Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Білокінь, Раїса Бондаренко, Михайло Кальницькии, Михайло Криволапов

Духовна семінарія (Академія образотворчого мистецтва і архітектури), 1899 – 1901 рр.

(архіт., іст.).

Вул.Смирнова-Ласточкіна, 20.

На заломі вул. Смирнова-Ласточкіна (кол. Вознесенський узвіз) в напрямку Подолу, у глибині подвір’я.

Подвір’я духовної семінарії містилося на історичній території передмістя давнього Києва, яке мало назву Копирів кінець і вперше згадується в літопису під 1121 р. Перед будинком семінарії збереглися залишки фундаменту храму кін. 11 ст., можливо монастиря св. Симеона на Копиревому кінці, заснованого тут у 70-х рр. 11 ст. князем Святославом Ярославичем. Фундаменти ще однієї церкви 12 ст. відкрито за будинком семінарії. У 16 ст. на цьому місці було подвір’я католицького єпископа.

У 17 ст. цю територію указом гетьмана Б. Хмельницького передано київському митрополиту. У 2-й пол. 17 ст. на руїнах монастиря зведено Вознесенську церкву (дерев’яну із дзвіницею), перебудовану у 18 ст., яка проіснувала до 19 ст. і дала назву узвозу, що веде на Поділ (з 1930-х pp. – вул. Смирнова-Ласточкіна).

Триповерховий цегляний будинок спеціально споруджено для Київської духовної семінарії, розрахованої на 500 вихованців. До 1901 р. семінарія містилася у зведеній ще у 1828 – 30 рр. будівлі на Подолі на вул. Костянтинівській.

Перший варіант проекту нового будинку духовної семінарії належав київському арх. В. Ніколаєву (1894), остаточний варіант – петербурзькому арх. Є. Морозову (1898). Будівництво здійснював київський єпархіальний арх. Є. Єрмаков. В 1960 р. побудовано новий чотириповерховий навчальний корпус, в 1975 – 80 рр. здійснено реконструкцію і добудову приміщень у бічних об’ємах споруди. Будівля в плані симетрична, складається з двох поздовжніх і трьох поперечних корпусів, що формують два замкнутих подвір’я з проїздами з боку тильного фасаду.

Внутрішнє планування – коридорне, однобічне (у середньому поздовжньому корпусі – двобічне). На рівні верхніх поверхів над головним входом – приміщення з хорами кол. Трьохсвятительської домової церкви (тепер актова зала).

Для цегляних чолових фасадів (тепер пофарбовані) характерний чіткий ритмічний ряд віконних прорізів з дугоподібними перемичками – більшими у класах другого поверху. В мотивах аркових прорізів помітний вплив романського зодчества, в елементах цегляного декору – поребрику, нішах, ширинках, сухариках – неоросійського стилю. Тривісну композицію головного фасаду підкреслено центральним трикутним щипцем, що підтримує круглий підбанник церковної маківки (зруйнована), а також особливим групуванням аркових вікон верхнього поверху: п’ять – над головним входом, по три – у бічних ризалітах, по два – над рядовими віконними прорізами. Інтер’єри мають раціональний характер оздоблення. У приміщенні колишньої домової церкви, яке має високі акустичні якості, збереглися круглі колони під хорами.

Будівля належить до найкращих споруд в архітектурі Києва кін. 19 – поч. 20 ст., оформлених у цегляному стилі.

В 1903 р. духовну семінарію закінчив Стеценко Кирило Григорович (1882 – 1922) – композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, священик; в 1917 р. – Козицький Пилип Омелянович (1893 – 1960) – композитор, педагог, музикознавець, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943).

В 1918 – 19 рр. будинок використовувався під казарми корпусу Січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем і А. Мельником.

З 1925 р. у будинку міститься Київський державний художній інститут (з 1992 р. – Українська академія мистецтва; з 1998 р. – Академія образотворчого мистецтва і архітектури). Виникла на базі Української державної академії мистецтва, заснованої в 1917 р. з ініціативи таких визначних мистецтвознавців і художників, як Д. Антонович, М. Біляшівський, М. Бойчук, М. Бурачек, М. Жук, В. та Ф. Кричевські, А. Маневич, О. Мурашко, Г. Нарбут, Г. Павлуцький.

В організації академії безпосередню участь брав голова УЦР М. Грушевський, який разом із генеральним секретарем освіти І. Степіенком був автором першого її статуту.

