композиції порушує невелика прибудова до західного крила.

Перекриття пласкі, дах у центрі – двосхилий під бляхою, над бічними крилами – вальмовий, металочерепичний. Внутрішнє планування однобічне з коридором упродовж подвір’я. Головний вхід по осі лінійного вуличного фасаду пов’язаний зі зміщеними праворуч двомаршовими сходами на другий поверх й у підвал. Архітектурне вирішення наслідує форми господарських споруд в українському садибному будівництві доби класицизму, зокрема, економічного будинку (або будинку садівника) в білоцерківському парку «Олександрія».

Оформлення фасадів лаконічне. Триосьову композицію з боку вулиці сформовано центральною виступною п’ятивіконною частиною, увінчаною трикутним фронтоном з трьома невеликими арковими прорізами, та фланговими п’ятивіконними ризалітами з другим поверхом у формі вкритої черепицею мансарди, яка продовжується над бічними крилами. Рівнотиньковані фасадні площини завершено спрощеним коловим карнизом. Між центральною частиною на чоловому фасаді і фланговими ризалітами проходить міжповерховий гурт. Основним елементом архітектурної виразності є ритм і форма віконних прорізів, позбавлених обрамлень: квадратних тристулкових по осі фронтону, прямокутних двостулкових (поодиноких і здвоєних на бічних фасадах), півциркульних на флангових ризалітах. Головний вхід має шестигранний отвір, характерний для споруд в стилі українського модерну.

В інтер’єрі збереглися первісні кам’яні сходи з металевою огорожею, матеріал підлог і опорядження стін змінено.

Рідкісна за типологією будівля є твором відомого архітектора у складі комплексу Української сільськогоспо1944 до цього будинку переведено КВІ, що раніше містився в корпусі № 3. З 1957 КВІ входить як ветеринарний факультет до складу УСГА (тепер НАУ).

У клініці працювали:

1945 – 50 – Маркевич Олександр Прокопович (1905 – 99) – зоолог, акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1965), член Академії зоології в Ангрі (Республіка Індія, з 1969), почесний член ряду іноземних наукових товариств і асоціацій, акад.-секретар Відділення загальної біології АН УРСР (1970 – 72). Під час роботи у цьому будинку – завідувач кафедри паразитології та інвазійних хвороб КВІ. Одночасно – заступник директора (1946 – 48), директор Інституту зоології АН УРСР (1948 – 50), проректор (1936 – 39, 1944 – 47), завідувач кафедри, потім – професор (1935 – 81) Київського університету; засновник і незмінний керівник Українського наукового товариства паразитологів (з 1945). Розробив наукові засади гідропаразитології, паразитоценології (ввів до наукового обігу ці терміни). Працював на першому поверсі у кімнаті № 39.

1945 – 49 – Овчаренко Федір Данилович (1913 – 96) – хімік, акад. АН УРСР (з 1961), голова Відділу хімічних та геологічних наук АН УРСР (1961 – 63), директор Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А. Думанського АН УРСР (1968). Працював у КВІ 1937 – 41, 1945 – 49. Під час роботи у цьому будинку – завідувач кафедри неорганічної та аналітичної хімії. Створив новий науковий напрям у дослідженні ліофільності дисперсних мінералів, пояснив механізм взаємодії полярних і неполярних речовин з їх поверхнею. Голова правління товариства «Знання» УРСР (1964 – 68). У 1937 – 41 працював у корпусі № 3.

1944 – 90 – Поваженко Іван Омелянович (1901 – 91) – вчений у галузі ветеринарної хірургії, акад. УАСГН (з 1959), заслужений діяч науки УРСР (з 1943). З студентських років працював санітаром в клініках КВІ. Викладав з 1925 у КВІ та на ветеринарному факультеті УСГА (з 1957). У 1937 – 77 – завідувач кафедри хірургії, якій присвоєно ім’я вченого. Директор КВІ у 1946 – 47. Одночасно – голова відділення тваринництва УАСГН (1960 – 62). Засновник української наукової школи ветеринарних хірургів. Досліджував питання, пов’язані із значенням лімфатичної системи в хірургічній патології, проведенням черевно-порожнинних операцій, проблем з удосконалення знеболювання під час операцій тварин. 1937 зазнав політичних репресій. Працював на першому поверсі у кімнаті № 32. У 1931 – 41 – у корпусі № 3.

1944 – 59 – Чеботарьов Роман Семенович (1905 – 81) – зоолог, акад. АН БРСР (з 1961), директор Білоруського науково-дослідного ветеринарного інституту (1959 – 68). Завідувач кафедри паразитології КВІ (1935 – 59), одночасно – директор і завідувач кафедри Львівського ветеринарного інституту (1944 – 49). Розробив методику вивчення паразитологічної ситуації, запропонував систему заходів для боротьби з паразитами сільськогосподарських тварин і людини. Працював на першому поверсі у кімнаті № 39. 1935 – 44 – у корпусі № 3.

1944 – 52 в цьому будинку працював також акад. АН УРСР Касьяненко Володимир Григорович (1901 – 81), у 1931 – 41 працював в корпусі № 3.

Тепер тут розміщується Науково-навчальний інститут земельних ресурсів та правознавства НАУ.

Література:

Архів НАУ. Особова спр. І. Поваженка; Александр Прокофьевич Маркевич. – К., 1986; Будова соціалістичного Києва. – К., 1932; Діденко В.В. Нарис історії Національного аграрного університету. – К. 1998; Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982; Пономаренко Ф. Видатний вчений-хірург (І. О. Поваженко) // За сільськогосподарські кадри. – 1959. – 6 черв.; Рудик С. К. Київська школа ветеринарних морфологів. – К., 1998; Федір Данилович Овчаренко. – К., 1985.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1423 – 1424.