Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Олена Мокроусова, Ніна Смирнова

544.16. Житловий будинок 1953 – 54, в якому проживала Чавдар Є. І. (архіт., іст.).

Вул. Хрещатик, 21. У ряді забудови вулиці, на перехресті з вул. Лютеранською.

Споруджено за проектом архітекторів О. Власова, А. Добровольського, В. Созанського на місці двох довоєнних будинків на розі вулиць Хрещатик і Лютеранської (№ 29/1 та 31/2).

Історія садиби № 29 простежується з 1830-х рр., коли останній київський війт Г. Киселівський купив 1834 вільну від забудови ділянку в новоспланованому кварталі у домовласника Стршалковського. 1836 зведено двоповерховий цегляний будинок, який здано в оренду Другій губернській гімназії. В садибі містилися будівлі жандармської команди та кіннопоштової станції. 1841 Г. Киселівський помер. За заповітом 1838, він залишив все рухоме і нерухоме майно своїм синам І. та М. Киселівським, які продовжили будівництво.

1864 І. Кисилевський заповів свою садибу племінниці, дружині дійсного статського радника О. Поповій, яка придбала з публічних торгів прилеглу ділянку у жандармського полку, де згодом влаштувала публічний сад з альтанками для відпочинку, фотографічним павільйоном, міні-вокзалом для екіпажів, музичною і співочою естрадами, кегельбаном тощо. 1879 в О. Попової ділянку купив потомствений почесний громадянин М. Попов. У кін. 19 ст. родина Попових володіла садибою, що майже доходила до сучасної вул. М. Заньковецької (тоді – Мерінгівська). Кожні кілька років на ній з’являлася нова або добудовувалася стара споруда. 1880 М. Попов перебудував чоловий наріжний будинок за проектом арх. В. Ніколаєва у стилістиці неоренесансу (зберігався до Великої Вітчизняної війни).

В садибі № 29/1 в одноповерховому будинку на червоній лінії вулиці містилася відома приватна бібліотека В. Ідзиковського, в якій зберігалося до 100 тис. книжок. Тут же були книжковий і музичний магазини. Одне з приміщень займав Дворянський клуб.

Протилежну наріжну ділянку на вул. Лютеранській № 31/2 у 1834 отримав генерал-майор запасу Брінкен. Наступним власником садиби був купець А. Мірчі, який 1873 розпочав будівництво цегляного двоповерхового, прямокутного в плані будинку з досить цікавим фасадом. В його стриманому декоруванні було використано мотиви романської архітектури. 1875 ділянку придбав купець М. Біск з дружиною. За його заповітом 1884, майно успадкував син – С. Біск.

У будинках садиби № 31/2 на Хрещатику містилися готель «Універсал», хромолітографія А. Нахмановича, кофейня «Кафе-Палас», у 1910-х рр. – різні кінотеатри.

У радянський час забудова обох садиб зазнала значних змін. 1941 на місці фасадного будинку в садибі № 29/1 розпочалося спорудження великого п’ятиповерхового житлового будинку за проектом арх. Й. Каракіса (згорів у 1941). 1948 територію обох садиб з боку Хрещатика відведено для спорудження будинку для робітників Київського метробуду Міністерства шляхів сполучення. За першими варіантами проекту (1949, 1950) він складався з двох окремих корпусів, з’єднаних невисокою аркою, яка вела на вул. Енгельса (Лютеранську). Особливістю варіанту 1950 була наявність скульптури та рясного керамічного декору на чоловому фасаді, що було характерним для первісного етапу проектування Хрещатика.

В наступному проекті 1951 будинок № 21 представлено вже як цілісну споруду з наскрізним арковим проходом на вул. Лютеранську. В результаті обговорення проекту комісія запропонувала збільшити висоту центральної арки на один поверх (первісно її висота дорівнювала трьом поверхам), спростити декоративне оздоблення, замінити колони на чоловому фасаді на пілястри та пілони. Був перероблений й дворовий фасад.

Семиповерховий, цегляний, у плані П-подібний, шестисекційний. Оформлений у стилі радянський ретроспективізм. Перекриття пласкі залізобетонні, дах вальмовий з черепичною покрівлею. Велика і малі бічні арки, що організовують вихід на вул. Лютеранську, розділяють споруду завдовжки 140 м на дві частини – чотирисекційну праву і двосекційну ліву. Рядові і торцеві секції складаються з трьох двокімнатних квартир, які згруповані навколо тримаршових сходів з ліфтом, обернених до дворового фасаду. Поверхню склепіння центральної арки, яка займає за висотою чотири поверхи, прикрашено кесонами з гіпсовими розетками. Відступну площину над аркою акцентує пара півциркульних лоджій з елементами ордерної системи – пілястрами, архівольтами, балюстрадами, що виділяються на кольоровому тлі внутрішніх стін.