Урочисте відкриття академії мистецтва відбулося 22 листопада 1917 р. в приміщенні теперішнього Будинку вчителя на вул. Володимирській, 57, де кілька місяців розміщувалися навчальні майстерні академії. В 1918 р. їй було надано приміщення на вул. Ярославів Вал, 40 (тепер Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого). Статут і циркуляр про заснування Української державної академії мистецтва були затверджені 5 грудня 1917 р. Ректором академії обрано Ф. Кричевського, з травня 1919 р. – Г. Нарбута. В 1918 – 20 рр. в академії навчалося від 36 до 100 студентів. В 1922 р. її реорганізовано на Київський інститут пластичних мистецтв, в 1924 р., з приєднанням до нього Київського архітектурного інституту (заснований 1918 р.), він дістав назву Київського художнього інституту (КХІ).

У 1920-х pp. інститут стає багатопрофільним навчальним закладом із факультетами: живописним (відділення монументальне, станкове, текстильне і теа-кіно-фото) і архітектурним (відділення загальної архітектури й урбанізму), скульптурним (відділення скульптури, кераміки, деревообробки), поліграфічним (відділення високого, плоского й глибокого друку та лабораторія книги), художньо-педагогічним (відділення профосвіти, політосвіти, клубне та музейно-екскурсійне). У серед. 1920-х pp. в інституті навчалося бл. 800 студентів, викладацьку роботу здійснювали 130 педагогів. У 1920 – 30-рр. тут працювали митці найрізноманітніших напрямів: живописці – О. Богомазов, М. Бойчук, П. Голуб’ятников, М. Козик, Л. Крамаренко, Ф. Красицький, Ф. Кричевський, К. Малевич, С. Налепінська-Бойчук, В. Пальмов, М. Рокицький, Є. Сагайдачний, А. Таран, В. Татлін, О. Усачов, А. Черкаський; архітектори – О. Вербицький, І. Грабовський, М. Даміловський, В. Кричевський, І. Моргілевський, В. Онищенко, В. Риков, В. Фельдман, П. Юрченко; історики і мистецтвознавці – І. Врона (у 1924 – 30 рр. – ректор), С. Гіляров, Ф. Ернст, В. Кульженко, М. Макаренко, М. Павленко, П. Попов. У кін. 1920-х – на поч. 1930-х pp. інститут дав українському мистецтву велику групу майстрів, які незабаром зайняли провідне місце в національній культурі. Серед них: живописці – І. Беклемішев, С. Григор’єв, І. Жданко, В. Костецький, О. Павленко, М. Рокицький, І. Штільман та багато інших; графіки – О. Пащенко, Г. Пустовійт, О. Сахновська; художники театру – В. Борисовець, М. Духновський, Ф. Нірод, М. Уманський; архітектори – В. Заболотний, Й. Каракіс, П. Костирко, М. Холостенко, П. Юрченко; скульптори – Г. Петрашевич, Г. Пивоваров, А. Писаренко.

У 1930 р. у зв’язку з реформою вищої та середньої технічної освіти було закрито архітектурний факультет (в 1933 р. знову відновлено) і на базі його та інженерно-будівельного факультету Київського політехнічного інституту утворено Київський інженерно-будівельний інститут, поліграфічний факультет разом із поліграфічними факультетами Харківського та Одеського художніх інститутів став базою для організації у Харкові Українського поліграфічного інституту (з 1949 р. працює у Львові), на базі текстильного та кіно-фотовідділів Київського художнього інституту було створено у Києві текстильний інститут та кіноінститут. Художній інститут отримав назву «Інститут пролетарської мистецької культури».

В 1934 – 35 рр. в інституті знову здійснено докорінну реорганізацію навчально-виховного процесу. Після закриття Одеського та Харківського художніх інститутів (студентів і викладачів цих вузів було переведено до Києва) Київський художній інститут став єдиним вищим мистецьким закладом в Україні з підготовки художників та архітекторів і дістав нову назву – Український художній інститут (з 1939 р. – Київський державний художній інститут). На викладацьку роботу запрошено видатних майстрів мистецтва і досвідчених педагогів П.Волокидіна, М.Гельмана, К.Єлеву, Ф.Кричевського, К. Трохименка, А. Черкаського, М. Шаронова, О. Шовкуненка, а також молодих тоді майстрів С. Григор’єва, С. Єржиківського, В. Климова, В. Костецького, П. Ульянова, І. Штільмана та ін. У здійсненні перебудови брали участь російські художники і педагоги І. Бродський, І.Грабар, Б. Йогансон, П. Котов, Г. Ряжський, Л. Шервуд. Лекції з теорії та історії мистецтва систематично у 1930-і рр. читали російські мистецтвознавці Ю. Колпінський, В. Лазарев, О. Сидоров, О. Федоров-Давидов. У кін. 1930-х – на поч. 1940-х рр. інститут підготував велику групу талановитих майстрів. Серед них – Ф. Кличко та О. Нестеренко (загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни), Є. Волобуєв, М. Іванов, Г. Меліхов, С. Отрощенко та інші, які згодом стали видатними майстрами українського мистецтва.

