1999 р. Звід пам’яток Києва
Михайло Кальницький, Дмитро Малаков, Олена Сердюк, Лариса Федорова
Житловий будинок (Мороза Б. В.) 1910 – 12 рр., в якому проживали відомі вчені
(архіт., іст., мист.).
Вул. Володимирська, 61/11.
На розі вулиць Володимирської і Л. Толстого, на червоних лініях забудови, довгим боком орієнтований на вул. Л. Толстого. Споруджено за проектом арх. Й. Зекцера у стилі модерн на замовлення домовласника – київського купця Б. Мороза як прибутковий житловий бу динок.
Семи-, восьмиповерховий цегляний, у плані складної конфігурації, зумовленої наріжним розташуванням ділянки перепадом рельєфу та прагненням максимального використання площі забудови. Два невеличкі подвір я з трьох боків оточені обємом будинку, сполучаються з вулицею і між собою внутрішніми проїздами.
Наріжну частину увінчує декоративна чотиригранна наметова баня зорово розрахована на сприймання з далекої відстані. Так само зважаючи на містобудівне положення споруди, що замикає перспективу вулиці, в оздобленні фасадів використано форматні деталі які добре помітні здалеку, – великі еркери на рівні третього – п’ятого поверхів, залізобетонні огорожі балконів та лоджій, великомасштабне ліплення фриза в стилі модерн під вікнами третього поверху, ліпні вставки, керамічна плитка червоного кольору тощо. Стіни першого і цокольного поверхів облицьовано полірованим та бучардованим червоним гранітом. Планування секційне, симетричне в кожній секції, але неоднакове в різних секціях.
Кращі (шести-, восьмикімнатні) квартири містяться з боку вул. Л. Толстого. Парадний вхід з боку вул. Л. Толстого має великі засклені фацетованим склом двері з латунними накладними деталями. Вестибюль від значається величезними розмірами, кесонованою стелею, тримаршовими мармуровими сходами, скульптурою, яка розміщена ліворуч над нішею. Збереглися первісні світильники під стелею, розроблені в стилі модерн. Починаючи з другого поверху сходи двомаршові, причому з проміжної площадки окремий (третій) марш веде до квартир, зорієнтованих на подвір’я. Стіни сходової клітки декоровано ліпними карнизами, вхідні двері квартир прикрашено різьбленням по дереву. Парадні сходи, розташовані з боку вул. Л. Толстого, освітлюються крізь скляний ліхтар у стелі та засклені отвори, що приймають денне світло від вікон чорних сходів, розміщених з обох боків проміжного майданчика парадних сходів. Тут також містяться шахти двох ліфтів. Значно стриманіше оформлено парадний вхід з боку вул. Володимирської: звичайні двомаршові сходи, вузькі майданчики, ліфт, двобічне розташування квартир. Над дверима ліфта стіну декоровано ліпним поліхромним панно з квітів та листя.
У секції з боку вул. Л. Толстого квартири на кожному поверсі розташовано у двох рівнях внаслідок перепаду висоти на поверсі: дві великогабаритні квартири на основному рівні й три малогабаритні – на другому. У парадному під’їзді та квартирах збереглися ліпні плафони, інші елементи декору. Найбільшу мистецьку цінність являє інтер’єр квартири № 8 з первісним плануванням і оздобленням (ліплення, двері кутня груба, облицьована білими полив’яними кахлями з чавунними орнаментованими дверцятами). Ліпний декор виконано у стилі модерн з елементами неокласицизму та ампіру. Зокрема плафон у квартирі № 42 (секція, що виходить на вул. Володимирську), включає розташовані симетрично по колу стилізовані античні вази, пальмети, лаврові гірлянди.
