Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Марія Кадомська, Михайло Кальницький, Олександр Кучерук, Лариса Федорова

Садиба 1891 – 92 рр., в якій містилося Київське громадське зібрання, відбувалися збори «Української народної громади», діяла Культурна референтура ОУН

(архіт., іст., мист.).

Вул. Володимирська, 45.

У щільному ряді забудови вулиці, на колишній садибі М. Качали – дружини київського інженера і громадського діяча В. Качали. Після смерті В. Качали (1894) власники садиби неодноразово змінювалися.

На червоній лінії забудови кварталу розташований триповерховий прибутковий житловий будинок з цокольним поверхом, у тилу ділянки – двоповерховий флігель – особняк власниці садиби. Обидві споруди зведено за проектом і під керівництвом арх. О. Хойнацького. Вони є яскравими зразками періоду еклектизму в архітектурі Києва.

Прибутковий будинок П-подібний у плані, з поверхом на дві квартири й центральним проїздом на подвір’я. Симетричний за композицією вуличний фасад перенасичений архітектурним і скульптурним декором ренесансно-барокового характеру. Нижній ярус рустований, верхні поверхи – з різноманітними за формою віконними сандриками. Об’єднані важкими корінфськими колонами, які несуть розкішно прикрашений антаблемент і високі дахові вежі. Тилові крила за первісним проектом коротші, у 1892 подовжені. У фризі центрального ризаліту вміщено скульптурні фігури путті, один з яких тримає тези з латинською абревіатурою: «S.P.Q.R.», що означає: «Сенат і народ римський». Скульптурні кронштейни балконів другого поверху виконано у вигляді напівфігур атлантів і каріатид.

Флігель, що замикає вісь проїзду, хрестоподібний у плані, розташований на схилі. Тому його фасади різноповерхові: головний, звернений у бік вул. Володимирської, має два поверхи, тильний – триповерховий. В оформленні споруди використано прийоми і форми ренесансної архітектури. Фасади розчленовано горизонтальними лініями дощаного русту, тяг і карнизів. Віконні прорізи з лучковими сандриками. Другий поверх оперезаний широким орнаментальним фризом. Вхід акцентовано балконом з ажурною огорожею. До візерунку ґрат вписані ініціали власниці.

Інтер’єри особняка частково переплановано, первісними залишилися вестибюль з мармуровими сходами, освітлений ліхтарем верхнього світла, кімнати, прикрашені ліпним орнаментом витонченого рисунка.

Особняк у глибині ділянки спочатку використовувався як житловий. В 1909 – 10 рр. він був перебудований для розміщення Київського громадського зібрання – популярного в місті клубу ліберальної інтелігенції. При цьому було влаштовано двосвітну залу з чудовою акустикою, виділено приміщення для клубної бібліотеки – однієї з найбагатших у Києві. Київське громадське зібрання засновано у 1907 р. Серед керівників клубу і постійних відвідувачів були: видавець газети «Киевская мысль» Р. Лубковський, популярний фейлетоніст тієї ж газети І. Левинський (Гарольд), аграрний діяч, майбутній міністр гетьманського уряду України А. Ржепецький, відомий київський лікар Й. Дейч та ін. У зібранні регулярно відбувалися концерти, лекції, літературні вечори. Ця зала часто використовувалася різними культурними організаціями, зокрема українським клубом «Родина». В 1911 р., коли вшанування пам’яті Т. Шевченка з нагоди 50-річчя від дня його смерті було офіційно заборонено, дитячий «Недільник» у Київському громадському зібранні був чи не єдиним заходом, що відзначив цю дату.

У 1910-х pp. у фасадному будинку проживав Любинський Всеволод Юрійович (1840 – 1920) – лікар-фармаколог, активний діяч «Української народної громади», у травні – грудні 1918 р. – міністр народного здоров’я й опіки Української Держави.

У березні – квітні 1918 р. у квартирі В. Любинського збиралися члени організації «Українська народна громада», створеної з ініціативи генерала Скоропадського Павла Петровича (1873 – 1945), яка підготувала державний переворот і встановлення гетьманської влади П. Скоропадського 29 квітня 1918 р. Серед членів УНГ були відомі українські землевласники, офіцери 1-го Українського корпусу, представники Вільного козацтва, інженери, адвокати, громадсько-політичні діячі. У зборах, зокрема, крім власника квартири і П. Скоропадського, брали участь Б. Бутенко, О. Вишневський, М. Гіжицький, І. Дусан, Г. Зеленевський, В. Кочубей, М. Кочубей, І. Полтавець-Остряниця, О. Сахно-Устимович, С. Шемет та ін.

Під час гетьманату в особняку містилося Управління коменданта м. Києва, пізніше – Будинок лікаря.

У вересні – грудні 1941 р. у будинку нелегально містилася Культурна референтура (відділ) ОУН на чолі з поетом і політичним діячем О. Ольжичем, до якої входили поетеса О. Теліга, журналіст О. Штуль та ін. Свою діяльність припинила на поч. 1942 р. Більшість її членів було заарештовано гестапо й розстріляно.

З 1947 р. – Будинок учених, в якому відбулося чимало визначних заходів – конференцій, лекцій, зустрічей вчених. Драматичним гуртком-студією Будинку вчених бл. двох десятиліть керував Лавров Юрій Сергійович (1905 – 80) – актор, народний артист СРСР (з I960). До 1968 р. працював у Київському російському драматичному театрі ім. Лесі Українки.

У фасадному будинку тепер – Посольство Королівства Данії.

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 614, 1148; ф. 163, оп. 41, спр. 3929, 4076; Кальницкий М. Киевское общественное собрание // Возрождение-91. – 1991. – № 9;

Киевское общественное собрание: Список членов на 1 января 1914 г. – К., 1914;

ОУН: минуле і майбутнє. – К., 1993;

Погребенник Ф. Три поїздки // Київ. – 1986. – № 3;

Самчук У. На коні вороному. – Вінніпег, 1990;

Скоропадський П. Спогади (кінець 1917-грудень 1918). – К.; Філадельфія, 1995;

Ю. С. Лавров: сцена и годы. Воспоминания о Ю. С. Лаврове. – М., 1989.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 284 – 285.