Під час Великої Вітчизняної війни інститут було евакуйовано спочатку до Самарканда, а потім до Загорська (нині Сергієв Посад, Московська обл.). А в самому будинку в 1941 – 43 рр. містилася Київська біржа праці та виробничі художні майстерні.

В 1944 р. інститут повернувся до визволеного Києва. В 1945 р. відновлено графічний, в 1958 р. – художньо-педагогічний, створено в 1959 р. мистецтвознавчий факультети.

У повоєнні роки на викладацьку роботу запрошено видатних педагогів, які працювали тут у 1920 – 30-х рр. До педагогічної діяльності були запрошені провідні майстри і талановита молодь, що закінчили інститут наприкінці 1930-х та в 1940 – 50-х рр. Серед них – професори, дійсні члени Академії мистецтв СРСР – живописці С. Григор’єв, О. Шовкуненко, ск. М. Лисенко, графік В. Касіян, члени-кореспонденти AM СРСР – живописці В. Костецький, Г. Меліхов, графік О. Пащенко, живописці, народні художники УРСР Г.Світлицький, К.Трохименко, народні художники СРСР А. Петрицький, В.Пузирков заслужені діячі мистецтв України – ск. М. Гельман, живописці М. Шаронов, І. Штільман, графіки К. Слева, І. Плещинський. Значний вклад у підготовку фахівців з архітектури у повоєнний час зробили дійсні члени Академії архітектури УРСР П. Альошин, В. Заболотний, дійсні члени Академії будівництва і архітектури УРСР А. Добровольський, Є. Катонін, Б. Приймак, професори П. Костирко, О. Малишенко. Тепер в академії працює 13 кафедр, друкарня, художньо-методичний музей, у фондах якого налічується понад 7 тис художніх творів. З 1991 р. відкрито аспірантуру.

У 1998/99 р. діяло 5 факультетів архітектурний, графічний з відділенням графічного дизайну, живописний з відділеннями театрально-декораційним та реставрації олійного живопису, скульптурний, мистецтвознавчий з відділенням мистецтвознавства, організації та управління художньої культури. Перед будинком, у сквері, споруджено скульптурні пам’ятники, виконані в різний час викладачами і студентами інституту: бюст Т. Шевченка (ск. М. Лисенко, арх. І. Шемседінов, виконавець А. Клименко), памятник Лесі Українці (ск. В. Прядка), пам’ятник студентові інституту Я. Приходьку, який загинув під час Великої Вітчизняної війни (ск. Н. Карбовська).

У 1960-х рр. споруджено меморіальний комплекс із стелою, на якій викарбувано прізвища студентів і викладачів вузу, які полягли в роки війни (архітектори І. Шемседінов, Є. Вересов).

В 1994 р. на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку на пошанування засновників Української академії мистецтва. На дошці зображено барельєфні портрети М. Грушевського та І. Стешенка, художників М. Бойчука, М. Бурачека, В. та Ф. Кричевських, А. Маневича, О. Мурашка, Г. Нарбута (скульптори М. Вронський, І. Овдійчук, арх. В.Чепелик). 16 грудня 1996 р. біля академії встановлено пам’ятник художникам – жертвам більшовицьких репресій (ск. Б. Довгань, арх. Ф. Юр’єв). На плиті викарбувано імена загиблих митців: розстріляних (М. Бойчук, Ф. Ернст, С. Налепінська-Бойчук), померлих у тюрмі під слідством (С. Гіляров), тих, що загинули у таборах і на засланні (Є. Кузьмін), жертв індивідуального терору (А.Горська, О. Мурашко) – разом понад 40 імен.

Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. – К., 1982;

Вірність традиціям: альбом / Авт. вступ. ст. і упоряд. П. I. Говдя. – К., 1982;

Врона I. I. Київський художній інститут (до 10-річчя заснування). – К., 1927;

Киевлянин. – 1898. – 5 дек. – № 306;

1900. – 17 июня. – № 166; 1901. – 11 окт. – № 281;

Киевские епархиальные ведомости. – 1899. – № 15;

Мистецтво України: біогр. довідник. – К., 1997;

Павловський В. Українська державна академія мистецтв (до 50-річчя її створення). – Нью-Йорк, 1968;

Словник художників України. – К., 1973.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 353 – 355.