Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Кілессо, Олена Мокроусова

544.2. Адміністративний будинок, 1953 – 55 (архіт.).

Вул. Хрещатик, 24. На дугоподібній у плані червоній лінії забудови вулиці, між будинками Головпоштамту (№ 22) та Міністерства культури (№ 28), з якими утворює суцільну лінію забудови.

Зайняв територію історичної садиби № 24 і частково – № 22. Остання разом із ділянкою № 20 (на місці сучасного Головпоштамту) з 1-ї пол. 19 ст. належала родині Ейсманів. Найвідомішим її представником був Г. Ейсман, міський громадський діяч, який 1872 – 73 обіймав посаду міського голови. Садиба № 24 належала поміщику О. Головинському, який 1797 побудував двоповерховий особняк у стилі класицизм.

1829 у садибі містився шпиталь для полонених турків, 1830 – інтендантство, з 1849 – Київська поштова контора.

Це був один із перших цегляних будинків на Хрещатику. Перед колонним портиком головного фасаду був неглибокий курдонер, утворений бічними флігелями. Центральну двоповерхову будівлю займали перша державна телефонна станція, яка почала діяти 1886, і комутатор ручного обслуговування на 60 номерів. 1891 тут встановили один з п’яти перших таксофонів Києва. В бічних крилах приймали та видавали кореспонденцію, грошові перекази.

Питання про розширення пошти виникло в період економічного піднесення наприкінці 19 ст. 1898 пропонувалося виділити нову ділянку для зведення спеціалізованої споруди. 1908 Київська міська дума ухвалила рішення про будівництво київської центральної пошти на старому місці. Роботи розпочалися 1912 під керівництвом арх. О. Кобелєва. Влітку 1914 споруджено дворовий чотириповерховий корпус, у якому розмістили операційні зали і телефонну станцію. 1917 будівництво призупинено. У незакінченому вигляді забудова садиби залишалася до 1930-х рр.

Арх. М. Петі 1934 виконав проект нового фасадного будинку, а спорудження його здійснено 1935 – 36 за проектом архіткторів В. Осьмака і С. Германовича з одночасною надбудовою сусіднього будинку «Гранд-готелю» (архітектори П. Альошин, О. Колесниченко).

Крім головної пошти, тут розмістили Наркомат зв’язку та обласне управління зв’язку і назвали будівлю Палацом зв’язку. Проект опорядження інтер’єрів розробив арх. П. Савич. Вестибюль на першому поверсі по всьому периметру стін був оздоблений скульптурним фризом-барельєфом на тему «Зв’язок в СРСР в усіх його видах», починаючи від пошти на верблюдах та оленях і закінчуючи голубиною та авіаційною поштою.

П’ятиповерховий, розчленований лопатками фасад завершувався гербом УРСР. У вересні 1941 будинки № 22 – 26 згоріли. Сучасний адміністративний будинок № 24 споруджено за участю фахівців архітектурної майстерні № 7 інституту «Київпроект» за проектом архітекторів Л. Куликова, В. Єлізарова та М. Шило. За одним з ескізних варіантів на парапеті планувалося встановити великомасштабний герб Української РСР та кілька великих скульптур, за іншим – фігуру В. Леніна в проїзді на подвір’я (від скульптури відмовилися). Споруда призначалася для Міністерства вугільної промисловості УРСР («Головукрвугілля»), з 1958 була зайнята Міністерством промислових будматеріалів УРСР, у 1970 – 80-х рр. – Міністерством агропромислового комплексу України. 1960 в одному з вестибюлів ліворуч від проїзду облаштовано магазин «Мистецтво».

Семиповерховий, цегляний, у плані П-подібний, з невеликими тильними ризалітами і центральним проїздом на подвір’я. Перекриття пласкі залізобетонні, над проїздом – циліндричне склепіння, дах вальмовий бляшаний.

На першому – другому поверхах з боку вулиці розташовано низку зальних приміщень, на верхніх поверхах – традиційне для адміністративних споруд коридорне планування. Чоловий фасад, виконаний у стилістиці радянського ретроспективізму, на нижньому ярусі (три нижні поверхи) облицьовано рожевим гранітом, на верхньому – світлою керамічною плиткою.

В архітектурному вирішенні привертає увагу масивний нижній ярус, оформлений великими арками, рустом з грубоколотою поверхнею з граніту, ренесансними порталами з трикутними і прямими сандриками, що спираються на рустовані півколони та пілястри римсько-доричного ордера. Наскрізний проїзд разом з бічними проходами (останні тепер закладено) у вигляді трьох найбільших на фасаді півциркульних арок заввишки у три поверхи. Склепіння над проїздом декоровано кесонами, простінки між арками з боку вулиці – півкруглими в плані нішами, оздобленими чоловими портиками. Контрастний по відношенню до нижнього верхній ярус (четвертий – сьомий поверхи) відзначається чітким вертикальним ритмом простіночних пілястр з оригінальними керамічними капітелями.

Серед простих прямокутних прорізів на шостому поверсі виділяються п’ять видовжених аркових вікон зали засідань, розміщеної по осі проїзду.

Завершується будинок гладеньким фризом, масивним карнизом зі стилізованими модульйонами. Дворовий фасад має розкреслену на два яруси цегляну побілену поверхню без оздоб, цоколь тиньковано під дощаний руст.

Споруда – невід’ємна частина ефектного комплексу адміністративних будівель, вигнутих дугою, які надають забудові Хрещатика неповторного вигляду.

На двох перших поверхах будинку містилися магазини «Мистецтво» і «Ноти». У них проводилися презентації видань, зустрічі з відомими діячами культури. У магазині «Ноти» стояв білий рояль, тут українські композитори І. Шамо, П. і Г. Майбороди, поет А. Малишко робили незабутні презентації своїх творів. У магазині «Мистецтво» мистецтвознавці Г. Логвин і П. Білецький репрезентували свої монографічні видання «Софія Київська», «По Україні», «Український портрет».

Ці магазини були добре знаними культурними осередками.

2000 у будинку розміщено Міністерство агропромислового комплексу України, реорганізоване на Міністерство аграрної політики України. Тепер на перших двох поверхах будинку відкрито ресторан, розміщено продуктовий магазин, аптеку та інші торговельні заклади.

Література:

Архів АК «Київпроект», спр. 1207, 1530, 6306; ДАК, ф. 143, оп. 1, спр. 449; ф. 163, оп. 7, спр. 1317; оп. 41, спр. 4358, 5751; ф. Р-1, оп. 1, спр. 9807; ф. Р-6, оп. 2, спр. 971; оп. 3, спр. 135, 279, 1500; ДАКО, ф. 1, оп. 295, спр. 55766; ф. 1542, оп. 1, спр. 18; ЦДІАУК, ф. 696, оп. 3, спр. 83, 84, 86; Матушевич А. О. Хрещатик. – К., 1950; Нариси історії архітектури Української РСР (радянський період). – К., 1962; Сімзен-Сичевський А. Історія Хрещатика // Соц. Київ. – 1937. – № 9; Чепелик В. Славетний форум столиці України // Хрещатик: Культурологічний путівник. – К., 1997.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1835 – 1837.