Церква Вознесіння

Олена Тищенко

Вознесенська церква, 1849 – 58 (архіт). Пл. Волі, 37.

Міститься на підвищенні в центрі однієї із головних площ. Є однією з домінант центральної частини міста, істотно збагачуючи навколишні сучасні 1-2 поверхові забудови. Автор – архітектор Ф.Данилов, архітектурне рішення – у формах русько-візантійського стилю.

Первісно тут стояла дерев’яна Вознесенська церква побудована в 1692. Будівництво кам’яної церкви на місці занепалої дерев’яної було дозволено ще в 1747, але упродовж 18 ст. воно здійснено не було. Питання вирішено тільки в 1846, коли замість трьох зруйнованих дерев’яних церков: Вознесенської (1692), Ільїнської (1720) та Георгіївської (1765), за клопотанням харківського архієпископа Інокентія, Синод дозволив побудувати кам’яну Вознесенську церкву. До цього парафіяни за списком зібрали 3 тис. крб., заготовили і виробили на місцевому цегляному заводі до 200 тис. од. цегли, а казенні селяни Лебедина побажали направити на будівництво церкви оброчні кошти і віддати на її користь до 13 десятин сінокісної землі.

3 липня 1846 Харківська єпархія представила у Синод креслення, підписані губернським архітектором Ф.Даниловим. 23 червня 1847 вони були передані на апробацію у Департамент Мистецьких справ Головного Управління Шляхів сполучення та публічних будівель. Тут проект було повернуто на доопрацювання з поміткою: «придати фасаду пропонованого храму вигляд, який зображено на прикладених кресленнях». 14 серпня 1847 перероблений проект був затверджений: в обох варіантах відчувається сильний вплив ідей К. Тона, як основоположника отриманого до того часу широкого розповсюдження русько-візантійського стилю. Завершення будівництва і освячення храму датується 1858. Споруда збереглася практично без змін від часу будівництва до теперішніх часів, використовується у якості культової споруди.

Являє собою тринефну, п’ятикупольну, з напівкруглою центральною апсидою і високою шатровою дзвіницею у західній частині споруду, розмірами 16 х 36 м, з характерним для сер. 19 ст. трактуванням ідеї староруського п’ятиглавого храму. Властива екстер’єру урівноваженість мас відсвічує характерне для об’ємно-просторової композиції інтер’єра сполучення глибинного і висотного розкриття простору. Триосний вхід із перекритого хрестовими склепіннями нартекса веде у невисокий двосвітловий, перекритий циліндричним склепінням, притвор. Сприяючи глибинному розкриттю простору 667інтер’єру, він одночасно ніби готує до сприйняття висотно розкритої східної частини храму. Чотири міцних квадратних у плані пілони і пара несучих колон поділяє її на три нефа і трансепт: бокові нефи перекриті системою хрестових склепінь і попружних арок, трансепт – циліндричний.

Середохрестя увінчується високим світовим барабаном зі сферичним склепінням, перекритим хрестовими. Західній та східній ділянкам бокових нефів відповідають у екстер’єрі чотири оточуючі центральні барабан і главу декоративні барабани з луковичними главами. До фасадної частини стіни притвору, з півночі, прибудований невеликий дерев’яний тамбур, що служить входом у просторий, відтворюючий конфігурацію наземного об’єму підвал зі склепінчастими перекриттями на чотирьох кам’яних стовпах. Сходи, що прилягають до середньої камери нартекса, ведуть до дзвіниці. Матеріал стін – цегла, покриття – із жерсті, підлога дерев’яна, стіни тиньковані.

Композиція північного і південного фасадів – асиметрична, східний і західний фасади мають центрально-осьову симетрію. Підкупольний об’єм на північному і південному фасадах, що є основним змістовим акцентом, визначений по висоті рядами килевидних закомар, що виступають із невисокої чотирискатної надбудови. За аналогом надбудови на цих фасадах виділяються такі ж самі положення нартексу: архітектурне оздоблення вищеназваних ділянок фасаду відрізняється особливою ретельністю: прясла стін поділені спареними напівколонами, напівциркульні вікна трансептів виділені великими розмірами і особливим оздобленням віконних лиштв (з фланкуючими колонками, підвіконними гирьками, тощо).

Лаконічний, виразний устрій архітектурної деталізації цих фасадів ніби підготовлює до сприйняття величного, репрезентативного західного фасаду із триосним порталом головного входу і ведучих до нього урочистих одномаршевих кам’яних сходів із боковими уступчастими парапетами. Портал вписаний у двоколонний портик великого тосканського ордеру. Перекриваючий його повний антаблемент увінчується «розірваним» трикутним фронтоном зі стилізованим декоративним замковим каменем у вигляді дволистника. Повторюючись у «розірваних» трикутних сандриках віконних отворів, цей мотив влучно поєднується з іншими елементами і архітектурними деталями. Тонко прорисовані профілі завершеного карнизу, закомар, кокошників шатрової дзвіниці.

Спарені напівколони, аркатурні пояски і лопатки підкупольних барабанів, вдало вписуючись у загальну вертикальну будову композиційного рішення, підкреслюють притаманну спорудженню легкість, спрямування вгору, витонченість пропорцій.

Внутрішнє планування визначається загальною раціональністю об’ємно – просторової композиції, в основі якої – традиційна схема: нартекс, розвинутий нерозчленований притвор, трьохнефна східна частина зі слабо вираженим трансептом і примикаючою зі сходу напівциркульною апсидою, рівно широкою із центральним нефом. Виразні масивний ліпний карниз, оточуюча стіни по периметру дерев’яна панель, оздоблена під мармур, покриті позолотою капітелі двох несучих колон. Плафони і стіни розписані сюжетами сер. 19 ст. у техніці «альфреско», у кін. 1970-х рр. відреставрованих худ. Г.Руденко, М. Санжаровським та ін. Звертає увагу розміщення у східній частині церкви ікони поч. 19 ст., переданої сюди після руйнації у 1850-х рр. Троїцької і Покровської дерев’яних церков.

[ЦДІА РФ, ф. 218, оп. 4, 1846-47, спр. 1643, арк. 1-20; ф. 797, оп. 16, 1846, спр. 37835, арк. 1-13; Державний архів Сумської обл., ф. 531, оп. 1, спр. 1-2; Філарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд. III. – М., 1857. – С. 454-456; Церкви, сочиненные архитектором Константином Тоном. – СПб, 1838, табл. II-III.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. – К.: 2017 р., с. 667 – 668.