Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Лариса Гаврилюк, Сергій Кілессо, Ніна Смирнова, Елла Піскова, Віра Черна

544.21. Комплекс житлових будинків 1950 – 51, в якому проживали відомі діячі науки і культури (архіт., іст.).

Вул. Хрещатик, 13/2 (до 1955 – № 23), 17. Між вул. Архітектора Городецького та станцією метро «Хрещатик».

Споруджено за проектом архітекторів О. Власова, А. Добровольського, Б. Приймака за участю архітекторів Р. Балабан, О. Малиновського. Утворюють глибокий курдонер перед входом до пасажу.

Цегляні, перекриття над підвалом, другим, шостим, восьмим поверхами залізобетонні, на інших поверхах – з армокерамічних балок. Дахи вальмові з червоної черепиці, фасади з усіх боків облицьовано світлою керамічною плиткою з рельєфною поверхнею. Планування секційне, в секціях містяться одно-, дво- та трикімнатні квартири.

Будівлі, вирішені в формах радянського ретроспективізму, вирізняються насиченою архітектурною пластикою, великим розмаїттям оздоблювальних матеріалів (кераміка, сірий граніт).

Провідним є будинок № 13/2, що акцентує ріг вулиць Хрещатик та Архітектора Городецького. Він складається з двох різновеликих об’ємів (восьми- та семиповерхового), у плані прямокутних, зміщених один відносно одного. Наріжний вищий об’єм увінчаний трикутними півфронтонами, наріжними фігурними обелісками та шпилем, унизу декорований арками з вікнами двоярусного наріжного приміщення, де традиційно міститься перукарня. Оформлені по периметру фасади мають ярусне членування.

Нижній торговельний ярус з великими вітринами з боку Хрещатика завершено видовженим балконом, оброблено грубоколотим гранітом, другий ярус, що об’єднує другий – п’ятий поверхи, відокремлено карнизом значного виносу, на якому по периметру споруди влаштовано балкон. Основним елементом оформлення верхнього ярусу є тричвертєві колони, облицьовані орнаментальними керамічними кахлями. На рівні парапету вони завершуються декоративними керамічними шишками.

Горищні вікна прикрашено високими фігурними фронтонами барокового характеру. Фасад завершує складно промальований карниз.

Значно коротший, Г-подібний у плані будинок № 17 має аналогічне оформлення чолового фасаду. З боку курдонера перед входом у пасаж до торців обох будинків прилягають двоярусні аркові лоджії, що призначалися для літніх кафе (тепер – засклені).

Серед післявоєнної забудови Хрещатика будівлі виділяються насиченістю та своєрідністю архітектурного декору, виразністю силуетного рішення.

У будинку № 13/2 проживали відомі діячі науки і культури.

1957 – 78 у квартирі № 11 – Григор’єв Сергій Олексійович (1910 – 88) – живописець і графік, педагог, народний художник УРСР (з 1951) і СРСР (з 1974), дійсний член АМ СРСР (з 1958).

У 1947 – 60 – професор Київського художнього інституту. У цей період ним були написані портрети А. Малишка, П. Панча (обидва – 1967), М. Бажана (1976), картини «За Батьківщину» (1959), «Мати» (1970), пейзажі та ін.

Його дружина Григор’єва Любов Гнатівна (Стелецька; 1910 – 91) – графік і живописець. Працювала над ілюстраціями та оформленням дитячих книжок: «Угорські народні казки» (1960), «Червона шапочка» Ш. Перро (1961), «Японські народні казки» (1964), «Перший крок» Н. Забіли (1968), «Журавельжуравлик» А. Малишка (1970) та ін.

Пізніше подружжя проживало на вул. Пушкінській, 8 і 20.

1951 – 84 у квартирі № 58 – Добровольський Віктор Миколайович (1906 – 84) – актор, народний артист СРСР (з 1960). До 1964 працював у Київському академічному українському драматичному театрі ім. І. Франка, 1964 – 84 – у Київському академічному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки.

