2011 р. Звід пам’яток Києва

Ольга Друг, Олена Мокроусова, Тетяна Скібіцька

544.19. Київське відділення Санкт-Петербурзького (Петроградського) облікового і позичкового банку, 1914 – 16 (архіт., іст.).

Вул. Хрещатик, 8. На червоній лінії забудови вулиці.

Разом із двома розташованими обабіч спорудами (№ 6 і № 10) являє фрагмент забудови вулиці поч. 20 ст., повністю збережений під час реконструкцій 1940 – 80-х рр.

З часу формування в 1840-х рр. ділянка мала наскрізне, у двох рівнях розташування між вулицями Хрещатик та Костьольною. Ця її особливість зумовила поетапне формування забудови. Першою була освоєна частина садиби, що виходила на вул. Хрещатик, тоді як верхня ділянка на вул. Костьольній довгий час залишалась вільною. У 1850-х рр. садиба належала поміщику З. Головинському, її забудова складалася переважно з дерев’яних малоповерхових споруд, які групувалися в частині, що виходила на Хрещатик. По лінії забудови Хрещатика існував двоповерховий цегляний житловий будинок. За купчою від 15 березня 1876 ділянку придбав бельгійський підданий, київський купець 2-ї гільдії К. Пастель, який мав на Хрещатику кілька прибуткових будинків. У будинку № 8 були мебльовані кімнати і готель «Англія». В кін. 1890-х – на поч. 1900-х рр. у ньому зупинявся під час приїздів до Києва письменник М. Коцюбинський.

Впродовж 1870-х рр. власник повністю оновив забудову. За проектом 1875 арх. В. Ніколаєва двоповерховий цегляний об’єм по лінії Хрещатика було надбудовано двома поверхами. Головний симетричний, з центральним проїздом фасад цієї П-подібної у плані споруди було декоровано у неоренесансних формах, у нижніх відображена стилістика пізнього класицизму. 1879 В. Ніколаєв виконав також проекти триповерхового житлового будинку та флігеля для садиби К. Пастеля. Частина території від вул. Костьольної залишалася вільною від забудови, що обумовлювалося значним перепадом рельєфу в бік Хрещатика та вузькою лицьовою частиною ділянки на вул. Костьольній.

Розташовані кареподібно споруди садиби утворювали два замкнені подвір’я: перша, близька за формою до квадрата, – між глаголями фасадного будинку та дворовим флігелем, друга, вузька, – між флігелями в глибині подвір’я. На поч. 1910-х рр. садиба перейшла у власність київського купця 1-ї гільдії, цукропромисловця Е. Манова.

В квітні 1913 правління Санкт-Петербурзького облікового і позичкового банку (Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку) уклало угоду з домовласником на продаж цієї ділянки. Забудову 1870-х рр. того ж року зруйнували для спорудження шестиповерхового будинку Київського відділення банку.

Садибу було поділено на дві частини, одну з них під № 8-а придбав для спорудження власного будинку Волзько-Камський банк (тепер № 10). Автори проекту обох банківських споруд, зведених майже одночасно, – санкт-петербурзькі архітектори П. Андреєв і Л. Бенуа. Це обумовило схожість об’ємно-просторового та композиційно-стильового вирішення обох будівель, які разом з конторським будинком на вул. Хрещатик, 6 сформували щільний висотний фронт нового масштабу забудови вулиці. Відрізняючись фасадами, обидва банки були запроектовані як єдина планово-просторова структура зі спільним внутрішнім двором та проїздом на подвір’я.

Г-подібна конфігурація плану кожного з банків утворена різновисокими, зблокованими корпусами, розвиваючись вглиб вузької ділянки. Підрядчик будівельних робіт на вул. Хрещатик, 8 – київська будівельна контора Л. Гінзбурга. Ліплені роботи на фасаді і в інтер’єрі виконав ск. М. Круль у кін. 1915 – на поч. 1916. У квітні 1916 Київське відділення, яке орендувало раніше приміщення на вул. Хрещатик, 25 (будинок не зберігся) переїхало у новий власний будинок. На першому його поверсі містилися магазини, на верхніх поверхах – банківські й житлові приміщення.

Шестиповерховий з підвалом, цегляний, тинькований цементним розчином під природний камінь, два перші поверхи облицьовано гранітом. Паралельно лінії вулиці розташовані великі зальні приміщення. Основна фасадна частина у плані близька до квадрата.

Шестиповерховий об’єм має парадний сходовий вузол, чорні сходи у двір та ліфтову шахту. У перпендикулярному до фасадного дворовому півтораповерховому двосвітному об’ємі з високими арковими вікнами міститься операційна зала. Цей корпус у свою чергу сполучається з тильним дворовим корпусом. Перекриття залізобетонні, над залою покрівля по металевих фермах.

