2003 р. Звід пам’яток Києва
Воронов Н. В. Советская монументальная скульптура. 1960–1980. – М., 1984.Марина Протас
413. Пам’ятник Чубарю В. Я., 1970 (мист.).
Просп. Відрадний. На осі алеї по центру проспекту.
Автори – ск. І. Шаповал, арх. І. Шемседінов. Розміри: вис. погруддя – 0,8 м, постаменту – 3,7 × 1,05 × 0,9 м, стилобата – 4,2 × 6,0 м.
Чубар Влас Якович (1891–1939) – політичний, радянський державний діяч. Народився і розпочав трудовий шлях в Україні. Учасник жовтневого перевороту в Петрограді. 1919 працював у Києві уповноваженим ВРНГ РСФРР в Україні, з грудня 1919 – голова Оргбюро з відбудови промисловості України, з 1920 – голова УРНГ, одночасно з грудня 1921 – Центрального правління кам’яновугільної промисловості Донбасу. З 1923 спочатку заступник, 1923–34 – голова РНК УСРР, очолював Комітет сприяння Дніпробуду при ВУЦВК (з 1926).
Виступив послідовним провідником курсу індустріалізації, суцільної колективізації сільського господарства, брав участь у чистках державного апарату. За нього Україна пережила найстрашніший голодомор 1932–33. В 1927 був одним з ініціаторів фабрикації т. зв. націоналістичного ухилу, виступав проти М. Скрипника, М. Хвильового, О. Шумського як провідників процесу українізації. 1934–38 – заступник голови РНК СРСР і Ради праці та оборони, 1937 за сумісництвом – нарком фінансів. 1937 заарештований. Розстріляний.
Пам’ятник репрезентує певну новаційну тенденцію розвитку монументальної пластики. Портретні твори у станковій та монументальній скульптурі 1960–70-х рр. тяжіють до станковізації, інтимізації образу, до формально-композиційного укрупнення портрета-погруддя, іноді виокремлювався лише фрагмент обличчя. Такі новації позначилися й на пам’ятникові В. Чубарю.
Фронтально зорієнтоване бронзове погруддя з легким поворотом голови ліворуч, з асиметричним плечовим зрізом неправильною трапецією встановлено на призматичному постаменті з червоного граніту і гранітному стилобаті.
Завдяки високому постаменту, на чоловому боці якого анотаційний напис, а також укрупненню погруддя пам’ятник не губиться в міському довкіллі. Цьому сприяє «трибунний» характер образного вирішення, що відповідає поширеній тоді міфологемі провідної ролі компартії в історичній долі народу. Характер портретованого розкрито завдяки застосуванню реалістичної пластики, проте скульптору не вдалося уникнути уніфікованої прямолінійності у відтворенні т. зв. революційного пафосу.
Література:
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 872 – 873.