2011 р. Звід пам’яток Києва

Олена Мокроусова

561.38. Житловий будинок 1881, 1949 – 52, в якому проживав Семадені Б.-О. А. (архіт., іст.).

Вул. Червоноармійська, 12 (квартири № 27 – 46). На червоній лінії вулиці, в ряді щільної різночасової забудови. Входив до складу садиби, що мала первісно № 20.

У 1840-х рр. майном володів іноземний підданий І. Румтер, який придбав ділянку у міщан Карпенкових. Забудова в цей час була представлена кількома житловими і господарськими дерев’яними будинками, зведеними за «зразковими проектами». До кін. 1870-х рр. власники проводили в садибі незначні ремонтно-будівельні роботи.

Докорінно змінив розріджену малоповерхову забудову власник садиби з 1881 – лікар І. Шостаковський. На його замовлення арх. В. Ніколаєв виконав проект триповерхового, Т-подібного в плані будинку в стилістиці історизму. Архітектор застосував симетрично-осьову композицію головного фасаду, яка підкреслювалася двома бічними ризалітами, фланкованими пілястрами. Ризаліти завершувалися тридільними фронтонами з підвищеною центральною частиною, в яких містилися горищні вікна. В оздобленні будинку були використані традиційні для Києва цього періоду ренесансно-барокові елементи – розвинені криволінійні сандрики над віконними прорізами другого поверху. Під час реалізації проекту їх поле доповнили виразні скульптурні зображення чоловічих і жіночих голівок. Головний фасад будинку був нетинькований, з розшивкою швів. На першому поверсі містилися три дорогі магазини з прикрасами в інтер’єрі, дзеркальними подвійними вікнами. На другому – третьому поверхах розташовувалися по дві комфортабельні багатокімнатні квартири. Квартиру з десяти кімнат на другому поверсі займала родина домовласника.

1885 садибу з будинком придбав відомий київський кондитер Б.-О. Семадені. В цей час велика ділянка вже була розділена на дві окремі, майже однакові за розмірами домоволодіння. 1887 Б.-О. Семадені докупив сусідню садибу купця Л. Прейса (праворуч, між будинками № 12 та 10). На цій ділянці 1888 технік А.-Ф. Краусс прибудував до будинку одноповерхову цегляну крамницю (магазин посуду; не збереглася).

1903 до основного об’єму крамниць зроблено одноповерхову кам’яну прибудову для розміщення зимового саду.

1907 майно перейшло до Е. Семадені та дітей. 1913 у садибі з’явилися нові споруди; кондитерська фабрика, що містилася тут, була розширена. 1914 садиба була продана. Її останнім власни-ком став А. Мень. Після революції націоналізований триповерховий будинок залишався житловим, квартири перетворили на комунальні. 1938 – 41 планувалася надбудова двох поверхів, якій завадила Велика Вітчизняна війна.

Реконструкцію будинку з надбудовою здійснено 1949 – 52 за проектом, що розроблявся в архітектурній майстерні «Київпроекту», очолюваній арх. А. Добровольським (автори – архітектори Ю. Москальцов, С. Павловський, за участю Гюбнера). Автори частково повернулися до варіанту надбудови 1938.

Вони запропонували обробити перший нежитловий поверх цементним тиньком з гранітною крихтою, яка імітувала граніт під бучарду. Елементи архітектурного оздоблення другого – третього поверхів залишалися без змін. Одночасно з надбудовою в квартирах провели ремонт, реконструювали приміщення магазину на першому поверсі. В будинку залишили дерев’яні перекриття. Покрівлю зробили бляшаною (замість запланованої черепичної).

1954 на місці одноповерхової крамниці зведено восьмиповерховий житловий будинок художників (№ 12-б).

П’ятиповерховий, цегляний, тинькований, пофарбований, в плані Т-подібний, односекційний. Первісне планування квартир (по дві квартири на поверсі) частково змінено. Дах двосхилий.

Первісний триповерховий об’єм вирішено в стилістиці історизму, два надбудовані поверхи мають стриманіше оформлення. Композиція головного фасаду симетрична, підкреслена двома бічними розкріповками, які первісно завершувалися тридільними аттиками з прорізами горищних вікон. Розкріповки фланковано рустованими лопатками (другий – третій поверхи) та модифікованими доричними пілястрами (четвертий – п’ятий поверхи). У сандрики барокових абрисів вікон другого поверху вписано скульптурні голівки.

Вікна третього поверху мають лиштви, що складаються з бічних пілястрів та сандриків у формі трикутників з плечиками. Подібну форму повторюють сандрики на четвертому поверсі.

Над третім поверхом зберігся колишній вінцевий фриз, оздоблений аркатурою. Сучасне завершення складається з профільованого карниза на модифікованих модульйонах та неширокого фриза з орнаментальним мотивом плетінки. Первісні вітринні прорізи першого поверху змінено. Прямокутний отвір парадного входу фланковано рустованими лопатками й завершено сандриком з триклинчастим замковим каменем. Над входом – балкон (не автентичний). На другому поверсі розкріповок містяться балкони, що спираються на масивні, півкруглі у плані кронштейни. Первісні ажурні огорожі балконів не збереглися. Дворові фасади мають стриманий вигляд, без декоративного оформлення.

Будинок – характерний зразок кількох історичних етапів у розвитку київської архітектури.

1885 – 1907 на другому поверсі будинку проживав Семадені Бернард-Оттон Андрійович (1845 – 1907) – один з найвідоміших київських кондитерів, засновник цукеркової фабрики, хазяїн знаменитої кондитерської на Хрещатику. Був швейцарським підданим, відкрив свою справу в Києві в 1880-х рр., після чого одержав звання тимчасового київського купця. Спочатку його кондитерська містилася в будинку М. Штіфлера на вул. Хрещатик, 15 (на місці сучасного пасажу), де до придбання власного будинку мав помешкання. Пізніше відкрив заклад у будинку навпроти Міської думи, на вул. Хрещатик, 9 (не зберігся), де кондитер орендував перший поверх. Це кафе користувалося особливою популярністю в Києві, вдень його зазвичай відвідували підприємці, комерсанти, біржовики, де вирішували ділові питання. Кондитерську Б.-О. Семадені називали неофіційною київською біржею.

1913 у будинку на вул. Хрещатик, 39 (не зберігся) було відкрито нове відділення родинної кондитерської. Оборот підприємства Б.-О. Семадені становив до 100 тис. крб. на рік. Фірмовим виробом довгий час вважалася карамель від кашлю «Кеті-Босс», затверджена як лікувальний засіб медичним департаментом. Підприємство займалося також «артистичним виконанням тортів, пірамід, морозива, кремів», у т. ч. за описом або малюнком замовника. Нащадки кондитера проживали в Києві ще в 1930-х рр. Його син А. Семадені орендував приміщення під цукерню на вул. Червоноармійській, 12. У ці роки жив у будинку на сучасній вул. Горького, 70.

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 2195; ф. 143, оп. 3, спр. 103; ф. 163, оп. 39, спр. 317, 1250, 1975; Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – Пг., 1914.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1928 – 1929.