Фасади оформлено в стилі неоампір, який поширився у забудові Києва з кін. 1900-х рр. Вузький симетричний головний фасад банку має класичний розподіл на цокольну, основну та вінцеву частини. Вітринні вікна двох нижніх поверхів об’єднані широкими, облицьованими гранітом стіновими площинами, які у другому поверсі переходять в аркові завершення віконних прорізів. Центральну частину фасаду (третій – п’ятий поверхи) оформлено пілястровим портиком композитного ордера, завершеним декоративним карнизом великого виносу по лінії міжповерхового карниза. Над ним, у нішах між вікнами шостого поверху, розміщено декоративні вази з гірляндами. Над вінцевим профільованим карнизом – аттикова стінка.

В загальному малюнку фасаду підкреслено вікна третього поверху з трикутними, у вигляді фронтонів, сандриками на декоративних консолях та декоративною балюстрадою у підвіконних площинах. В цілому головний фасад відрізняється чистотою неокласичної стилізації та пропорцій, виразністю моделювання деталей. Звернений у бік подвір’я фасад корпусу операційної зали має великі, з півциркульними завершеннями вікна з профільованими архівольтами. Тильний корпус вирішено раціоналістично, без будь-яких декоративних елементів.

В інтер’єрі фасадного корпусу банку збереглись автентичне декорування парадного сходового вузла: металева решітка класицистичного малюнка з мотивами гірлянд та «хвилі, що набігає».

Декорування інтер’єрів у цілому поновлене у післявоєнний період.

У забудові Києва споруда є одним з кращих зразків неокласицизму петербурзької архітектурної школи та досить рідкісним зразком банківської споруди в комплексі житлових та торговельних приміщень.

Київське відділення Санкт-Петербурзького (Петроградського) облікового і позичкового банку (за іншими джерелами – Міжнародний комерційний) відкрито 1874. Банк належав до фінансово-кредитних установ, які здійснювали рух позичкового капіталу, забезпечуючи акумуляцію тимчасово вільних заощаджень і прибутків, передачу їх у вигляді позичок населенню, державним установам, підприємцям під заставу нерухомості, товарів, цінних паперів, оплату за акціями, прийом вкладів; займався комісійним продажем цукру. Був підпорядкований Міністерству фінансів Російської імперії. Націоналізований 1919.

Впродовж 20 ст. у будинку містилися різні установи, магазини й контори.

Київське відділення Петроградського банку займало 1918 дев’ять кімнат на першому та другому поверхах: приймальня, контора, кабінет управителя, операційна зала. На третьому – шостому поверхах були також житлові кімнати службовців банку (з вікнами на подвір’я). Квартира управителя будинку і контора містилися на шостому поверсі. Керував банком у цьому приміщенні В. Мозерт – гласний Київської міської думи, почесний член Київського губернського опікування дитячих притулків, консул Норвегії в Києві в 1915 – 18.

Перший поверх і підвал займав магазин російського акціонерного товариства «Л. М. Еріксон і К°», контора якого містилася на п’ятому поверсі. Фірма виробляла телефонні, телеграфні та сигналізаційні апарати, вимірювальні прилади тощо. 1914 – 15 монтажне бюро АТ здійснило установку нової міської телефонної станції в Києві.

За даними 1918, на третьому – четвертому поверхах була контора Всеросійського земського союзу допомоги хворим і пораненим воїнам, на шостому – контора Київського обласного комітету Всеросійського союзу міст.

У 1920-х рр. в будинку містилися державні установи: Київський сільгоспбанк, заснований 1923; Київський окружний сільськогосподарський кредитовий кооперативний союз, який надавав довгострокові кредити сільськогосподарським кооперативам, постачав їм машини, устаткування, здійснював збут сільськогосподарської продукції, операції страхування тощо.

Справами Кредитсоюзу керувало правління, до складу якого входив Коліух Дмитро Вікторович (1880 – 1937) – кооперативний діяч, один з організаторів української споживчої кооперації, голова правління Дніпросоюзу (1917 – 20), міністр харчової промисловості УНР (січень – квітень 1918), заступник голови Вукоопспілки і голова Коопптаху (з 1920), директор Укрзовнішторгу. 1931 заарештований у справі т. зв. Українського національного центру, помер на засланні.

У довоєнний час тут діяли також Товариство допомоги нужденним дітям, Об’єднання червоних директорів, трудова школа № 25. В 1950-х – на поч. 1960-х рр. у будинку функціонувало Відділення Зовнішторгбанку СРСР. З проголошенням незалежності України – Державний експортно-імпортний банк України («Укрексімбанк»), який 1998 переїхав у інше приміщення.

Тепер – банк «Хрещатик».

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 6, спр. 218; оп. 38, спр. 149; оп. 41, спр. 845, 1625, 1923, 6329; ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 599; ф. 1636, оп. 6, спр. 47; Бенуа Л. Н.: Каталог виставки. – Л., 1956; Борисова Е. А. Русская архитектура второй половины ХІХ века. – М., 1979; Весь Киев на 1926 год: Календарь. – К., 1926; Друг О. Будинок банку на Хрещатику, 8 // Янус – Нерухомість. – 1998. – № 20; Уся Київщина: Довідна книга на 1928 рік. – К., 1928; Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – Пг., 1914; Ясиевич В. Е. Архитектура Украины на рубеже ХІХ – ХХ веков. – К., 1988.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1854 – 1855.