1993 р. Церква св.Степана в Луцьку
Олена Олійник
Високі кам’яні мури Луцького замку та багатьох культових споруд різних конфесій, що створюють сучасне обличчя колись могутнього, багатонаціонального міста, віддзеркалюють його трагічну, багату на події стародавню історію. Найвідоміші православні церкви св.Дмитра, Йоана Богослова (тепер не існують), Покровська, Хрестовоздвиженська й католицькі костели Петра і Павла, бернардинський, домініканський та інші.
Несправедливо забута серед цих пам’яток найдавніша із дотепер збережених християнських святинь Луцька – вірменська церква св.Степана. Майже зовсім не досліджена, вона і раніше згадувалася лише побіжно в загальноісторичних дослідженнях, а нині до невпізнання перебудована на житловий будинок, не зазначається навіть у списку пам’яток архітектури місцевого значення – її залічують до рядової забудови.
Коли засновано в Луцьку вірменську, громаду, достеменно не відомо. Деякі історики (Антоній Ролле, Садок Баронч) уважали, що вірмени з’явилися в Луцьку ше з першою хвилею переселення за часів Болеслава Хороброго, тобто в 11 – 12 століттях, у той самий час, що й у Львові. Проте масового характеру воно набрало з падінням столиці Вірменського царства – Ані. Вірмени переселялися на захід через Крим, Молдавію, Волощину. Ч.Лехицький пише, що в 13 – 14 століттях Крим був так густо заселений вірменами, що його називали „Арменіа марітіма”, тобто „Вірменія надморська”.
Найдавніша згадка про церкву св.Степана була в документі луцької вірменської громади 1445 року, що підтверджував дарування Свидригайлом вірменській церкві села Циперів. Під час дослідження північно-західної частини Луцького історико-культурного заповідника ми виявили ще один документ, датований 1490 роком, що засвідчує існування церкви наприкінці XV століття. У ньому йдеться про продаж будинку, який містився „між вірменською церквою і домом капелана” [Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Siawucie. – Lwów, l887. – T. l. – S. 92] на березі Стиру.
Це були часи другої хвилі переселення вірменів – не з метрополії, а з Кафи та інших міст Криму, що його трохи пізніше захопили турки. Це була також доба розквіту Луцька (згадаймо, що 1429 р. тут відбувся з’їзд європейських монархів). У деяких історичних працях припускається існування в Луцьку, як і у Львові, Кам’янці, Язлівці, єпископського престолу.
Відомо, що засновником вірменської церкви св.Миколи в Кам’янці 1398 року був вірмен з Кафи Синан, церкву в Язлівці теж збудували вірмени – переселенці з Криму. Це спонукало шукати аналогів в інших містах Поділля й Криму. Та з’ясувалося, що для архітектури будівель вірменських громад Кам’янця і Язлівця характерніші східні й молдавські елементи декору. “Дзвіниця Язлівецької церкви св. Богородиці (1551?) схожа на ті, що споруджувалися в Молдавії, є підстави гадати, що архітект був звідти родом” [Григорян В. История армянских колоний Украины и Польши: (Армяне в Подолии). – Ереван, 1980. – С. 104].
Церква св.Степана стоїть ніби осторонь пишно декорованих вірменських церков Поділля, Львівщини й Волині. Вона – прямий аналог кафської церкви того ж святого. Церква св.Степана в Кафі збудована наприкінці XIV століття (розміри 7,5:12:6,75 м). Луцька церква вдвоє більша.Проте архітектурний декор, обрамування порталів, вікон свідчать, що її будували вихідці з Кафи. Є й розбіжності: в Луцьку для перекриття використовували дерев’яні крокви, замість склепінь. Крім того, у кафській церкві апсида виступає, а в луцькій захована в середину споруди. Це можна пояснити наявністю єпископського престолу в Луцьку, для чого збільшено розміри первісного аналога й прибудовано два притвори: св.Каетана і божої матері, які й затулили апсиду. Є гіпотеза, що у вівтарі було розміщено у великих нішах на стінах відповідно до Деісусного чину, тобто з півночі – вівтар божої матері, з півдня – вівтар св.Каетана.
У Кафі в XIV-XV століттях вірменська громада збудувала кілька церков: крім св.Степана, ще Івана Передтечі та Иоана Богослова, Сергія (Саркиса), а також громадські споруди. Ці церкви мають складнішу архітектуру, дзвіниці, оздоблені хачкарами тощо. Церква св.Степана – найпростіша, проте дуже гармонійна своїми пропорціями споруда, використана за взірець при будівництві головного вірменського храму Волині.
Відомо, що великій вірменській громаді Луцька належали вулиця Вірменська (Боніфраторська, Хлібна, нині – Паші Савельєвої) та прилеглі квартали. На березі Стиру було джерело, житлових будинків згадувалося аж до 300, були й ремісничі майстерні. Починаючи з XVIII століття кількість вірменів зменшувалася, будинки перебудовували, елементи декору та малі форми загинули. Загальний занепад Луцька відбився й на становищі вірменської громади: 1700 року в місті було лише 11 вірменських будинків, а з 1820-го вже не існувала парафія. У церкві зробили військовий склад, потім вона стояла пусткою й руйнувалася аж до 1930-х років, коли курія католицького біскупа провела вивчення питання власності її. Костянтин Кокозов, член правління Спілки архітектів Волині, зробив єдині, існуючі дотепер, обміри споруди, археологічними дослідженнями керував Йозеф Дуткевич – головний волинський реставратор у 1932-1935 роках.
Нині навколо церкви, перебудованої після другої світової війни на житловий будинок, містяться цікаві цегляні споруди ХІХ-ХХ століть, що, однак, не мають нічого спільного з вірменською архітектурою. Значущість церкви св.Степана зросла б у відповідному архітектурному оточенні: невеличкому вірменському дворику з елементами-символами колись великої і впливової тутешньої громади, джерельцем, альтанкою, місцем відпочинку та огорожею з характерним декором. На південній і східній стінах варто встановити декоративні й лам’ятні хачкари з написами, що розкривають історію вірменів Луцька.
Авторська реконструкція церкви є версією кінця XVIII століття, тобто практично останнього десятиріччя існування її як культової споруди (доба, що найповніше відображена в документах).
Ця робота авторів-ентузіастів – перша спроба реконструювати зовнішній вигляд вірменської церкви св.Степана, виконана з метою привернути увагу до пам’ятки. Тепер потрібно провести натурні дослідження, відселити людей, повернути церкві її початковий вигляд, взяти на облік і забезпечити збереження.
Джерело: Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 33 – 34.