Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Олександра Жиздринська, Лариса Шевченко

Могила Ушинського К. Д.

(іст., мист.).

Поблизу Георгіївського собору і колишніх монастирських келій.

Ушинський Костянтин Дмитрович (1824 – 71) – педагог, основоположник вітчизняної наукової педагогіки і народної школи. Народився в Тулі в сім’ї збіднілого дворянина, мати – з українського роду Дорошенків. Через рік родина переїхала в Україну, де був їхній родовий маєток. Вчився в Новгород-Сіверській гімназії, в 1844 р. закінчив юридичний факультет Московського університету. В 1846 – 49 рр. – професор Ярославського Демидовського юридичного ліцею. Співробітничав у окурналах «Современник» (1852 – 54) і «Библиотека для чтения» (1854 – 55). З 1854 р. – викладач російської словесності та юридичних дисциплін Гатчинського сирітського інституту. З 1859 р. – інспектор Смольного інституту шляхетних дівчат, з 1860 р. – редактор «Журнала Министерства народного просвещения». В 1862 р. у зв’язку із звинуваченням у неблагонадійності змушений був залишити роботу в інституті, журналах, в 1862 – 67 рр. жив за кордоном.

Автор підручників для дітей «Дитячий світ і хрестоматія» (1861) і «Рідне слово» (1864), а також твору «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології» (1868 – 69). Наукові праці побудовано і на українських темах. Обстоював право навчання рідною мовою. У вересні 1870 р. переїхав на постійне проживання до Києва, де купив будинок на вул. Тарасівській (не зберігся). У зв’язку з поганим станом здоров’я поїхав лікуватися до Криму, але в дорозі захворів. Зупинився в Одесі, де й помер. Прах Ушинського перевезено до Києва і згідно з заповітом поховано на території Видубицького монастиря. Після його смерті дружина і діти відкрили своїм коштом дві школи, одну з них у Києві. На пошанування К. Ушинського названо одну з вулиць міста, у сквері на перетині Чоколівського бульв. і вул. Пітерської встановлено пам’ятник.

Надгробок з білого мармуру зведено у 1870-х рр. Звернений на схід. Належить до поширеної групи пам’ятників типу «хрест». Еклектичний сплав традицій, своєрідний синтез прийомів оформлення поховань, що йдуть від античності до класицизму, в дусі ілюстративного та символічного узагальнення сюжетів із Євангелія – такі художні фактори визначають іконографію надгробка. Тридільна композиція пам’ятника складається з ступінчастого з широким цоколем та прямокутним стилобатом підмурка; тематично вирішеного п’єдесталу, який зображує гору Голгофу; великого хреста з поперечиною, що увінчує композицію. Загальна вис. 2,3 м. Ряд додаткових аксесуарів ніби розкриває приховану за урочистим парадним виглядом пам’ятника сакральну функцію меморіальних скульптурних об’ємів. Зображені на чоловому боці книжки, симетрично розташовані по обидва боки дошки з епітафією, символізують письменника та педагога. Їхні рельєфного виступу форми майстерно вписані в розкреслену рустом площину п’єдесталу. Голівки маку означають вічний спокій та сон, вінок з дубового і лаврового листя – пошану і славу. 1946 р. встановлено ще одну надгробну плиту з лабрадориту, на якій в орнаментальній з віньєтками золоченій рамі викарбувано поетичні рядки П. Тичини. Надгробок обнесено литою чавунною огорожею з ажурним візерунком та численними фігурними деталями. Зону навколо нього викладено плитами лабрадориту.

Гончаров Н. К. Педагогическая система К. Д. Ушинского. – М., 1973;

Грищенко М. М. К. Д. Ушинский. – К., 1974;

Романовский А. К., Барсук И. Я. Жизнь во имя будущего. – К., 1984.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 246 – 247.