Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Лариса Гаврилюк, Сергій Кілессо

561.43. Житловий будинок 1952, в якому проживали відомі письменники, діячі науки і культури (архіт., іст.).

Вул. Червоноармійська, 6. На червоній лінії забудови вулиці.

Споруджений на замовлення Спілки письменників України за проектом архітекторів А. Добровольського та О. Малиновського.

Шестиповерховий, цегляний, чоловий фасад облицьовано світлою малоформатною плиткою, у плані прямокутний, двосекційний. Одна з секцій складається лише з чотирикімнатних квартир, друга – з трикімнатних. У плануванні будинку враховано близькість до напруженої транспортної магістралі, тому в бік добре впорядкованого й озелененого двору звернено спальні та робочі кабінети. Дах двосхилий, вальмовий.

Перекриття пласкі. Вирішений у формах радянського ретроспективізму.

Архітектурне обличчя будинку формують чотири гранчасті еркери, що пластично збагачують поверхню фасаду, і великі аркові прорізи відомого в Києві книжкового магазину «Сяйво». Особливою прикметою в оздобленні фасаду є те, що автори чи не вперше в архітектурній практиці для акцентування виступних керамічних деталей застосували покриття їх чорною поливою, що надало будинку певної урочистості й ошатності. Це великого виносу карниз з парапетом, рельєфні, прекрасно нарисовані деталі симетрично розташованих еркерів на рівні четвертого і п’ятого поверхів, коринфські капітелі, що на лівому фланзі прикрашають в’їзд на подвір’я, маленькі круглі медальйони в неглибоких нішах, де розміщуються два входи, картуш над проїздом. Перший поверх разом з архівольтами оброблено блоками-рустами сірого граніту.

Будинок – яскрава пам’ятка вітчизняної архітектури 1950-х рр.

Тут проживали відомі письменники, діячі науки і культури.

1968 – 80 у двох кімнатах чотирикімнатної квартири № 9 на шостому поверсі – Бобир Діодор Миколайович (1907 – 80) – письменник, перекладач, учасник Великої Вітчизняної війни.

Працював в основному в галузі художнього перекладу. Перекладав українською мовою твори П. Бажова, Р. Гамзатова, Г. Гейне, О. Грибоєдова, Л. Леонова, М. Лермонтова, Б. Нушича, О. Пушкіна, Л. Толстого, А. Чехова та ін. Лауреат Літературної премії ім. М. Рильського (1980). 1983 вийшла книга його віршів, перекладів, статей та спогадів «Люблю і вірю».

1952 – 56 у чотирикімнітній квартирі № 16 на четвертому поверсі – Вишня Остап (справж. – Губенко Павло Михайлович; 1889 – 1956) – письменниксатирик та гуморист.

У роки проживання в цьому будинку був членом редколегії журналу «Перець», обирався членом правління Спілки письменників України. 1955 реабілітований у справі, по якій був засуджений 1934 до розстрілу за приналежність до т. зв. української контрреволюційної організації. Попередній вирок замінено на десять років ув’язнення у виправно-трудовому таборі (відбував покарання в Печоро-Ухтомських таборах до 1943).

У період проживання за цією адресою вийшли книги письменника «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ війни не хоче» (1953), «Мисливські усмішки» (1954), «Великі ростіть» (1955). Перекладав українською мовою твори Я. Гашека, О’Генрі, М. Гоголя, В. Маяковського, Б. Нушича, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, А. Чехова та ін.

1952 – 88 у чотирикімнатній квартирі № 8 на п’ятому поверсі – Воронько Платон Микитович (1913 – 88) – поет, учасник Радянсько-фінляндської та Великої Вітчизняної воєн.

У ці роки обирався членом президії та заступником голови правління Спілки письменників України, відповідальним секретарем комісії з роботи з молодими авторами СП України.

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1972), премій ім. М. Островського (1960) та ім. Лесі Українки (1976).

У роки проживання в цьому будинку опублікував збірки віршів та поем «Моя Москва» (1953), «Народження легенди» (1954), «Борг» (1955), «Моя Гуцульщина» (1956), «Тепло землі моєї», «Драгі другарі» (обидві – 1959), «Мирний неспокій» (1960), «За всі літа розлуки» (1962), «У світлі зірниць» (1968), «Повінь» (1970), «Здвиг-земля» (1976), «Совість пам’яті», «Батьківські долоні» (обидві – 1980), «Бистрина», «Осениця», «На рідному порозі» (всі – 1983); книжки для дітей «Малятам-соколятам» (1955), «Ніколи не хвались» (1958), «Коли виростають крила» (1960), «Три кроки» (1963), «Читаночка» (1969), «Казка про Чугайстра» (1971), «Сніжинки», «Сніжна зіронька горить» (обидві – 1973), «Облітав журавель» (1974), «Всім по сім» (1975), «Співаючий камінь» (1979).

Перекладав українською мовою вірші болгарських поетів.