У квартирі № 14 для декорування кутів плафона використано пальмети. Ліпні декоративні композиції плафонів з геометричними та флоральними мотивами виконано у стилі модерн. Трапляються такі характерні для модерну елементи, як прямі та вигнуті лінії, що, перетинаючись під різними кутами, утворюють складний орнамент; стилізовані букети з троянд і польових рослин, фризи з квітів та листя маків (квартира № 49, коридор), стилізовані соняшники, яблуні з плодами (квартири № 13, 26), вінки з польових квітів (квартира № 44) тощо. У деяких кімнатах залишилася первісна паркетна щитова підлога, у двох квартирах (у ванних кімнатах) – два фризи, облицьовані плиткою з орнаментом із квітів.
З часу зведення будинку опалення було водяним. Залишилося декілька первісних радіаторів, один з них (квартира № 5) оздоблено орнаментом у верхній та нижній частинах.
Будинок було оснащено системою кондиціонерів («пилососи для забору пилу»), переговорними пристроями у квартирах та під’їздах. Частково збереглися: ручка вмикання кондиціонера в одній із квартир, переговорні труби (у двох квартирах та під’їздах), вентиляційні решітки у квартирах, столярне заповнення вікон і дверей з бронзовими та чавунними відлитими приладами відмикання. Фільончасті двостулкові двері у квартирах прикрашено різьбленими дерев’яними накладками.
В обох парадних під’їздах у холах та на майданчиках між сходовими маршами – підлога з метласької плитки (білого і блакитного кольорів), викладеної у шаховому порядку та облямованої смугою плиток з хвилястим орнаментом.
Коване металеве поруччя сходів виконано в стилі модерн: у верхній частині проходить орнаментальна смуга з геометричних елементів (трикутників, дуг, прямокутних деталей). На стінах вздовж сходів та над дверима квартир зберігся ліпний декор з флоральних мотивів та хвилястих ліній. З ужиткових предметів залишилися деінде металеві вимикачі світла, замок на дверях, дзвінок. В кухнях – первісні дерев’яні антресолі зі сходами.
У 1910 – 20-і рр. тут мешкав Скловський Євген Львович (1869 – 1930) – педіатр, співробітник Київського університету, в 1918 – 20 рр. – завідувач відділу охорони материнства та дитинства Київського окрздороввідділу; в 1920 – 28 рр. – завідувач кафедри Київського клінічного інституту; з 1929 працював в Українському НДІ охорони материнства і дитинства (нині – Інститут педіатрії, акушерства та гінекологи ім. Б. Буйка АМН України). В 1911 р. організував у Києві перші дитячі ясла.
В 1944 р. після повернення з евакуації до Києва значна кількість житлових приміщень у будинку була надана АН УРСР. Тут проживали відомі вчені.
До 1960-х рр. у квартирі № 42 – Бабко Анатолій Кирилович (1905 – 68) – хімік, акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1966). Завідувач лабораторії Інституту загальної та неорганічної хімії АН УРСР (з 1941), водночас завідував кафедрою аналітичної хімії Київського університету (з 1944). Зробив значний внесок у вивчення розчинів комплексних сполук.
До 1950-х рр. у квартирі № 31 – Білодід Іван Костянтинович (1906 – 81) – мовознавець, акад. АН УРСР (з 1957), акад. АН СРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), віце-президент АН УРСР (1963 – 78). У зазначений період – з 1946 р. – співробітник Інституту мовознавства АН УРСР ім. О. Потебні (з 1961 – директор). Одночасно – завідувач кафедри Київського університету (1947 – 57 рр., з 1952 р. – професор), голова Відділу суспільних наук (1952 – 57). Пізніше, обіймаючи посаду міністра освіти УРСР (1957 – 62), мешкав на вул. Терещенківській, 5. Наукові праці з історії і сучасного функціонування української та російської літературних мов, лінгвістики, лексикології та лексикографії, мовознавства тощо.
До 1963 р. у квартирі № 27 – Василенко Андрій Овер’янович (1891 – 1963) – вчений у галузі машинобудування та сільськогосподарської механіки, акад. АН УРСР (з 1948). В 1944 – 58 рр. – завідувач лабораторії і директор Інституту машинознавства і сільськогосподарської механіки АН УРСР (тепер фізико-технолопчний інститут металів та сплавів НАН України). Професор Київського сільськогосподарського (1944 – 45) й Київського автодорожнього (1946 – 59) інститутів. Наукові праці присвячено теорії дослідження та конструюванню сільськогосподарських машин. В 1950 р. відзначений Державною премією УРСР.