Створив понад 100 значних сценічних образів сучасного і класичного репертуару. Серед них: Михайло Гурман («Украдене щастя» І. Франка), Свічка («Свіччине весілля» І. Кочерги), Городничий («Ревізор» М. Гоголя), Барсеньєв («Розлом» Б. Лавреньова), Агабо Бочварадзе («Поки гарба не перекинулась» О. Іоселіані), Литвинов («На дикому березі» Б. Польового), Макбет («Макбет» В. Шекспіра) та ін. Працював також у кіно, знявся в понад 30 фільмах, зокрема «Украдене щастя», «В степах України» (обидва – 1952), «Триста років тому» (1956), «Сейм виходить із берегів» (1962), «Гра без правил» (1965).

Виступав і як режисер радіовистав.

Брав участь у громадському театральному житті. Був членом правління Українського театрального товариства, членом президії Республіканського комітету профспілок працівників культури, віце-президентом театральної секції Українського товариства дружби і культурних зв’язків із зарубіжними країнами.

Відзначений Державною премією СРСР (1951), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1983).

1954 – 2004 у квартирі № 30 – Пересипкін Володимир Федорович (1914 – 2004) – вчений у галузі фітопатології та імунітету рослин, чл.-кор. ВАСГНІЛ (з 1966), акад. УААН (з 1990), заслужений діяч науки УРСР (з 1964), директор Уманського (1946 – 52) і Київського (1952 – 54) сільськогосподарських інститутів.

Під час проживання в цьому будинку – ректор (1954, 1962 – 68), проректор з навчальної роботи (1957 – 59) УСГА та завідувач кафедри ентомології і фітопатології (згодом – захисту рослин) КСГІ, УСГА у 1952 – 87 (з перервами), потім – професор кафедри, консультант; заступник міністра сільського господарства УРСР (1961 – 62), головний вчений секретар ВАСГНІЛ (1968 – 72) і голова її Південного відділення (1969 – 72). Одночасно – завідувач відділу фітопатології Українського НДІ захисту рослин (1960 – 61), ініціатор видання і відповідальний редактор «Української сільськогосподарської енциклопедії» (1970 – 72). Відзначений Державною премією УРСР (1982).

Досліджував проблеми імунітету сільськогосподарських рослин, хімічних засобів боротьби з їх хворобами; вивів низку нових сортів пшениці.

1952 – 61 у квартирі № 44 – Стариков Микола Антонович (1897 – 1961) – вчений у галузі гірничої справи, акад. АН УРСР (з 1951).

У зазначені роки завідував відділом (1952 – 58), потім – лабораторією (1958 – 61) Інституту гірничої справи ім. М. Федорова АН УРСР (у 1953 – 63 розміщувався на вул. Терещенківській, 3). Брав активну участь у роботі Науково-технічного товариства гірників й Товариства з поширення політичних і наукових знань.

Працював над проблемами виявлення і розробки рудних родовищ на великих глибинах. Під його керівництвом були здійснені дослідження з винайдення раціональних систем розробки залізорудних родовищ Криворізького басейну, аналіз їх металургійної цінності.

1954 – 59 у квартирі № 53 – Щербань Олександр Назарович (1906 – 62) – вчений у галузі гірничої теплофізики, акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1966), заступник директора Інституту гірничої справи ім. М. Федорова АН УРСР (1949 – 53), заступник голови Ради міністрів УРСР і голова Державного комітету Ради міністрів УРСР з координації науково-дослідних робіт (1961 – 65), голова Міжнародного бюро з гірничої теплофізики Міжнародного організаційного комітету Всесвітнього гірничого конгресу (з 1977).

В період проживання у цьому будинку – головний учений секретар Президії АН УРСР (1953 – 57), віце-президент АН УРСР (1957 – 62). Одночасно продовжував працювати в Інституті гірничої справи ім. М. Федорова (до 1958).

