Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Станція водогінна (№ 160)

Валерія Ієвлева

510. Станція водогінна насосна (Бульварна), 1908 (архіт.).

Вул. Жилянська, 160. Біля пл. Перемоги, в глибині житлової забудови кварталу міжмагістральної території. Є однією з двох збережених водогінних станцій, зведених у Києві на поч. 20 ст. для забезпечення міста артезіанською водою.

В цей період розпочався другий етап у розвитку водогінної системи Києва, який обумовила поява міської централізованої каналізаційної мережі. Починаючи з 1895 центральні райони Києва було поступово каналізовано. До цього часу водогінна система будувалася на використанні тільки дніпровської води і після запровадження каналізації виявилася нездатною задовольнити нові потреби міста як за кількісними, так і за якісними характеристиками.

Київське товариство водопостачання вирішило до наявного водогону з використанням дніпровської води приєднати систему додаткових мереж, джерелом яких стала артезіанська вода. З цією метою в місті за 1896 – 1909 було пробурено 37 артезіанських свердловин (не враховуючи тих, що були приватною власністю промислових підприємств). Свердловини пробурили на найнижчих ділянках, в заплавах річок Дніпра та Либіді, використовуючи воду двох потужних водоносних горизонтів – під’юрського та підкрейдяного. Враховуючи складний рельєф Києва, його було поділено на чотири райони, які визначалися за рівнем тиску в водогінних мережах. Кожен такий район мав свій незалежний водогін, який міг працювати автономно. Для підтримання постійного тиску в водогінних мережах було запроваджено систему насосних станцій.

Бульварна насосна станція була однією з двох, що обслуговували другий район водопостачання (т. зв. район середнього тиску), підключений до двох підземних резервуарів, розміщених у Царському саду. Водопостачання району охоплювало Хрещатик з прилеглими до нього вулицями, «Новоє Строєніє», бульв. Бібіковський (тепер бульв. Т. Шевченка), товарну станцію й Кадетський корпус. Безпосередньо станція обслуговувала основні водогінні магістралі району – бульв. Бібіковський і вул. Маріїнсько-Благовіщенську (тепер вул. Саксаганського). Станція була призначена для експлуатації трьох артезіанських свердловин – під’юрської № 13 та двох підкрейдяних № 19 і 20. На час зведення станції на цій території вже існувала під’юрська свердловина (№ 13), пробурена 1902 фірмою «Артензія», що обслуговувалася компресорним насосом.

Садибу Бульварної насосної станції запроектовано з урахуванням вже наявної свердловини. Станцію розмістили на території колишніх арештантських городів. Одночасно під керівництвом інж. С. Коклика пробурили нову, підкрейдяну свердловину (№ 19); 1909, неподалік від станції, на вул. Жилянській – ще одну підкрейдяну свердловину (№ 20). До нашого часу збереглися типові цегляні споруди («будки») над свердловинами № 19 і 20. Дерев’яну «будку» над свердловиною № 13 перебудовано.

До Бульварної насосної станції належали будинок станції, дві цегляні споруди над артезіанськими свердловинами (№ 13 і 19) і одноповерховий дерев’яний житловий будинок наглядача станції, виконані за типовими проектами. Будинок станції зазнав змін: первісні фасадні цегляні стіни облицьовано керамічною плиткою, ліквідовано ліхтар денного освітлення над магнітною залою.

Будинок станції (машинне відділення) одноповерховий з підвалом (використовувався під резервуар), цегляний. У плані Т-подібний, складається з двох окремих об’ємів різної висоти (у вищому було встановлено генератори).

Дах двосхилий (без горищного приміщення), в конструкції покрівлі використано висячі крокви. Мав два входи на західному фасаді.

Наземний поверх складався з трьох приміщень: перше для сітчастого відділення (тут були сходи до резервуара), друге використовувалося під відцентровий насос та трансформаторну; третє – під магнітну залу, де містилися два дизель-генератори і два відцентрові насоси.

Архітектурно-стильове вирішення має ознаки як цегляного стилю, так і модерну (для останнього характерні пропорції та форма вікон, форма вінцевих щипців торцевих стін, первісний ліхтар денного освітлення та ін.).

Фасади мінімально декоровано рустованими лопатками, поясом з сухариків у нижньому ярусі карниза з зубчастим орнаментом. Середні пілястри на довгих фасадах підтримують акцентовано прямокутні аттики. Вінцеві стіни завершено трикутними щипцями.

Споруда – типологічно рідкісний зразок промислової архітектури Києва поч. 20 ст.

Використовується за призначенням.

Література:

Описание Киевского водопровода. – К., 1910.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1551 – 1552.