Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Людмила Проценко

Могила Ханенків Б. І. та В. Н.

(іст.).

Біля Михайлівської церкви.

Ханенко Богдан Іванович (1849 – 1917) – промисловець, колекціонер, меценат, археолог, почесний член петербурзької Академії мистецтв (з 1910), громадський діяч. Нащадок гетьманського роду. Народився на Чернігівщині. Закінчив Московський університет (1871), одержав спеціальність юриста, служив у цивільному відділі Варшавського окружного суду. В 1881 р. переїхав до Києва і займався організацією в Україні цукрової промисловості. Заснував у 1892 р. Південноросійський хліборобський синдикат. Член Всеросійського товариства цукрозаводчиків, голова Київського комітету торгівлі та мануфактур, організатор торговельних шкіл. Член Державної Ради від промисловців. Широко відомий також як знавець старовини. Був почесним членом Ради Київського художнього училища, співзасновником і головою Київського товариства старожитностей і мистецтв, завдяки якому постав Київський художньо-промисловий і науковий музей (сучасна вул. М. Грушевського, 6), член Київського комітету православного місіонерського товариства. Член багатьох учених товариств: Імператорського археологічного, Одеського товариства історії і старожитностей, Московського археологічного, Історичного товариства Нестора-літописпя та ін. Його коштом проводилися археологічні розкопки у Київській губернії. Зібрав колекцію творів мистецтва (картини, скульптура, посуд, меблі тощо), на базі якої було засновано 1921 р. «Музей мистецтв ВУАН» (тепер Київський музей західного та східного мистецтва, який міститься в особняку Ханенків на вул. Терещенківській, 15). Разом з дружиною Варварою Николівною видав 6 випусків «Старожитностей Наддніпрянщини» (1899 – 1907).

Ханенко (дівоче прізвище – Терещенко) Варвара Николівна (1848 – 1922) – дружина колекціонера. Зібрану разом з чоловіком колекцію зберегла у роки громадянської війни. У грудні 1918 р. склала заяву на адресу Академії наук з проханням прийняти в дар зібрані пам’ятки мистецтва, бібліотеку і будівлю музею, та залишити її жити при музеї. У червні 1919 р. колекцію Ханенків було націоналізовано, музей названо їхнім ім’ям. Однак домовленість про проживання при музеї було порушено, і останні місяці життя В. Ханенко доживала у своєї прислуги. В 1923 р. за вимогою Головпросвіти в музею було відібрано ім’я Ханенків «у зв’язку з відсутністю за Ханенками революційних заслуг».

На могилі подружжя в 1951 р. встановлено плиту з сірого граніту, напис на ній оформлено 1988 р.

Акинша К. А. Мир Ханенко: Заметки об историзме // Панорама искусств. – М., 1988. – Вып. 11;

Крутенко Н. Ханенки // Пам’ятки України. – 1996. – № 3 – 4.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 247.