1999 р. Звід пам’яток Києва
Олександра Жиздринська, Людмила Проценко, Ольга Ястребова
Розмір зображення: 653:933 піксел
Могила Лелявського М. С.
(архіт., іст., мист.).
На південь від Георгіївського собору.
Лелявський Микола Семенович (1853 – 1905) – вчений-гідротехнік. Народився у Калузькій губернії. Закінчив Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення (1875), вивчав і описував судноплавні річки Росії, досліджував річки Прип’ять і Дніпро (1875 – 84), проводив значні роботи з розчистки русла Дніпра і укріплення набережної у Києві. З 1886 р. – начальник робіт з випрямлення Дніпра біля Києва, Запоріжжя, Катеринослава. З 1898 р. – начальник Київського округу шляхів сполучення. В 1903 р. з ініціативи вченого у Києві скликано з’їзд з проблем судноплавства. Автор наукових праць з питань руслової гідротехніки, один із засновників вчення про формування русел. Помер раптово у Петербурзі.
Надгробок виконано за проектом арх. В. Городецького у модернізованих формах, що являють вільні варіації на теми класицизму. Характерним для цього періоду є застосування залізобетону як основного будівельного матеріалу. Крім того, в окремих конструктивних та декоративних елементах використані природний камінь, дерево і метал. Зведеному над підземною поховальною камерою компактному об’єму квадратного у плані мавзолею надано вигляду урочистого храму-усипальниці. Враження значущості цієї споруди, розташованої на підвищеному рельєфі, підсилюється високим гранітним цоколем, монолітністю та масштабом архітектурних мас. Пропорції будівлі неординарні, з підкреслено потужними формами верхньої частини, що увінчує глухі, з нахилом, як у дамби, стіни з вузькими прорізами на торцях. Пам’ятник є результатом умовно-образного поєднання культової та гідротехнічної споруд і символізує фах небіжчика. Відштовхуючись від теми класичного ордера, архітектор акцентує чоловий фасад високим фігурним фронтоном, який спирається на масивний антаблемент; об’ємне виділяє вхідну частину стилізованим порталом, стіни розробляє рустом. Принцип варіативного повторення елементів архітектурної пластики фронтонів зберігається також у декоративних деталях – акротеріях та хрестах, що увінчують фронтони. Композицію доповнюють окуті залізом важкі дубові двері, які відповідають загальному враженню непохитності, монументальності надгробка.
Лелявский Николай Семенович, инженер путей сообщения (некролог) // Киевлянин. – 1905. – 20 февр. – № 51.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 246.