1952 – 66 у чотирикімнатній квартирі № 19 на шостому поверсі – Дольд-Михайлик Юрій (справж. – Михайлик Юрій Петрович; 1903 – 66) – письменник. Був директором видавництва «Радянський письменник», членом редколегії газети «Літературна Україна».

У роки проживання в цьому будинку опублікував збірки оповідань «Каховські оповідання» (1952), «Портрет матері» (1954), п’єсу «Бориславська трагедія» (1954), пригодницькі романи «І один у полі воїн» (1956), «У чорних лицарів» (1963). Автор сценаріїв ряду художніх та науково-популярних фільмів.

1952 – 93 у квартирі № 18 на п’ятому поверсі – Засенко Олексій (Олекса) Єлисейович (1907 – 93) – літературознавець, критик, перекладач.

1950 – 73 – на науковій роботі, був заступником директора, завідувачем відділу Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР.

Досліджував історію української літератури, творчість Марка Вовчка, О. Маковея, М. Черемшини та інших письменників. Один з авторів фундаментальних видань «Історія української літератури» у 2-х т. (1954 – 57) та 8-ми т. (1967 – 71). Удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1988) за розробку наукових принципів, упорядкування, підготовку текстів зібрання творів І. Франка у 50-ти т. та коментарів. Автор збірника «Літературно-критичні статті і нариси» (1962), книги спогадів «Дорогі мої сучасники» (1983).

Раніше мешкав на сучасній вул. Липській, 19.

1952 – 95 у квартирі № 1 на другому поверсі – Козаченко Василь Павлович (1913 – 95) – письменник. Учасник Великої Вітчизняної війни, тема якої посіла значне місце в його творчості.

1973 – 78 – голова Спілки письменників України. Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1971), премією ім. М. Островського (1963).

У роки проживання в цьому будинку вийшли друком повісті «Сальвія» (1956), «Гарячі руки» (1960), «Блискавка» (1962), «Листи з патрона» (1967), «Яринка Калиновська» (1969), «Біла пляма» (1970); романи «Отчий дім» (1979), «Коні вороні (дума про матір)» (1989).

Раніше мешкав на сучасній вул. Б. Хмельницького, 68.

1952 – 87 у квартирі № 9, потім у квартирі № 15 на четвертому поверсі – Кондратенко Віктор Андрійович (1911 – 87) – письменник. Учасник Великої Вітчизняної війни, яка стала однією з провідних тем в його творчості. 1974 – 84 – головний редактор журналу «Радуга».

У період проживання в цьому будинку вийшли друком поетичні збірки письменника «Дороги наступу» (1953), «Схід сонця» (1975); романи «Курська дуга» (1965), «Останній комендант» (1968), «Вторгнення» (1970), «Полечкополе» (1971), «Увага: "Блискавка!"» (1984); повісті «Без оголошення війни» (1981), «Хлопчики "Грому"» (1985).

1952 – 78 у чотирикімнатній квартирі № 5 на другому поверсі – Ле Іван (справж. – Мойся Іван Леонтійович; 1895 – 1978) – письменник. Учасник 1-ї світової війни, революційних подій 1917 у Петрограді, громадянської війни в Україні, Великої Вітчизняної війни, що знайшло відображення в творчості.

У роки проживання в цьому будинку обирався членом правління Спілки письменників СРСР, членом президії Спілки письменників України.

У цей період вийшли його роман у 3-х томах «Хмельницький» (1957 – 65), удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1967); книжки оповідань, повістей та нарисів «Право молодості» (1953), «Побратими» (1954), «На грані безодні» (1958), «Кленовий лист», «В снопі дозріває» (обидві – 1960), «Капітан артилерії» (1971), «Борозною віку» (1973).

1952 – 85 у чотирикімнатній квартирі № 12 на другому поверсі – Нагнибіда Микола Львович (1911 – 85) – поет, заслужений працівник культури Білоруської РСР (з 1974).

Упродовж багатьох років обирався членом правління і президії Спілки письменників України. Лауреат Державної премії СРСР (1952) та Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1970).

У роки життя в цьому будинку опублікував збірки віршів і поем «Оживуть степи», «Поезії», «Світле братерство» (всі – 1952), «Степ і море» (1958), «Гірські вершини» (1960), «Зерна граніту» (1963), «Балади» (1964), «Вечірні багаття» (1965), «Крила» (1966), «Жовтнева книга» (1967), «На полі битви» (1969), «Моє серце в степах» (1973), «Вам присвячую» (1975), «День побачення» (1977), «Висота» (1978), «Благословенна будь!» (1980), «Подвиг любові» (1984).

Перекладав з білоруської та інших мов народів СРСР.

1952 – 82 у чотирикімнатній квартирі № 6 на четвертому поверсі – Олійник Степан Іванович (1908 – 82) – поет-гуморист і сатирик, учасник Великої Вітчизняної війни. Лауреат Державної премії СРСР (1950).

Був членом редколегії журналу «Перець». Обирався до керівних органів Спілки письменників України: був членом президії і правління, головою творчої комісії сатири та гумору.