Основоположник розвитку в Україні нової галузі науки – гірничої теплофізики, фундатор наукової школи. У 1950-х рр. працював над грунтовними монографіями, присвяченими проблемам виявлення і контролю метану в шахтах і промислових спорудах (1955), розробці наукових засад розрахунку і регулювання теплового режиму глибоких шахт (1959 – 60) та ін.

Пізніше мешкав на вул. Прорізній, 10; бульв. Дружби Народів, 10-а; вул. Банковій, 1/10.

В будинку № 17 проживали відомі діячі культури.

1950 – 88 – у квартирі № 27 – Добровольський Анатолій Володимирович (1910 – 88) – архітектор, педагог, дійсний член Академії архітектури УРСР (з 1945), Академії архітектури СРСР (з 1950), Академії будівництва та архітектури УРСР (з 1950) та АМ СРСР (з 1979), заслужений будівельник УРСР (з 1962). У листопаді 1950 – грудні 1955 – головний архітектор Києва, 1956 – 65 – віце-президент Академії будівництва та архітектури УРСР, 1965 – 88 – професор Київського художнього інституту. Один із авторів проекту забудови Хрещатика (1947 – 53), комплексу споруд Інституту фізики АН УРСР (1951 – 53), готелю «Москва» (1959 – 61), станцій Київського метрополітену «Хрещатик», «Вокзальна» (обидві – 1960), «Завод "Більшовик"» (1963, тепер – «Шулявська»), кінотеатру «Україна» (1964), аеропорту «Бориспіль» (1959 – 65), Московського мосту через Дніпро (1976), Будинку художника (1975 – 78) та інших споруд у Києві. Лауреат Державної премії СРСР (1950, 1951).

1950 – 54 в квартирі № 13 – Пірадов Володимир Йосипович (1892 – 1954) – оперний диригент, педагог, народний артист Казахської РСР (з 1943) і УРСР (з 1947). В роки проживання в цьому будинку – головний диригент Державного академічного театру опери та балету УРСР ім. Т. Шевченка (з 1950), в якому працював з 1936. Володів винятковою музичністю, відмінною диригентською технікою. Диригував операми «Іван Сусанін» («Життя за царя», її постановник у 1939) М. Глінки, «Царева наречена» М. Римського-Корсакова, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Аїда» Дж. Верді, «Борис Годунов» М. Мусоргського та ін. У цей період поставив оперу «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (1951 – перша редакція, 1953 – друга). Творчу діяльність поєднував з педагогічною: працював на кафедрі оперної підготовки Київської консерваторії (з 1936, з 1941 – професор).

1989 на колоні будинку № 13/2 з боку пасажу встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом В. Добровольського (ск. А. Фуженко, арх. Т. Довженко).

Тепер перші поверхи будинків займають торговельні заклади.

Література:

Архів НААН. Особова спр. Пересипкіна В. Ф.; Архів НАУ. Особова спр. Пересипкіна В. Ф.; ЦДАМЛМУ, ф. 573, оп. 2, спр. 15; Віктор Миколайович Добровольський // Культура і життя. – 1984. – 5 серп.; Головні та міські архітектори Києва. 1799 – 1999: Каталог виставки до двохсотріччя введення посади головного архітектора Києва – К., 1999; 80-річчя академіка НА УРСР О. Н. Щербаня // Вісник АН УРСР. – 1986. – № 5; Кілессо С. К. Київ архітектурний. – К., 1987; Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997; Музыкальная энциклопедия. – М., 1978. – Т. 4; Нариси історії архітектури Української РСР (радянський період). – К., 1962; Національний аграрний університет. – К., 1998; Николай Антонович Стариков (Некролог) // Известия высших учебных заведений. Горный журнал. – 1961. – № 8; Овруцька І. Віктор Добровольський. – К., 1976; Олександр Назарович Щербань. – К., 1977; Памяти академика Н. А. Старикова // Горное дело. – 1962. – № 6; Словник художників України. – К., 1973.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1857 – 1859.