До 1964 р. у квартирі № 8 – Гришко Микола Миколайович (1901 – 64) – ботанік, акад. АН УРСР (з 1939), директор Інституту ботаніки АН УРСР (1939 – 44). У зазначений період – засновник і у 1944 – 58 рр. – директор Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (нині носить його ім’я). В 1944 – 48 рр. – професор Київського університету. Був головою Відділу сільськогосподарських наук АН УРСР (1945 – 48). Автор наукових праць з питань селекції, інтродукції та акліматизації рослин.
До 1970 р. у квартирі № 41 – Зеров Дмитро Костянтинович (1895 – 1971) – ботанік, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1965). Директор Інституту ботаніки АН УРСР (1946 – 63), в 1963 – 71 рр. – завідувач відділу. Одночасно завідувач кафедри нижчих рослин Київського університету (до 1957). Займався вивченням мохоподібних, питаннями палеоботаніки, історії ботаніки. Відзначений Державною премією УРСР (1969). З 1970 р. жив на вул. Володимирській, 51/53.
До 1958 р. у квартирі № 7 – Корноухов Микола Васильович (1903 – 58) – вчений у галузі будівельної механіки, акад АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1954). Працював в Інституті будівельної механіки АН УРСР (тепер – Інститут механіки ім. С. Тимошенка НАН України), у 1940 – 44 рр. – його директор. Одночасно завідував кафедрою у Київському інженерно- будівельному інституті. Був головою Відділу технічних наук АН УРСР (1952 – 54). Досліджував міцність та стійкість будівельних конструкцій. Відзначений Державною премією СРСР (1950).
У квартирі № 40 до 1960-х рр. жив Сухомел Георгій Йосипович (1888 – 1966) – вчений у галузі гідравліки та гідромеханіки, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1957). Працював в Інституті гідрології і гідротехніки (з 1963 р. – Інститут гідромеханіки) АН УРСР, в 1940 – 58 рр. – директор, одночасно до 1948 р. викладав у Київському політехнічному інституті. Розробив теорію руху рідини з вільною поверхнею у відкритих водотоках. Пізніше мешкав на вул. Володимиро- Либідській, 16.
До 1949 р. у квартирі № 6 – Штокало Йосип Захарович (1897 – 1987) – математик, історик науки, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1968), голова Президії Львівської філії АН УРСР (1949 – 56). У зазначений період – заступник директора Інституту математики АН УРСР (1946 – 49), одночасно – завідувач кафедри Київського університету. Основні дослідження в галузі теорії диференційних рівнянь, операційного числення, історії математики. З 1956 р. жив у Києві на вул. Шовковичній, 10.
У будинку також проживали члени-кореспонденти АН УРСР:
– у 1950-і рр. – Гуслистий Костянтин Григорович (1902 – 73) – історик, етнограф;
– у 1940 – 50-і рр. у квартирі № 2 – Котельников Олександр Костянтинович (1877 – 1964) – учений в галузі електротехніки;
– у 1960-і рр. – Пеньков Олександр Михайлович (1906 – 68) – механік;
– до 1958 у квартирі № 42 – Фіалков Яків Нафтулович (1895 – 1958) – хімік, та інші вчені.
Тепер частину приміщень займають посольства Федеративної Республіки Бразилії та Естонської Республіки, на першому поверсі – магазини.
ДАК, ф. 163, оп. 6, спр. 198;
Академия наук Украинской ССР: Телефонный справочник. – К., 1949;
Академія наук України: Персональний склад. – К., 1993;
Календарь: Адресная и справочная книга г. Киева за 1914 год. – К., 1913;
Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). – К., 1957;
Ясиевич В. Е. Архитектура Украины на рубеже XIX-XX веков. – К., 1988.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 268 – 270.