Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Лариса Толочко, Григорій Щербина

542. Хорива вулиця, 19 ст. (архіт., іст., містобуд.).

Одна з найдавніших у Києві, простягається від пл. Житньоторзької і вул. Верхній Вал до вул. Набережно-Хрещатицької. Прилучаються вулиці Притисько-Микільська, Костянтинівська, Межигірська, пров. Хорива, вулиці Волоська і Почайнинська. Відома з поч. 19 ст. Названа на честь Хорива, за літописним свідченням, одного із засновників Києва.

Формування вулиці пов’язано з переплануванням Подолу. На поч. 19 ст. Поділ був забудований нерегулярно, переважно старими мазанками.

Влітку 1811 на Подолі сталася пожежа, під час якої згоріло 1176 будинків, частково зруйновано монастирські й церковні будівлі. Розробку проекту реконструкції Подолу було доручено арх. А. Меленському. Підготований ним план 1811 зберігав систему забудови, що історично склалася. У районі вул. Хорива було намічено чотири досить великі квартали, за розмірами близькі до прямокутної форми, у плануванні яких помітна регулярність.

Наступний за часом проектний план, виконаний арх. В. Гесте, передбачав більш чітке геометричне планування.

Проект був затверджений російським царем у березні 1812 і надісланий до Києва для виконання в натурі; вул. Хорива за проектом стала прямішою, по обидва боки симетрично розмістилися по чотири чіткі прямокутні квартали. На плані Києва 1838 відмічено, що всі квартали Подолу забудовано відповідно до плану 1812, проте всередині деяких з них ще зберігалися старі будівлі, розташовані несиметрично відносно нового планування.

1899 було остаточно впорядковано нумерацію будинків вулиці. Таким чином, на кін. 19 ст. вулиця була виконана відповідно до плану 1812.

За правилами, затвердженими Київською думою 1873, усі вулиці й площі міста ділилися на чотири розряди. До серед. 19 ст. перша частина вулиці, до перетину з вул. Почайнинською, належала до другого розряду, інша частина – від вул. Почайнинської до вул. Набережно-Хрещатицької – до четвертого, у кін. 19 ст. вся вулиця належала до другого розряду. На основі розроблених Міською думою нормативів на вулиці дозволялося будувати на ділянці другого розряду тільки двоповерхові і вищі цегляні, криті бляхою споруди зі сходами з вогнетривких матеріалів на червоній лінії забудови, а також цегляні одно-, двоповерхові служби всередині садиби. На дерев’яні нежитлові служби вимагався спеціальний дозвіл Думи.

1872 – 73 Міська дума ухвалила «Обов’язкові для жителів м. Києва правила з улаштування тротуарів». Власники будівель повинні були влаштувати навпроти своєї садиби тротуар з цегли, ширина якого мала складати не менш як 3 аршина зі схилом до 1/3 дюйма. Ділянки при в’їзді в садибу мали бути вимощені каменем, уступи на тротуарах біля будинків не дозволялися, кошти на замощення і ремонт ділянок вулиці виділялися з міського бюджету.

Важливу функціональну й композиційну роль у початковий період формування вулиці відігравали комплекс споруд Флорівського монастиря, будинок повітового училища, Житньоторзька торгова площа. Траса сучасної вулиці частково повторює (на відрізку між вулицями Житньоторзькою та Межигірською) напрямок старовинної допожежної вулиці, на якій проживали заможні подільські міщани. Композиція вулиці грунтується на сполученні протяжних невисоких фронтів її забудови з домінуючими об’єктами – розташованою на осі вулиці церквою Миколи Притиска (св. Миколи Мірлікійського) – пам’яткою архітектури 17 – поч. 20 ст. – і масивом Замкової гори, що замикає перспективу. З протилежного боку вихід до простору Дніпра тепер візуально закритий.

Значна кількість архітектурних пам’яток вулиці споруджена у стилі класицизм: № 1/2, 1-а (арх. Ф. Голованов), № 5 (арх. Л. Станзані), № 13/11 (арх. А. Меленський), № 16/7, № 27 (арх. Ф. Голованов), № 36. Напрямок історизму репрезентують № 1, 1-а, № 2, 2-а, 2-д (арх. О. Кривошеєв), № 4, № 11-а (арх. А.-Ф. Краусс), № 18/10, 18-а, 18-б, № 21 – 23, № 31-а, 31-б (імовірно, арх. М. Гарденін), № 45/24, № 46, № 49-а (арх. В. Ніколаєв), № 49-б (арх. М. Гарденін). У будинку № 13/11 проживав видатний київський арх. А. Меленський.

Найцікавіша будівля вулиці, що не збереглася до нашого часу, – будинок купчихи Артемихи. Він стояв на розі вулиць Хорива і Межигірської: двоповерховий, пишно декорований ліпленням, вкритий черепицею. Неподалік від церкви Миколи Притика (св. Миколи Мірлікійського) розташовувався також ренесансний будинок сотника С. Туптала – батька відомого громадського діяча 18 ст., митрополита Димитрія Ростовського.

Не збереглися будинки № 14, де на поч. 20 ст. містилося Комерційне училище М. Хорошилової, в якому працював історик В. Щербина; № 37 – відділення лікарні Маріїнської громади Червоного Хреста, яким завідував відомий лікар і громадський діяч М. Черняхівський; значних перебудов зазнала садиба № 55, де з 1883 функціонувала фабрика нюхального тютюну «Спіліотті».

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 4; ф. 163, оп. 41, спр. 1244, 1361.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1813.