1967 р. Історія українського мистецтва
Серед пам’яток письма та книжкової графіки, створених у XIV столітті, перше місце належить Київській псалтирі, що її написав на замовлення епіскопа Михаїла київський протодиякон Спиридоній у 1397 році (Державна публічна бібліотека ім. Салтикова-Щедріна в Ленінграді). Написана добрим уставним письмом, Київська псалтир оздоблена майже 300 мініатюрами. Малюнки розміщено на полях книги, для наочнішого зв’язку певне місце тексту і відповідну ілюстрацію нерідко з’єднано тонкою лінією. Всі мініатюри Київської псалтирі можна поділити на дві основні групи. Поряд з канонічними зображеннями, запозиченими з тодішнього іконопису, тут є численні побутові, анімалістичні, батальні, пейзажні, історичні та алегоричні сюжети, де всебічно, зі справжньою енциклопедичною широтою відбиваються життя та світогляд суспільства того часу.
Мініатюри Київської псалтирі мають площинний та декоративний характер, як це було властиво класичним зразкам мистецтва феодального суспільства. Виконано їх у своєрідній манері легкого і в той же час точного, завершеного малюнка, де все другорядне опущено. Художника не зупиняють і не утруднюють досить складні пози, ракурси і повороти. Все це він приводить до найпростішого та найяснішого виразу.
Автор мініатюр володіє винятковим композиційним чуттям, яке дає йому змогу вкомпоновувати свої, нерідко складні та багатофігурні зображення на вузькі й незручні поля рукопису. Робить він це легко й невимушено, то витягаючи їх по горизонтальних полях книги, то загинаючи під кутом, то компонуючи в невеликі замкнуті групи. Майстерно, наприклад, розміщено під кутом на двох полях книги складну композицію «Страшного суду». Представлена вона в п’яти групах, красиво об’єднаних мотивом червоної «вогненної» ріки, що, ніби розтікаючись, завершується внизу великою плямою «геєни вогненної», де чорти катують грішників. Пляма ця вдало зрівноважує асиметричну побудову композиції всієї сторінки.
Ряд мініатюр Київської псалтирі присвячено історичним темам. В одній з них алегорично показано місто Київ, як вежу, біля якої умовно, у вигляді двох голів, у яких з уст течуть водяні струмені, зображено ріки – Дніпро і Десну, що зливаються біля цього стародавнього міста. Нижче від вежі схематично намальовано трибанну церкву з фігурою ангела та з написом «Святая Софія».
В ілюстрації «Поклоніння ідолам» відчуваються відгомони ще не зовсім зниклого тоді поганства. Сцена будування церкви викликає спогади про довгий і складний процес християнізації Русі. Відбиваючи тодішні соціальні відносини, автор мініатюр зображує багатих та убогих. Численні батальні сцени і зображення полонених асоціюються з боротьбою проти зовнішніх ворогів, яку постійно вели народи Русі з самого початку своєї історії.
У таких мініатюрах, як ілюстрація до притчі про Варлаама, художник намагається дати відповідь на філософські питання про життя і смерть, про долю людини. В багатьох мініатюрах Київської псалтирі зображено сцени полювання, тварин і птахів, рослини. В тому, як передано легкість і граціозність кінського бігу, стрімкий рух хижих звірів тощо, помітно, що художник не лише любить життя, природу, а й досить добре їх знає. Безпосередні спостереження над природою відчуваються, наприклад, в зображеннях дерев з розгалуженими гілками, обсипаними листям та квітами. Намальовано їх ще досить умовно, але вже не так схематично, як за часів давньої Русі.
Мініатюри вирішено в глибоких і разом з тим м’яких тонах синього, червоного, зеленого кольорів, нерідко драпіровки одягу прорисовані золотими лініями (асистами), як в ілюстраціях Остромирового євангелія або в Ізборнику Святослава, що надає їм ошатності.
Мініатюри Київської псалтирі свідчать насамперед про тривалість культурних і мистецьких традицій давньої Русі. Весь цикл цих мініатюр міцно пов’язаний з мистецькими традиціями Києва, з графікою давньоруської книги, з чудовим мистецтвом перегородчастої емалі.
Автор київських мініатюр був добре ознайомлений також з візантійськими творами, а через них – з художніми прийомами елліністичного мистецтва. Саме тому він невимушено зображує ріки й струмки, вітри, сонце і місяць у вигляді алегоричних постатей. Такі персоніфікації широко відомі в античному мистецтві. Знання античних і давньоруських традицій, обізнаність з досягненнями світового мистецтва не завадили художникові сприймати явища реального світу.
Є підстави вважати, що взірцем для мініатюр Київської псалтирі був якийсь візантійський оригінал. На це вказують грецькі написи на мініатюрах, іноді з помилками, що свідчать про неглибоке знання цієї мови ілюстратором Київської псалтирі. Про цей самий візантійський прототип говорять іконографічні аналогії і тотожності з зображеннями візантійських «лицевих», тобто ілюстрованих псалтирів, наприклад, Хлудівської та Паризької. Київський мініатюрист дав настільки завершені наслідування цих зразків, що вони ставлять його в ряд найвидатніших художників слов’янського середньовіччя. Як і в багатьох творах давньоруського мистецтва, візантійські першотвори набули тут самостійної інтерпретації. Безперечно, власною композицією київського мініатюриста є згадане вище алегоричне зображення Києва, а можливо, й багато інших ілюстрацій. Отже, Київська псалтир 1397 року – це блискуча пам’ятка, що стоїть на порозі мистецтва української народності і пов’язує його як з традиціями давньоруського, так і з кращими досягненнями елліністично-візантійського мистецтва.
В орнаментації рукописної книги XIV – XV століть – заставках, ініціалах, кінцівках, обрамленнях, – як і в мініатюрі, можна простежити різні тенденції. Так, у згаданій вже Київській псалтирі 1397 року застосовувалася рослинна орнаментація, виконана в традиціях давньоруської книжкової графіки Остромирового євангелія та Ізборника Святослава. В обрамленні мініатюри, що зображає царя Давида, цей стилізований рослинний орнамент складається з розміщених у колах на золотому тлі квітів, з’єднаних між собою гілками з листям. Але поряд з цими традиційними рисами виступає така нова, раніше невідома особливість, як одноколірність. Весь орнамент виконано в трьох відтінках зеленого кольору. Це сполучення різних відтінків одного кольору з червоними стрічками бордюрів та золотим тлом надає всій орнаментальній композиції вишуканості й урочистості. Незважаючи на велику подібність до давньоруської орнаментики, рослинні мотиви Київської псалтирі відзначаються більшою реалістичністю. Тут природніше виглядають квіти й листя, відчувається вплив вражень від живої природи. Орнаментація заставок та ініціалів цього рукопису також генетично пов’язана з відповідними давньоруськими книжковими оздобами.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 322 – 324, 326.