Тектоніка фасаду організована за принципом триярусності. Перший торговельний поверх, що відповідає першому ярусу, значно виступає в бік вулиці відносно верхнього об’єму і завершується терасою, огородженою бетонною балюстрадою. Його стіни трактуються як цоколь, облицьований грубоколотим сірим гранітом. Облицьовані світлою керамічною плиткою, верхні два яруси поділяються невисоким гуртом незначного виступу. Вінцевий карниз вирізняється багатством форм і розмаїттям елементів. Головні вертикальні акценти – три групи потрійних лоджій з внутрішнім пофарбуванням, які створюють великі ритмічні членування. Прорізи першого торговельного поверху оформлено як вітрини. Для оздоблення стін чолових фасадів використано просту і рельєфну художню кераміку.

Первісні інтер’єри частково збереглися в розташованому на першому поверсі ювелірному магазині. В приміщенні основна увага приділяється стелі, яка поділена на дрібні кесони, прикрашені пишним ліпленням.

Будинок – невід’ємна складова післявоєнної забудови Хрещатика.

1955 – 89 в квартирі № 105 будинку проживала Чавдар Єлизавета Іванівна (1925 – 89) – оперно-камерна співачка (лірико-колоратурне сопрано), педагог, народна артистка УРСР (з 1951) і СРСР (з 1952). Володіла інструментально чистим голосом красивого тембру з широкою кантиленою, рівним в усіх регістрах. Мала прекрасні музичні і сценічні здібності. В роки проживання у цьому будинку – солістка Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка (до 1973), в якому створила цілу галерею образів класичного й сучасного репертуару. Серед них: Марильця, Венера («Тарас Бульба», «Енеїда» М. Лисенка); Людмила, Антоніда [«Руслан і Людмила», «Іван Сусанін», («Життя за царя») М. Глінки]; Марфа, Царівна Лебідь («Царева наречена», «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова); Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні); Мюзетта («Богема» Дж. Пуччіні); Йолан, Оксана («Милана», «Тарас Шевченко» Г. Майбороди); Лючія («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті) та ін. Поряд з оперними аріями, як камерна співачка, виконувала твори вітчизняних та зарубіжних композиторів (у т. ч. романси А. Кос-Анатольського, М. Лисенка, М. Римського-Корсакова, К. Стеценка), українські народні пісні «Гандзя», «Дощик», «Повій, вітре, на Вкраїну» та ін. Гастролювала в багатьох містах СРСР, за кордоном (у Греції, Канаді, Норвегії, Китаї, Індії та ін.).

1968 – 88 – викладач, 1970 – 85 – завідувач кафедри сольного співу, з 1979 – професор Київської консерваторії.

Раніше проживала на вул. Архітектора Городецького, 11, квартира № 21. 1954 на першому поверсі будинку було влаштовано магазин ювелірних виробів, який існує до нашого часу (тепер – «Перлина»).

Література:

Архів АК «Київпроект», спр. 1037, 1038, 6305; ДАК, ф. 19, оп. 1, спр. 13; ф. 143, оп. 1, спр. 284; оп. 2, спр. 2752; ф. 163, оп. 7, спр. 93; оп. 41, спр. 1053, 4778; ф. Р-6, оп. 3, спр. 407; ф. Р-330, оп. 1, спр. 1810; ДАКО, ф. 1636, оп. 6, спр. 33; ЦДАМЛМУ, ф. 573, оп. 2, спр. 67; Добровольський А. В., Благодатний Г. А. Житловий будинок на Хрещатику № 21 // Архітектура Рад. України. – 1941. – № 1; Кириченко Т. Єлизавета Іванівна Чавдар. – К., 1958; Лисенко І. М. Словник співаків України. – К., 1997; Нариси історії архітектури Української РСР (радянський період) – К., 1962; Славін В. У палаці радянської торгівлі // Соц. Київ. – 1935. – № 6; Юрченко П. Г. На новобудовах Києва // Вісник Академії архітектури УРСР. – 1950. – № 2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1850 – 1852.