Автор понад 30 книжок, у т. ч. «Сер Макітра» (1952), «З щирим серцем, а про декого з перцем» (1953), «Дорога дама», «За прикладом старшого брата» (обидві – 1954), «Який Сава – така і слава» (1955), «Шахтарям донецьким – хлопцям молодецьким!» (1957), «Здоровенькі були» (1958), «Карась-середняк» (1961), «Дозвольте запевнить!» (1963), «Добрий день вам, добрі люди!» (1966), «Дозасідався…» (1968), «Батьки та діти», «Здоровіше з гумором живеться» (обидві – 1970), «Готов почати все спочатку» (1974), «Такі, так би мовити, справи!» (1976), «В ім’я добра – супроти зла!» (1978), «Де Іван?» (1982), збірки автобіографічних оповідань «З книги життя» (1964).

Надрукований у газеті «Правда» фейлетон С. Олійника «Пес Барбос та незвичайний крос» був екранізований режисером Л. Гайдаєм у 1961.

1952 – 62 у чотирикімнатній квартирі № 3 на третьому поверсі – Скляренко Семен Дмитрович (1901 – 62) – письменник, учасник Великої Вітчизняної війни, тема якої знайшла відображення в його творчості. Обирався членом правління та президії, відповідальним секретарем правління Спілки письменників України, членом ревізійної комісії правління Спілки письменників СРСР.

До часу проживання в цьому будинку належать роман-дилогія «Карпати» (1952), історичні романи «Святослав» (1959), «Володимир» (1962), збірка оповідань та нарисів «Легендарний начдив» (1955).

Перекладав з російської, білоруської та латиської мов.

1952 – 66 у чотирикімнатній квартирі № 20 на шостому поверсі – Смілянський Леонід Іванович (1904 – 66) – письменник.

Був членом редакційної ради видавництва «Радянський письменник», постійним членом видавничої редакційної ради видавництва «Дніпро».

У ці роки написав повість «Сад» (1952), роман про Т. Шевченка «Поетова молодість» (1950 – 65), повість «Червона троянда» (1955), п’єсу «Мужицький посол» (1956), збірки оповідань «Крила» (1954), «Чубарик» (1967). За його сценарієм знято кінофільм «Іван Франко» (1956).

1952 – 93 у квартирі № 2 на другому поверсі – Хижняк Антон Федорович (1907 – 93) – письменник. 1950 – 61 – головний редактор «Літературної газети». Удостоєний Міжнародної премії ім. Г.-А. Насера (1973).

Автор роману «Крізь століття» (у 2 кн., 1982 – 87), повістей «Тамара» (1959), «Невгамовна» (1961), «Онуки спитають» (1963), «Нільська легенда» (1965), «Київська прелюдія» (1977), збірок оповідань «Килимок» (1961), книжок і нарисів «Шведські враження» (1956), публіцистики «Слово сучасника» (1974).

Раніше жив на вул. Хрещатик, 15.

Розміщений в будинку магазин «Сяйво» в 1950 – 60-х рр. був добре знаним серед шанувальників книжки місцем, де можна було не лише придбати потрібну книжку, він був і місцем зустрічей із шанованими письменниками на імпровізованих зустрічах і читацьких конференціях. Тут можна було отримати автографи Остапа Вишні, А. Малишка, М. Рильського, В. Сосюри, С. Скляренка та інших відомих письменників.

В гранітних рустах першого поверху будинку встановлено меморіальні дошки:

Остапу Вишні – з чорного лабрадориту з бронзовим барельєфним портретом і присвятним текстом (1957, ск. М. Декерменджі, арх. І. Шмульсон);

П. Вороньку – бронзова з горельєфним портретом і присвятним текстом (1992, ск. М. Запорожець);

Ю. Дольд-Михайлику – наріжна дошка з сірого граніту з барельєфним портретом і присвятним текстом (1968, ск. К. Годулян, арх. Р. Юхтовський);

І. Ле – бронзова з горельєфним портретом і присвятним текстом (1981, ск. А. Німенко, арх. Т. Довженко);

М. Нагнибіді – бронзова з горельєфним портретом і присвятним текстом (1990, ск. В. Міненко, арх. П. Коптєв);

С. Олійнику – бронзовий горельєфний портрет з написом (1984, ск. А. Кущ, архітектори К. Сидоров, Г. Щербина);

С. Скляренку – сіра гранітна з викарбуваними назвами творів письменника, бронзовим барельєфним портретом і присвятним текстом (1967, ск. А. Фуженко, арх. В. Савченко);

Л. Смілянському – наріжна бронзова з горельєфним портретом і присвятним текстом (1978, ск. І. Макогон).

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 1976, 4558; З порога смерті. – К., 1992; Писатели Украины в Великой Отечественной войне. – К., 1985; Письменники Радянської України. 1917 – 1987. – К., 1988; Українська літературна енциклопедія. – 1988. – Т. 1; 1990. – Т. 2; 1995. – Т. 3.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1930 – 1933.