1999 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Лариса Федорова

Готель Чарнецького Ф. 1879 р., в якому проживали Врубель М. О., Нестеров М. В., Петр В. І., де містилися установи, в яких працювали й навчалися відомі діячі науки і культури

(іст.).

Вул. Володимирська, 16.

Збудовано за проектом арх. В.Ніколаєва. Чотириповерховий, цегляний, тинькований. У кін. 19 ст. тут містився готель «Мебльовані кімнати Ф. Чарнецького».

У січні – червні 1888 р. тут проживав Врубель Михайло Олександрович (1856 – 1910) – художник, акад. Петербурзької AM (з 1905). Уперше поселився у Києві 1884 р. для участі в реставрації давніх фресок Кирилівської церкви, потім неодноразово приїздив і тривалий час жив у місті за різними адресами, зокрема в 1888 р. на квартирі у мецената М. Тарновського на розі вулиць Володимирської та Прорізної (будинок не зберігся), після чого переселився до готелю Чарнецького. У цей період Врубель працював над картиною «Христос в пустелі», варіантом композиції «Гамлет і Офелія» (нині в Третьяковській галереї у Москві), скульптурним втіленням образу Демона, розробляв ескізи до розписів у Володимирському соборі. Пізніше проживав у готелі «Кане» на розі Фундуклеївської вул. (нині Б. Хмельницького) та Хрещатика.

У березні 1890 р. у готелі жив Нестеров Михайло Васильович (1862 – 1942) – художник, заслужений діяч мистецтв РРФСР (з 1942). Це був перший приїзд художника до Києва, який прибув на запрошення проф. А. Прахова, щоб узяти участь у написанні картин для іконостаса Володимирського собору. Пензлеві М. Нестерова належать ікони в іконостасах бічних нав першого поверху – зображення слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія, св. Варвари та ін., а також композиції «Різдво Христове» і «Воскресіння» на стінах хорів, «Богоявлення» – у хрещальні. За ескізами Васнецова Нестеров написав на стовпах головної нави зображення святих Бориса й Гліба. Пізніше митець провів у Києві значну частину свого життя, створив тут ряд творів, чимало з яких експонується у зібранні Київського музею російського мистецтва. Проживав також на вул. Банковій, 8 (будинок не зберігся).

На поч. 20 ст. у будинку мешкав Петр В’ячеслав Іванович – директор київської гімназії «Групи батьків», викладач 2-ї гімназії, колегії П. Ґалаґана, приват-доцент кафедри класичної філології Київського університету.

У 1908 – 11 рр. у будинку містилася приватна чоловіча гімназія В. Петра, яку наприкінці 1909 р. перетворено на гімназію «Групи батьків». Серед викладачів навчального закладу були зоолог В. Артоболевський, історик, богослов, протоієрей Ф. Титов. В 1911 р. гімназія переїхала на Миколаївську пл., 4 (тепер – пл. І. Франка, 5). Будинок зайняла жіноча гімназія та дитячий садок В. Жеребцової.

1 січня 1920 р. тут було відкрито Український кооперативний інститут ім. М. Туган-Барановського, першим директором якого був Птуха Михайло Васильович (1884 – 1961) – економіст, статистик, демограф, акад. УАН (з 1920), директор Демографічного інституту УАН (з 1919), голова секції статистики соціально-економічного відділу та його секретар (1919 – 23), голова президії Товариства економістів, завідувач кафедр кількох київських вузів.

16 грудня 1920 р. навчальний заклад приєднано до Київського інституту народного господарства на правах продовольчо-кооперативного факультету. 14 липня 1922 р. на його базі створено Київський кооперативний вищий технікум, який у травні 1923 р. було переведено на вул. Воровського, 23. У технікумі працювали відомі вчені – А. Василенко, К. Воблий, П. Кованько, М. Птуха, П. Сльозкін та ін. Навчалося понад 400 студентів.

Тут містилася середня школа № 13 ім. К. Ушинського, яку 1955 р. закінчила Шепітько Лариса Юхимівна (1938 – 79) – кінорежисер, заслужений діяч мистецтв РРФСР (з 1974), лауреат Державної премії СРСР (1979, посмертно). Пізніше будинок займало Міністерство промисловості будівельних матеріалів.

З грудня 1966 до січня 1972 р. у Міністерстві промисловості будівельних матеріалів на посаді старшого інженера відділу технічної інформації працював Стус Василь Семенович (1938 – 85) – поет, перекладач і громадський діяч. Приміщення відділу містилося у підвальному поверсі будинку. Тут Стус читав свої твори в колі друзів і співробітників, працював над рукописами. В 1972 р. заарештований за правозахисну діяльність. Помер на засланні. 19 листопада 1989 р. прах В. Стуса було перевезено до Києва й перепоховано на Байковому цвинтарі.

Тепер у будинку посольство Республіки Узбекистан.

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 1564;

Врубель: Переписка. Воспоминания о художнике. – Л., 1976;

Ганчель В. Київський вищий кооперативний технікум // Нова громада. – 1923. – № 7 – 8;

Довгань Р. Поет // Голос відродження. – К., 1989;

Історія Академії наук України, 1918 – 1923: Документи і матеріали. – К., 1993;

Кальницький М. Б. Маловідома адреса // Прапор комунізму. – 1983. – 23 квіт.;

Його ж. Две трагические судьбы пересеклись близ Святой Софии // Киевские ведомости. – 1988. – 13 янв.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 257 – 258.